Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)

• Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
• Автор: Герхард Гольц-Баумерт
• Жанр: Прочая детская литература

---

Мiцно тримаючись за кермо, я приказував:

-- Зупинися! Стiй! Загальмуй! Ну, зупинися, кроте!

Там, де, гуркочучи, проїздив "крiт", кури кудкудакали так, нiби на них напала сотня шулiк. Вони лопотiли крильми понад парканами, пiдлiтали аж до вершкiв дерев. Один кудлатий собака якусь хвильку бiг поруч трактора i все намагався гризнути його за колесо.

Розворушилося все село. Коли я проїздив повз наш будинок, iз вiкна визирнула тiтка Марта. Побачивши мене на тракторi, вона впустила з рук тарiлку i та розбилася на дрiбненькi черепочки.

"Хоч би викликали пожежну команду", -- подумав я, i сльози потекли у мене з очей.

"Крiт" уже виїхав iз села. Польова дорога кiнчалась. Я посiпав за важелi, натис на педаль. "Крiт" загув дужче i помчав ще швидше. Вдалинi виднiв великий лiс. "Крiт" їхав саме туди. Я спробував керувати, але хоч куди повертав кермо, трактор уперто повертав до лiсу. На очi менi навернулися сльози. Раптом поруч, немов iз води, виринула руда трактористова голова. Я ще дужче налякався. Тракторист наздогнав "крота" на старому-престарому велосипедi. Пiт струмками стiкав у нього з лоба. Зненацька тракторист зiскочив з велосипеда, пiдбiг i одним стрибком вискочив на "крота". Трактор запирхав i зупинився, а тракторист люто зиркнув на мене.

-- Хiба я погано їхав? -- обережно запитав я.

-- Я думав, ти вмiєш поводитися з "кротом". Ти ж сам казав це!

-- Ну, я ж мав на увазi справжнього крота.

-- А це хiба не справжнiй?

Тракторист, певно, трохи заспокоївся. Вiн поплескав свого трактора рукою, точнiсiнько як дядько Тео поплескує корiв, якi. дають найбiльше молока.

-- Та нi-бо, я мав на думцi справжнього крота, того, що нагортує купи землi, слiпого крота, у якого великi лапи-лопати, -- пояснив я.

-- Ой леле! -- тiльки й сказав тракторист, утираючи пiт на лобi.

Коли ми поверталися селом назад, -- тракторист на своєму залiзному "кротовi", а я на старому-престарому велосипедi з кiлькома спицями, -менi довелося витерпiти багато образ. Навiть не хочеться повторювати все те, що про мене казав Вiллi. А iншi сiльськi дiти!

Тепер вони смiються надi мною:

-- Вiн же не уявляє, що воно таке технiка! Де йому вiдрiзнити крота вiд "крота"-трактора! Не знає навiть, де гальма, хоч це вiдомо дiтям другого класу.

Вiд Петера, нашого голови ради загону, я одержав гнiвного листа. Нещодавно я написав йому, що їздив на кротовi, а як саме, не розповiв. I ось що написав менi Петер: "Що ти. Альфонсе, умiєш викидати коники, це вiдомо. А про те, що можна їздити на кротовi, розповiси на наступному уроцi бiологiї -- ото буде смiху! Ти хвастун! Кроти дуже малi, на них не можна їздити, i до того ж у них лапи, а не колеса".

Скрiзь усi розсердилися на мене. Не скажу бiльше анi слова. Краще мовчатиму.

Тут, у селi, так багато всiлякої технiки. Я вже думаю, чи не приїхати менi пiсля школи в село i не очолити усi цi корiвники та доїльнi установи або чи не стати трактористом на гусеничному тракторi чи на "кротовi"?

Як я перервав пiонерський ланцюжок

На пiонерських зборах Гаррi запропонував:

-- Що, коли ми створимо пiонерський ланцюжок?

Ми не знали, що воно таке. Тодi Гаррi пояснив. Наприклад, нам треба: термiново зiбратись у дуже важливiй справi. Тодi Петер, наш голова ради загону, дає сигнал, а ми передаємо його один одному i швидко збираємось. Ми захопилися пропозицiєю Гаррi. Розробити, пiонерський ланцюжок доручили Луїзi. Через кiлька днiв вона прийшла з великим списком. Ми розташувалися навколо столу, i Луїза все пояснила. Я був п'ятий. Мене мав викликати Бруно, а я повинен був бiгти до Луїзи та Ервiна.

-- А що робити вночi, коли дверi до пiд'їзду зачиненi? -- запитав я.

Обiзвався Петер:

-- Альфонс має рацiю. Це треба обмiркувати. Запропонуй нам щось, Цiттербаке.

Тут вихопився Бруно:

-- Треба взяти камiнця i кинути у вiкно.

Я згадав про маятник i панi Матнер i зауважив:

-- Бруно збожеволiв. Це ж призведе до прикрощiв.

Зчинився галас. Однi казали, що я образив Бруно, iншi пiдтримували мене. Тим часом менi сяйнула iнша думка:

-- Мабуть, краще свиснути! А кожний наступний умовним свистом передає сигнал далi.

-- Я не вмiю свистiти, -- не погодилася Луїза.

Зiйшлися на тому, що Луїза має заспiвати. З'ясувалося, що бiльшiсть дiвчат не вмiє свистiти. То нехай усi вони спiвають.

Гаррi слухав-слухав нашу суперечку, а тодi усмiхнувся й сказав:

-- Пiд час наступної подорожi дiвчата повиннi навчитись свистiти.

Отже, згода. Всi були радi, що створили гарний пiонерський ланцюжок. Насамкiнець Гаррi сказав:

-- Я, мабуть, влаштую репетицiю, щоб подивитись, як воно вийде насправдi. Треба дiяти швидко. Ви ж знаєте: коли того вимагають важливi справи, пiонер має з'являтися негайно.

