Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

• Название: Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
• Автор: Павел Скоропадский
• Издательство: АТ "Книга"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1995
• ISBN: 5-7702-0845-7

Увазі вчених і широких кіл громадськості вперше пропонуються у повному обсязі спогади П. Скоропадського, який в якості Гетьмана Української Держави (травень — грудень 1918 р.) відігравав непересічну роль під час одного з етапів новітнього українського державотворення

---

Сьогодні «Спогади» Павла Скоропадського публікуються в критичний для України момент. Український народ і його еліти намагаються — уже вкотре — збудувати Українську державу. Але історія повторюється, і зарисовується поділ між силами, які прямують до остаточного утвердження незалежності, та силами, що, негативно настроєні до національного руху, закликають до відновлення СРСР (тобто перетворення сучасної Російської імперії на російську падімперію) та підтримують реорганізацію СНД у двоконтинентальну надімперію на ленінсько-сталінській федералістських основах. Крім того, провідники і лідери цих сил пропагують, як це було і в 1917–1920 роках, згубні концепції федералізму і соціалізму в його тоталітарно-комуністичному варіанті, використовуючи страх, зубожіння і відсутність національної свідомості певних прошарків українського населення, а водночас обіцяючи їм, як це робили колись більшовики, світле майбутнє у безкласовому і нібито безнаціональному, а в дійсності російському імперському суспільстві.

Тому надруковані тут «Спогади» є не лише цінним історичним джерелом, а й важливим повчальним документом про будівництво Української держави та її падіння у 1917–1920 роках. Вони покликані донести сумний урок історії до покоління, зацікавленого в побудові сьогоднішньої держави, а разом з тим стати усвідомлюючим чинником для відповідальних за державне будівництво українських політичних еліт. Державне будівництво — це справа політичного розуму. Тому не можна допустити повторення трагічного досвіду 1917–1920 років та, уникаючи його, треба об'єднати всі сили для збереження української державності. Історія — це суворий суддя. Вона судить не за красиві слова і добрі наміри, а за розумні рішення і корисні справи. її присуд за невикористаний сьогоднішній шанс може бути набагато жорстокіший, ніж усі дотеперішні покарання.

Ярослав Пелепський

Павло Скоропадський: коротка хроніка життя (1873–1945)

Павло Скоропадський — особа, навколо якої тривалий час точилися неабиякі дискусії в українській історографії — від відвертої ідеалізації його діяльності прихильниками гетьмана до не менш відвертої, навіть часто фальсифікованої критики всіх його політичних кроків радянськими істориками та соціалістичними діячами в діаспорі. Сьогодні постала потреба Об'єктивного висвітлення життя і діяльності П. Скоропадського як у контексті загальноукраїнської історії, так і в плані пізнання його як особистості. Нарис спогадів останнього гетьмана України, що пропонується читачеві, дає можливість відчути внутрішній світ цієї безумовно видатної постаті в українській історії, побачити і зрозуміти світогляд Скоропадського, його оцінку подій, які переживала українська земля у важкі роки революції і в епіцентрі яких певний час він перебував.

Коротка хроніка життя Павла Скоропадського дасть читачеві можливість більш повно познайомитися з його особою, життєвим шляхом та багатовіковою історією родоводу.

Павло Петрович Скоропадський народився 3 (16) травня 1873 року у Вісбадені, де його мати, Марія Андріївна Скоропадська (в дівоцтві Миклашевська), відпочивала на мінеральних водах Німеччини.

Скоропадські — один з найшляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній і культурницькій історії. Рід Скоропадських був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Бутовичі, Гамалії, Дуніни-Борковські, Забіли, Закревські, Кочубеї, Кулябки, Лизогуби, Лисенки, Лобакевичі, Маркевичі, Миклашевські, Милорадовичі, Новицькі, Полуботки, Посудевські, Розумовські, Сулими, Тарнавські, Туманські і Чарниші[43].

Генеалогія роду Скоропадських, за відомими сьогодні історичними джерелами, бере свій початок від першої половини XVII ст., з Федора Скоропадського, який був вихідцем із західноукраїнських земель, але згодом оселився на Уманщині[44]. Ф. Скоропадський брав участь у національно-визвольній війні на чолі з Б. Хмельницьким і загинув 1648 року в битві під Жовтими Водами.

Всі подальші нащадки Ф. Скоропадського вірно служили в українському війську аж до скасування Гетьманщини Катериною II. Один із них, рідний брат пращура Павла Петровича Іван Ілліч Скоропадський (1646-3.VII. 1722), за часів Петра І наслідував булаву після Івана Мазепи і був гетьманом України з 1708 по 1722 p., аж до самої смерті. Він був соратником Мазепи на початку його виступу проти царя, але, блокований російськими військами в Сгародубі, не зміг підтримати бунтівного гетьмана. Коли І. Скоропадський став гетьманом, він під жорстоким контролем Петра І завжди намагався боронити права Гетьманщини та козацькі вольності.

