Владимир Кашин - Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

• Название: Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)
• Автор: Владимир Кашин
• Жанр: Детектив

---

Нi дверi, нi обстановка у квартирi не були порушенi, якщо не рахувати зламаного лейтенантом Кучеренком замка. Судмедексперт Чубач за допомогою спецiальної хiмiчної речовини насамперед почав перевiряти стiни коридору, де ранiше лежав труп жiнки. I хоч на око вони були чистi, але лiкар виявив незначнi слiди бризок кровi, якi свiдчили, що вбивство сталося саме у коридорi.

Найбiльше зацiкавили оперативникiв вiдбитки пальцiв у квартирi, якi не належали Гальчинськiй. Цi слiди були на телефоннiй трубцi, на дверцятах i ручках обох шаф, на дерев'яному бильцi лiжка.

I слiдчий, i оперативники почали якнайретельнiше оглядати речi убитої жiнки. Нишпорили по квартирi, намагаючись вiднайти ще якiсь слiди убивць. Що всiх вiдразу вразило, так це бруд, якась зумисна захланнiсть квартири. Багатство виразно пiдкреслювало нехлюйство жiнки, яка, судячи з туалетiв, флаконiв "Крiстiан Дiор", "Естер Лаудер", усiляких закордонних кремiв, що захаращували столик, любила гарно вбиратися, робила собi дорогий макiяж i напахчувалася парфумами. У шафах серед нової, ще не стеленої, бiлизни навалом лежала брудна, сукнi були скрученi i позатикуванi повсюди; на кухнi, у мийцi, купою громадився брудний посуд, а двi пари iмпортних зимових чобiткiв iз засохлою грязюкою на каблуках та рантах валялися у кутку.

Капiтан Андрiйко, який уже знав про величенький ощадний рахунок Людмили Гальчинської, завзято шукав книжку. Шухляди убитої Гальчинської усе бiльше розкривали перед ним таємницi господинi квартири. В однiй iз них натрапив на альбом, присвячений господинi квартири, - одягнена, напiводягнена, майже роздягнена молоденька, струнка, зваблива дiвчина рокiв вiсiмнадцяти-двадцяти, так само гарна i пiзнiше, десь у двадцять п'ять - тридцять, потiм огряднiша, але все iще приємна жiнка, i, нарештi, пенсiйного вiку, гладка, опасиста, немов набубнявiла, iз змiненими рисами обличчя. Вона, певно, уже все зрозумiла, змирилася i перестала знiматися на весь зрiст, як пiд час стрункої молодостi, а увiчнювала на фото тiльки погруддя.

Потiм на капiтана чекало несподiване вiдкриття. У старої жiнки зберiгався iндiйський трактат "Сто способiв кохання", на сторiнках якого оголенi виконавцi демонстрували усi цi варiанти, ще кiлька книжок такого ж штибу, одна з них навiть нiмецькою мовою. Знайденi були цiлi комплекти порнографiчних фото, на яких було знято таке, що понятi, сусiдка убитої Гальчинської i дiдок з першого поверху, навiть поглянути не схотiли, хоч мусили б знати, про що згодом пiдписуватимуть у протоколi обшуку. Навiть такий досвiдчений сищик, як Андрiйко, кинувши погляд на цi фото, ледве не вилаявся брутально, але, згадавши, що у кiмнатi присутня жiнка, тiльки сплюнув на пiдлогу.

Образ нещасної жiнки, що потерпiла вiд рук мерзенних убивць, потроху затьмарювався в його душi, i вона вже не викликала такого спiвчуття, як на початку обшуку.

- Ну й бабуся! - не втримався Задорожний, розглядаючи фото. Сексуальна бандитка... - засмiявся вiн. - Але що робить з людиною час!

- Вона стала кругла, як яблуко, - зауважила сусiдка, - але була здорова. Так котилася вгору по сходах, що я, молодша, ледве встигала за нею.

Вигук Задорожного про час, про який у сум'яттi днiв, клопотiв життя людина забуває, на мить зачепив i капiтана, i Спiвака, якi теж не були молодими, i, певно, тiльки лiкар Чубач, що звик бути свiдком людського згоряння у часi, не вiдчув миттєвого поштрику у серцi.

Тим часом Спiвак знайшов справдi цiннi для слiдства документи - записники господарки квартири, їх було шiсть, на кожний рiк, усi пронумерованi. Виготовленi з гарного бiлого паперу, у темнiй ледериновiй обкладинцi, певно, купованi в однiй i тiй самiй крамницi в один i той самий час, вони були скуйовдженi, чорнi вiд пальцiв по краях, але цiлком читабельнi. Вiн почав гортати їх, вглядаючись у кожну сторiнку, у кожну нотатку, цифру, у прiзвища, телефони, адреси, сподiваючись згодом знайти у цих записах ниточку до загадкового клубка таємничого убивства. З одного iз записникiв випав складений учетверо аркушик, на якому були стовпчики з номерами облiгацiй внутрiшньої, званої у побутi "золотою", позики. В однiй колонцi - список по п'ятдесят карбованцiв, у другiй - по двадцять п'ять, а усього - на десять тисяч карбованцiв. Проте самих облiгацiй поки що не знайшли. Певно, Гальчинська сховала їх в iншому мiсцi, а список тримала "нагорi", перевiряючи за ним таблицi тиражiв.

