» » » » Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне


Авторские права

Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне

Здесь можно скачать бесплатно "Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне
Рейтинг:
Название:
Лихо давнє й сьогочасне
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Лихо давнє й сьогочасне"

Описание и краткое содержание "Лихо давнє й сьогочасне" читать бесплатно онлайн.








Прочули одрадяни, що панич вернувся з далеких країв і буде в Одраді. Давні думки знов окрили їх голови, давні надії заворушилися в душах… А може. панич віддасть їм в оренду Одраду? Як побачить, що ті мудрі та розумні управителі тілько до шкоди та розору доводять, то, може, і відгукнеться на їх давне жадання…От і цього року - скілько то добра пропало? А через віщо? Через недогляд, через вигадки мудрих - дуже вже, бач, перемудрили… Що не кажи, а не панське діло біля землі ходити: і клопоту багато, та. й -утрати не мало. Саме краще: віддай людям та готові грошики бери.

Знову почали одрадяни сходитись до гурту та радитись поміж собою.

- Коли б то скоріше панич приїхав! Підемо всі до його, до одного підемо й дітей заберемо з собою. До ніг упадемо, слізьми прохатимемо - хай візьме від нас свою невіру, хай віддасть нам в оренду Одраду. Хіба в його тілько й землі, що при Одраді? Багато є й по других сторонах. Хай на тій, коли вже хіть є, його німець господарює, а цією нам поступиться. Наші батьки його батькові вірно служили, то невже ж він не зглянеться на наше убожество, невже попустить нашим животам пропадати? - так гомоніли одрадяни поміж собою, гоноблячи надію в серці про оренду.

Ось одного дня опівдні хтось ще здалеку запримітив, що ридван котить в Одраду шестериком.

- То він, він! То його сам бог до нас засилає!-мовили одрадяни й виставилися в дві лави по вулиці.

Ось показався шестерик і в Одраді, несучи за собою адоровенний ридван. Вікна в ньому зачинені та ще й фартушинами завішано, високі, мов верстви, коні важко тюпають; у них селезні грають та калюка з-під коліс розкидається на всі боки. Ось вони вбігли у вулицю. Тісна вулиця задля шестерика; коні одно до другого туляться, щоб не зачепитися об тин. Одрадяни поступилися в двори, шапки скидають, низько вклоняються… Та їх ридван не примічає - котить собі з затуленими вікнами; один тільки кучер вигукує; "Ну, дияволи!"-та докупи зводить коней. Шестерик не забарився промчати селом і повернув у панський двір.

- Махнемо через яр навперейми! - хтось гукнув, і декілька з молодих кинулись бігти.

- Постойте! постойте! - загукали на них старші.- Бачите- у вікнах нікого не видко й шибки затулено. Видно, спить панич. Виморився за дорогу та й заснув. Нічого сьогодні його турбувати, хай на завтра.

На завтра - ще ні світ, ні зоря, а вже по Одраді ходить гомін від двору до двору: кому йти? як доступитися?

- Та кому ж найзручніше, як не хрещеній матері? - хтось пораяв.- Хай спершу вона піде, понесе буханця, з приїздом привітає, замовить і за нас слово, вивідає - як там… А тоді вже й ми за нею доступимося.

- А справді, що так!-загукали всі й мерщій майнули всім гуртом до Марини.

Марина тільки що встала й не вмивалася; очі в неї заспані, волосся розкуйдане.

- До тебе. Марино, з проханням! Запоможи- горю! - загомоніли.

- Якому? Що за рада? - питає Марина.

- йди до двору. Доступися до панича, тобі до нього вільніш доступитися- Все ж, бач, хрещена мати; тебе не прожене. Йди, замов за нас добре слово, не дай живцем пропасти. Попроси його, хай віддасть нам Одраду в оренду…

- Як я піду туди? Як доступлюся до нього, коли в мене сорочка драна, одежа лихая? - замовила гірко Марина.

- От ще що вигадай! йди так, покажись такою… Дрантям та латтям скоріш уразиш панські очі!

- Не піду я туди старчихою, не піду! - одрубала рішуче Марина.

Громада задумалася. "От ти й знай! Що ж тепер робити?" - дехто загомонів.

- Хіба на всьому селі не знайдеться ні в кого доброї сорочки або плахти залежаної? - гукнув хтось,

- А справді! Біжи, в кого є, та мчи мерщій! - загукали одрадяни й повернулися до Марини.

- Не турбуйся, Марино, одежею. Нарядимо тебе, як грапиню! Тілько й ти нас уваж.

Назносили Марині одежі - той те дав, другий друге тиче.

- Мою, Марино; надягай! Нехай хоч моя одежа панича побачить,- каже один.

- Бери мою! Моя буде краща,- перебиває другий.

- А моя новіша!- гукає третій.

Толкуються одрадяни… і сміх, і лихо!

Умилася Марина, причепурилася, нарядилася… Де її й старість ділася, де й краса взялася! Хоч і знівечена лихом, притоптана голодними злиднями, отже, як 'прикрила Марина ті злидні доброю одежею та вишарувала лице холодною водою, то воно в неї так і зашарі-дося, краскою грає, зовсім молодою Марина виглядає!..

- Гляди, Марино, щоб ще, бува, в тебе німець не закохався! Та вузлувата тварюка так і стріляє очима, як побачить, що красне!-регочуть одні, а другі радять:

- Знаєш що, Марино?.. Наряджай і дочку та йдіть разом. Покажися, як там кажуть, личком! Вона в тебе така, що не стид показатися. Та. вона ж, здається, і з рідні трохи,- зразу в вічі кинеться. Кров-не вода!..