Прапрадід Павла Петровича Яків Михайлович Скоропадський (?-1785) навчався у Києво-Могиляиській Академії і був останнім в історії козацької Гетьманщини генеральним бунчужним за гетьманування Кирила Розумовського[45].

Прадід Павла Скоропадського Михайло Якович (19.IV. 1764–1810) за сімейним звичаєм теж присвятив себе військовій службі. Але в зв'язку з тим, що Україна вже остаточно втратила елементи державності, Михайло Скоропадський вступив до Імператорського Сухопутного шляхетського кадетського корпусу. Свою військову кар'єру Михайло Якович закінчив у чині секунд-майора і до кінця життя мешкав у своєму маєтку.

Дід гетьмана Павла, Іван Михайлович Скоропадський (30.1.1805-8.ІІ.1887), двічі був прилуцьким повітовим маршалком і двічі — губернським маршалком Полтавщини. Свого часу він брав активну участь у селянській реформі 1861 року. Коштом Івана Скоропадського було засновано низку шкіл та гімназій в Україні. Помер дід Павла Скоропадського у своєму селі Тростяиці, поблизу якого засадив великий дендропарк. Могила його збереглася там і донині.

Дочка Івана Скоропадського, тітка гетьмана Павла Єлисавета Милорадович (1.1.1832-14.11.1890), золотими літерами вписала своє ім'я в культурно-освітню історію України. її коштом видавалися книги, засновувались школи та бібліотеки. Але найбільшою її заслугою перед українською культурою стало заснування «Наукового Товариства ім. Т. Шевченка» у Львові. Саме завдяки її пожертвам (близько 20000 австр. сріби. крон) стала можливим фундація Товариства у 1873 році.

Батько гетьмана, Петро Іванович Скоропадський (6.11.1834-30.VI.1885), за сімейними звичаями навчався у школі гвардійських підпрапорщиків, згодом став військовим офіцером. Брав участь у походах на Кавказ, за що отримав низку орденів. 1865 року в чині полковника Петро Скоропадський звільняється з війська і бере активну участь в громадському житті Стародубщини на посту повітового предводителя дворянства. Помер батько майбутнього гетьмана 1885 року у Києві і був похований у Гамаліївському монастирі. Дружиною Петра Скоропадського і матір'ю гетьмана Павла була Марія Андріївна Миклашевська (9.ІХ.1841-29.ХІ.1901), яка також належала до старовинного українського роду, що бере початок ще з Великого князя Київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, та з українсько-литовського князя Гедиміна[46].

Дитячі роки Павло Скоропадський провів у родовому мастку Тростянець на Полтавщині. Там він вбирав до своєї душі перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. В садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житії родина Скоропадських зберігала і ірималася старих українських звичаїв. Великий вплив на малого Павла мали, крім його діда Івана Скоропадського, ще й такі відомі українські діячі, як П.Я. Дорошенко, Новицький та Пжицький.

Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Павло пішов шляхом військовика. Військова кар'єра приваблювала і самого П. Скоропадського, який був зачарований військовим минулим свого батька та інших представників роду. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу і успішно закінчує його 1893 року в чині корнета. Молодого офіцера призначають на службу до Кавалергардського полку тимчасово виконуючим обов'язки командира ескадрону. Через два роки (1895) він отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а в грудні 1897 р. стає поручником[47].

11 січня 1898 р. Павло Скоропадський одружусгься з Олександрою Дуриово, дочкою генерал-лейтенанта П. П. Дурново. Рід Дурново бере свій початок від сина Ярослава Мудрого Святослава II. Згодом у подружжя народилося дві дочки — Марія (1898) і Єлисавета (1899) та іри сини — Петро (1900), Данило (1904) і Павло (1916).

З початку російсько-японської війни 1904–1905 рр. молодий честолюбний офіцер прагне на ділі викопувати обов'язки військового і подає рапорт з проханням перевести його на фронт в діючу армію. На початку квітня 1904 року П. Скоропадський виїздить з Петербурга на фронт. В Мукдені він викопує обов'язки у штаті 3-го Верхньоудинського козачого полку, після чого молодого осавула відряджають до Східного загону Манчжурської армії ад'ютантом командуючого цим загоном генерала А. Келлера. Восени 1904 року П. Скоропадський призначається командиром 5-ої сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська, а невдовзі стає ад'ютантом головнокомандувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича. Під час Першої світової війни Павло Петрович за особисту мужність і героїзм нагороджувався Георгіївською зброєю і всіма орденами до Святого Володимира 4-го ступеня включно[48].