Як уже всi розходились, я пошепки запитав Гаррi:

-- Може, зробиш нiчну репетицiю?

Гаррi тiльки пiдморгнув менi. А це могло означати все, що завгодно.

Ввечерi я спакував речовий мiшок. Мама здивувалася:

-- Що це ти робиш, Альфi?

Я розповiв їй про пiонерський ланцюжок. Татовi наша вигадка сподобалася. Вiн сказав, що в його робiтничiй дружинi теж є такий ланцюжок, але не радив укладати речовий мiшок негайно.

-- Хто його знає, коли це трапиться. Вас можуть викликати через чотири, а може й п'ять днiв, -- сказав тато. А мама стурбувалася:

-- Коли це затягнеться надовго, то вiзьми й бiлизну. Вона добряче напакувала речовий мiшок. Може, вона не вiрила в ланцюжок i хотiла тiльки пожартувати, адже я насилу завдав мiшок собi на плечi. Ще й нагадала менi:

-- Альфi, раптом пiонерський ланцюжок буде вночi, то звечора добре начисть черевики.

Того вечора я довго не спав, все дослухався, але нiхто не свистiв. Не чути було нiчого також наступного вечора. Побачивши Гаррi, я пошепки запитав його: -- Що робить пiонерський ланцюжок? Гаррi тiльки пiдморгнув менi.

Восьмого дня ввечерi, о пiв на десяту (це я пам'ятаю точно, бо подивився на годинник) почувся свист. Я добре чув свист, але коли пiдбiг до вiкна i виглянув, надворi не було нiкого. Певно, Бруно вже помчав до школи. Я вбiг у кiмнату. Тато саме перевiряв, як мама виконала шкiльнi завдання. Вона вчиться заочно.

-- Оголошено пiонерський ланцюжок! -- крикнув я. -- Менi треба поспiшати!

Мама розсердилася, що їй заважають. А тато сказав, що це важлива справа, i все iнше має вiдступити на заднiй план. Мама швидко зробила менi кiлька бутербродiв i нагадала, щоб я не дуже барився, бо вже темно. Тато дав менi свiй кишеньковий лiхтарик. Я нацупив речовий мiшок на плечi й подався з дому, та одразу ж вернувся i подзвонив. Мама вiдчинила.

-- Я тiльки-но сiла за уроки, а ти знову заважаєш, Альфi. Що, порвався ваш пiонерський ланцюжок?

-- Нi, забув ключ вiд дверей будинку, -- випалив я, вхопив ключ i помчав, як було передбачено, до Луїзи.

Звiсно, її будинок був уже замкнений. Я став насвистувати. Моїм сигналом був уривок iз пiснi "Минула нiч". На третьому поверсi, де мешкає Луїза, не засвiтилося жодне вiкно. Я засвистiв голоснiше. Коли ми в класi намагаємося пiдказувати Луїзi, вона чує добре. "Будь чесний"! -- шипить вона тодi нам, а тепер, як iдеться про таку важливу справу, це капосне дiвчисько вдає, нiби недочуває. Я все свистiв i свистiв. Раптом вiдчинилось одне вiкно.

-- Вибачте! -- швидко обiзвався я. -- Невiдкладна справа! Чи не могли б ви сказати Луїзi Заллiн, що оголошено пiонерський ланцюжок, а їй свистить Цiттербаке.

-- Нiчого не розумiю, -- вiдповiв голос. -- Яка Луїза?

-- Ну, тут же мешкає Луїза Заллiн?

-- Нiяка Заллiн тут не мешкає i взагалi тут нема жодної Луїзи!

-- Невже! -- розчаровано протяг я.

Грюк! -- i вiкно зачинилося. Татовим кишеньковим лiхтариком я посвiтив на номер будинку. Це ж вiсiмдесят другий, а не тридцять другий номер! I даремно я стiльки свистiв.

Я помчав до потрiбного будинку. На третьому поверсi свiтилося. Я свиснув. Вiкно не вiдчинилося. Я засвистiв голоснiше.

Якийсь чоловiк iз дивною бiлою iстотою на повiдку пiдiйшов до мене.

-- Слухай, хлопче, вже давненько ходжу я за тобою слiдком i скрiзь ти турбуєш людей своїм свистом. Облиш це заняття, -- сказав вiн менi.

Бiла iстота, що у пiтьмi видалася менi вiвцею, стала бiля мене, i я вiдчув, як щось тепле потекло по моїх штанях.

-- Лиха година! Ваша вiвця поводиться непристойно, -- закричав я i посвiтив кишеньковим лiхтариком на свої штани.

-- Прошу вибачення, -- вiдразу той чоловiк став дуже люб'язний. -Моя довгошерста сiамська такса робить такi речi тiльки бiля людей, якi їй подобаються.

Я пояснив йому, чого свищу, i вiн приєднався до мене. Тепер ми свистiли удвох. Виходило досить голосно, однак у Луїзи нiхто не обiзвався. Зате цього разу вiдчинились одночасно двоє вiкон.

-- Ви тiльки подивiться на отаке! Пiдтоптаний парубiйко i молодий телепень весь вечiр свистять коло нашого будинку. Ану тихi-i-i-ше!

Я хотiв запитати про Луїзу Заллiн, але не встиг. Полилася вода на другу, ще суху холошу. Це згори вилили на нас каструлю води. Чоловiк iз собакою вмить покинув мене. Я залишився сам i бiльше не насмiлювався свистiти. "Може, краще побiгти до Ервiна, -- подумав я. -- Втягну його в пiонерський ланцюжок, а тодi пошлю до Луїзи. Хай i його обiллють".