Капiтан Андрiйко задоволене мугикнув, коли побачив у руках радника юстицiї таку знахiдку, i ще наполегливiше став вишукувати ощадну книжку i облiгацiї. Розумiючи, що убивцi чи поодинокий грабiжник навряд могли забрати книжку, бо, одержуючи грошi, пiймалися б, капiтан перетрусив книжки, яких, крiм уже названих порнографiчних, було небагато, повитрушував бiлизну, попiднiмав подушки на крiслах i на диванi, покопався у шухлядах шафи i, нiчого таки не знайшовши, задумливо став бiля шафи, постукуючи по нiй пальцями.

Раптом щось нiби сколихнуло його. Щось. Але що саме? Вiн не знав. Завмер бiля шафи, тамуючи подих, з надiєю, що блискавична iнтуїцiя повернеться до нього. Дарма. I, перевiвши подих, вiн знову механiчно застукав пальцями по шафi. О леле! Один звук густiший, глухий, другий - дзвiнкiший, ясний. Ще раз, ще раз!.. Так лiкар вистукує груди хворого...

Капiтан зрозумiв, що у шафi мiж поличками є порожнина. Тайник!

- Петре Яковичу! - гукнув вiн. - Хлопцi, а йдiть-но сюди! - Вiн демонстративно постукав по полiрованiй стiнцi, потiм вiдчинив дверцята i витяг двi шухляди, витрусив просто на пiдлогу рiзнi хусточки, панчохи, колготки. - Ось у цiй, - стукав по дну, - тайник.

Тайник просто вiдкривався. Не треба було нiчого вiдгвинчувати, вiдбивати, ламати, просто над дном шухлядки було зроблене друге дно, i кришка цього тайничка була фальшивим дном шухлядки, на яке господиня клала своє легеньке шмаття. Досить було пiдчепити кiнчиком ножа це фальшиве дно, як воно пiднiмалося.

Усi збилися навколо журнального столика, на якому капiтан Андрiйко поставив шухляду.

Тайник виблискував, пломенiв вогнем, мерехтiв барвистими iскрами - обручка з великим дiамантом, браслет, вкритий рубiновими краплями, золота ящiрка iз смарагдовими очима...

Спiвак обережно витяг з-пiд цих дорогоцiнних прикрас фотографiю якогось молодика в есесiвському мундирi, потiм нiмецький аусвайс на iм'я Люцiї Гальчинської - актриси оперного театру, арбайтскарту з вiдмiтками бiржi працi. На маленьких фото цих документiв була та сама юна красуня, яку бачили на знiмках в альбомi.

- Тут може бути версiя, - зауважив лейтенант Задорожний, - якась таємниця ще з часiв Великої Вiтчизняної. Про щось могла знати, i їй вирiшили замкнути рота.

- Не будемо вiдмовлятися вiд жодної, поки не вийдемо на шлях, - погодився Спiвак.

Капiтан Андрiйко тяжко зiтхнув. Ощадкнижки i тут не було. Його, бiдолаху, нiби заклинило на цiй книжцi, хоч вона, власне, нiчого не вирiшувала. Але ж де могла подiтися?!

- Будемо переписувати цiнностi у протокол, - сказав Спiвак i поглянув на понятих. Вони стояли мов завороженi, не вiдриваючи очей вiд бурхливої краси вогню, що бризкав iз шухляди.

Капiтан Андрiйко склав докладний опис дорогоцiнностей, зазначивши iндивiдуальнi ознаки кожної речi. В якусь хвилину йому здалося, що десь вiн уже бачив такий дiамант, який палахкотiв зараз на обручцi. Але де - нiяк пригадати не мiг.

- Мiльйони! - не витримала сусiдка Гальчинської i сплеснула руками. - Подумати тiльки!

- Ну, мiльйони чи не мiльйони - це нам скажуть експерти-товарознавцi, - пояснив понятим Спiвак. - Зараз ми ще раз перевiримо, чи все правильно записано, упакуємо, ви розпишетесь на протоколi, i опечатаємо. Потiм разом з вами вiдвеземо на експертизу, i фахiвцi визначать цiну кожної речi...

Облiгацiї внутрiшньої "золотої" позики знайти теж не пощастило. I у тайнику їх не було. Це дратувало капiтана Андрiйка. Вiн був сищик, який не обминав при обшуку жодної дрiбницi i, як вважав досi, знаходив усе потрiбне, хоч би як воно було приховане...

4

Чоловiк рокiв пiд сорок з темним, типово кавказьким обличчям, невеличкою горбинкою на носi i великою чорною бородою, у якiй пробивалися бiлi ниточки, низько схилився над пiанiно i грав, не оглядаючись на зал, де пили i гуляли нiмецькi офiцери. Кафе "Едельвейс" було приватним, iснувало з дозволу нiмцiв i лише для нiмцiв. За пiанiно сидiв Антон Адамадзе, той самий грузин, колишнiй врангелiвський офiцер, до якого ревнував спiвачку Люцiю хазяїн кафе Артур Христофорович Гiллер.

Жiнок у залi не було, i двоє пiдпилих армiйських лейтенантiв танцювали удвох на вiльнiй вiд столикiв площадцi пiд невеличкою естрадою.

Спiвачка Люцiя готувалася до виходу. Вона вже не нервує, як у першi днi, коли, виходячи перед нiмецькими офiцерами, вiдчувала скутiсть i, спiваючи, вiдводила очi убiк вiд своїх слухачiв.

Зараз крiзь пропалену у завiсi дiрочку вона спокiйно розглядала вiдвiдувачiв. Декого вона вже запримiтила, пiзнавала; в "Едельвейса", хоч кафе вiдкрилося недавно, уже з'явилися свої завсiдники. Майже усi столики зайнято - здебiльшого молодi офiцери, якi добре набралися, двоє з них уже почали сваритися.