Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)

• Название: Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
• Автор: Джеймс Крюс
• Жанр: Прочая детская литература

---

Враз у Тiмових вухах пролунало справжнє кимсь вимовлене "чому". Чийсь рiзкий чоловiчий голос спитав:

- Чому це ви опинилися на цьому суднi?

А Крешимирiв голос вiдповiв:

- А чом би й нi?

- Вийдiмо на палубу! - звелiв перший голос.

По вузенькому залiзному трапi, що вiв на ют, загрюкотiли ноги. Потiм тупiт i голоси затихли. Але в Тiмовiй головi вони ще лунали. Йому здалось, нiби вiн уже колись чув той перший голос, що звертався до Крешимира. I раптом - Тiм якраз витирав рушником велику супницю раптом Тiм збагнув, чий то голос.

То був голос людини, що їй Тiм продав свiй смiх, - голос барона Троча.

Супниця вислизнула з Тiмових рук i розлетiлася долi на дрiбнi скалки. Кок Енрiко вiдскочив убiк, злякано вигукнувши: "Мамма мiа!" ("Матiнко моя!"), а Тiм прожогом кинувся на ют, слiдом за голосами.

Нагорi не видно було нiкого. Два корабельнi лiхтарi тьмяно освiтлювали палубнi надбудови та затягнену брезентом шлюпку. Аж ураз Тiм почув тихi голоси i, озирнувшись лiворуч, звiдки вони долiтали, угледiв невиразно, як пiд шлюпкою щось ворухнулося. Навшпиньки пiдкрався хлопець ближче й побачив пiд шлюпкою двi пари чоловiчих нiг. Розглядiти щось бiльше вiн не змiг, але й так ясно було, що голоси тi долiтали з-за шлюпки. Тiм потихеньку, тамуючи вiддих, пiдiйшов iще ближче. Один раз у нього пiд ногою рипнула палубна мостина, але тi двоє за шлюпкою, видно, нiчого не помiтили.

Нарештi хлопець пiдкрався так близько, що змiг пiдслухувати приглушену розмову.

- ...Смiшно слухати! - просичав баронiв голос. - Невже ви хочете, щоб я вам повiрив, нiби ви вже витратили всi грошi, якi мали з акцiй?

- Незабаром пiсля того, як ви дали менi тi акцiї, їхнiй курс упав зовсiм низько, - спокiйно вiдказав Крешимир.

- Нехай так! - барон засмiявся купленим смiхом. - Курс акцiй упав тому, що я маю деякий вплив на бiржi. Але ж чверть мiльйона вам однаково ще лишилося!

- А тi чверть мiльйона я поклав до одного банку, що невдовзi збанкрутував, бароне.

- Таке ваше щастя, - знову засмiявся барон, i Тiм аж здригнувся вiд того смiху. Його поривало кинутись туди, але вiн зметикував, що розумнiше буде зачекати й послухати, що ж далi.

- Ну що ж, навiть коли вам доводиться знову працювати, це ще не пiдстава працювати саме на цьому суднi й саме з цим хлопцем.

Цього разу засмiявся Крешимир.

- А хто менi заборонить? - вигукнув вiн.

- Тихше! - просичав барон.

Пiвголосом Крешимир мовив далi:

- Я продав вам свої очi, взявши за них вашi риб'ячi баньки. Заплатили ви менi акцiями на мiльйон марок, але з того мiльйона нi одна марка не попала до моєї кишенi. Ви мене перехитрили. Але цього разу я буду хитрiший за вас, бароне. Я двiчi бачив вас на iподромi з цим хлопцем. I спостерiг, що цей хлопець потiм став щоразу вигравати. А ще я спостерiг, що хлоп'я стало сумне та понуре, мов старий, недужий самотнiй пенсiонер.

Тiмове серце закалатало, коли вiн почув тi слова. Але вiн стояв тихо, не ворухнувся.

А Крешимир провадив далi:

- Я дiзнаюся, що ви виманили в цього хлопця! Я за ним стежу вже чотири роки, i менi нелегко було влаштуватися стюардом на цьому пароплавi. Але тепер...

Баронiв голос перебив Крешимира:

- Тепер я вам, коли хочете, дам iще мiльйон! Цього разу готiвкою, з рук у руки!

- Нi, бароне, цього разу сила моя! - Крешимир говорив дуже помiрковано. - Я можу використати те, що знаю, в три способи: або забрати вiд вас свої очi, або взяти мiльйон, або - i це, мабуть, не найгiрше - примусити вас розiрвати вашу угоду з цим хлопцем, хоч я й не знаю, яка та угода.