Нарядила Марина й Килину. Як квітка та поміж травою, так червоніє Килина в новому уборі. Личко в неї хоч і замліле, та біле; очі, як зорі, грають; над очима чорні бровенята дугами послалися, мов бархатні рамця зверху ясні очі оточили, товста коса аж за пояс сягає. А вбори мов но заказу прийшлись на Килину: синя керсетка так і обхопила широкі плечі, високі груди; червона крайка впилася в тонкий та гнучкий стан, а червчата плахта, мов пук квіток, облягла кругом неї. Як наділа ще Килина черевички-сап'янці - картина, а не людина! Усі дивувалися на неї.

- Що то воно значить панського роду та благородного коліна!-дивувалися люди, а найбільш усіх Марина. Вона на Килині добачила своє давнє, згадала про свої молоді літа та аж заплакала.

- І красу, і здоров'я бог дав, та щастя не вгадав! - плакалась Марина.

- Годі, Марино, не плач,-утішали люди.-Не мути краси своєї. Воно так кожному на світі: те є, другого не дістає; одного й багато, а другого ніяк не запобіжиш… Збирайся у двір, пора вже!

Провели Марину трохи не до самого двору, а як Марина ввійшла у двір, чоловіки поприсідали в ярку дожидати: коли Марина буде назад повертати й чим-то їх порадує. Ждуть-пождуть - Марини немає; уже й сонце високо підбилося, уже й на обідню пору повертає, а Марина не показується.

- Наша, братця, взяла! Видно, Марину, як поважну гостю, прийняли-бач, і досі не вертається. То-то розживемося!- радіють одрадяни.

- А що, як Марина нас змилить? - обізвався хтось.

- Як то змилить?

- А так: об собі поклопочеться, а про нас забуде…

- Що це ти, дурню, верзеш! Як же це можна? Хіба не однаково вона з нами страждала? Ще, може, більше від нашого.

- То-то й є, що страждала. ІПро себе більше й дбатиме. Як голодний чоловік, то він і рідного батька за шматок хліба продасть!

- А що ви думаєте! Хіба не правда! - піддержав ще хтось.

- Та ні! Такого не може бути. Марина не така людина та й на собі звідала панську ласку… Певно, не забула того, що якби дід Улас не приберіг, то пропала б; зна, що за свого треба держатись: свій і пожаліє, і не видасть!-забивали баки неймовірним..

- Згадали про діда Уласа,- промовив хтось.-Де ТО він тепер? Живий ще чи помер?.. Певно, нема вже на світі… Скілько літ минуло, як пішов од нас!

- Давно то було, давно. Килина ще, здається, і дівкою не була, як він кинув село, а тепер, бач, давно вже Килина дівує.

- Мабуть, вже й Кісточок не зісталоеь від Уласа- потліли!

- Якби живий був, то вернувся б або звістку подав. А то скілько часу пройшло, а про нього й чутка пропала! Певно, помер.

- Того не минеш: всі там будемо… А проте шкода Уласа. Хоч і чудного з себе вдавав, та певний був, громадський чоловік: свого нізащо не видасть…

Отак гомоніли поміж собою одрадяни, сидячи в ярку та дожидаючи Марини, а Марини все не було. Вже сонце почало з півдня звертати; вже деякі, виголодав-. шись, махнули додому хоч чого-небудь перехопити; вже повернулися й назад, а Марини все немає… Почало вечоріти.

- Ходімо, мабуть, додому. Завтра дізнаємося,- рішили одрадяни й сумні повернули в село.

"А що як справді Марина змилила?- скребла кожного за серце думка.-День не малий: здається, можна б за цілий день хоча звістку подати… А то - ні Марини, ні звістки!"

Не хотілося одрадянам тому вірити, та на серці, на самому споді душі, заклюнулося недовір'я й росло, ширшало, піднімалося вгору, мутило тихую радість, застилало сумним почуванням ясну надію…

На другий день, ще ні світ ні зоря, як одрадяни кинулися до Марининої хати. Хата стояла чогось розчинена, на столі лежав боком розбитий горщик з недоїденою кутею та окривав холодний морок голі стіни. Ні Марини з Килиною, ні їх убогого збіжжя одрадяни в хаті не знайшли. Ще більший сум обняв їх голови.

- Значить, Марина верталась, коли збіжжя немає й хату кинула розчинену… Чого ж то так крадькома?- допитувались вони самі себе.

Перше недовір'я перевернулось у Віру, що Марина змилила їх. Гірка печія вхопила за серце. Отже, кожен ще здержувався, не знаючи, що то справді так.

Тілько вже на третій день, як панич поїхав,одрадя-ни запевно дізналися, що він дуже радо прийняв Марину, звелів німцеві одвести їй ту хату, що покійний батько вибудував у садку задля Марининого батька, а Килину так понравив, що й з собою взяв.

Отоді все зле та лихе, що було за душею в одрадян, Зразу вивернулось зі споду, зринуло наверх. А найбільш тоді, як Марина через прикажчика вернула їм одежу, що наряджали її з дочкою, як ішла до панича.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Лихо давнє й сьогочасне"

Книги похожие на "Лихо давнє й сьогочасне" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Панас Мирний

Панас Мирний - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне"

Отзывы читателей о книге "Лихо давнє й сьогочасне", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.