Тiм притис у темрявi кулак до рота, щоб не виказати себе стогоном. Якусь хвилину було тихо. Потiм знову почувся баронiв голос:

- Мої справи з хлопцем вас не обходять. Та коли вам такi потрiбнi вашi очi, я згоден на певних умовах... Крешимир перебив його, аж задихаючись:

- Авжеж, бароне, менi потрiбнi мої очi! Мої давнi лагiднi, дурнi коров'ячi очi! Вони менi милiшi за всi скарби свiту, хоч ви того, може, нiколи не зрозумiєте!

- Так, я нiколи цього не зрозумiю, - пiдтвердив баронiв голос. I все ж я на певних умовах згоден розiрвати нашу угоду. Гляньте, будь ласка, на себе в оце дзеркальце.

Настала тиша, така, що чутно було, як б'ється серце. Тiм аж упрiв вiд хвилювання, в яке вкинула його та розмова, й вiд зусиль триматися тихо.

Нарештi вiн почув Крешимирiв шепiт:

- Мої очi! В мене! Знов!

- А тепер мої умови, - сказав барон.

Але Тiм тих умов уже не почув. Крешимир повернув собi свої очi, а його Тiмiв давнiй утрачений дитячий смiх був так близько, ось, рукою досягти! Той смiх, що його Тiм прагнув понад усе на свiтi!

Хлопець не мiг бiльше стримуватися. Вiн кинувся вперед i закричав:

- Вiддайте менi мiй...

Але перечепився об бухту линви, вдарився головою об нiс шлюпки й гримнувся на палубу непритомний.

Дванадцятий аркуш

КРЕШИМИР

Тiм розплющив очi. В круглому iлюмiнаторi перед ним танцювала вгору i вниз червоняста зiрка - лихе вогнисте око Марса. Хлопець лежав на верхнiй койцi в їхнiй iз стюардом каютi. Над Атлантичним океаном сiрiв свiтанок.

Унизу в каютi хтось товкся. Тiм повернув голову й побачив Крешимира. Стюард теж якраз повернув голову до нього й погляди їхнi зустрiлись. У тьмяному свiтлi Крешимирового нiчника Тiм побачив, що в стюарда вже iншi очi - карi, лагiднi.

- Ну, синку, як ти себе почуваєш? - приязно спитав Крешимир.

Тiм iще не очутився як слiд. Вiн не пам'ятав, як опинився тут.

А цей Крешимир, що заговорив до нього, був зовсiм не такий, як той, що йому Тiм допомагав у їдальнi, а куди спокiйнiший i приязнiший.

Стюард пiдiйшов до койки.

- Тобi вже краще, синку?

Аж тодi в Тiмовiй головi помалу зринули всi подiї минулого вечора: голоси перед дверима до камбуза, розмова за шлюпкою, його власний крик i падiння.

- А де барон? - спитав вiн.

- Не знаю, Тiме. На суднi його вже нема. Але скажи менi, ти нас учора ввечерi пiдслухав?

Хлопець на койцi кивнув головою.

- Я такий радий, що ви знову маєте свої очi, пане Крешимир!

- А ти, Тiме? Що ти хотiв забрати назад у барона?

- Мiй... - Тiм затнувся. Йому пригадалась угода, й вiн стис губи.

Крешимир враз ляснув себе долонею по лобi й вигукнув:

- I як я досi не здогадався! Адже цей вельмишановний шахрай смiявсь, наче мале хлоп'я. Тож-то я й вiдчув у ньому щось чуже, таке, що не пасує до нього. Тепер вже я знаю! То був його смiх! Чи то пак, - Крешимир глянув Тiмовi просто в вiчi, - твiй смiх!

- Я вам цього не казав! - скрикнув Тiм. - Чи, може... вчора ввечерi й про те кричав?..

- Нi, Тiме, ти не встиг. I, мабуть, це твоє щастя. Я ж знаю тi пункти про мовчанку в барокових угодах. Заспокойся, ти нiчого вчора не сказав.

Однак Тiм не дуже заспокоївся. Йому треба було негайно ж перевiрити, чи дiйсна ще його угода. "Треба забитись iз Крешимиром об, заклад про щось зовсiм неймовiрне", - надумав вiн i хотiв був устати з койки, але тiльки-но звiвся, як у очах йому потемнiло, заболiла голова, кров загупала в скронi, i вiн знову впав на подушку.

Крешимир подав йому склянку води й таблетку, наготовану заздалегiдь.

- Випий оце, Тiме. I полеж сьогоднi. До завтра все минеться. Наш стерничий - а вiн колись був санiтаром - каже, що ти тiльки гулю собi набив.

Тiм слухняно ковтнув таблетку, думаючи, про що б його забитись iз Крешимиром. А надумавши, знову завiв мову про барона, бо заклад той стосувався саме його.

- А яку умову поставив вам барон, пане Крешимире? Цебто вчора ввечерi, як вiддавав вам вашi очi?

- А нiякої! - засмiявся Крешимир. - Коли ти закричав i гепнувся на палубу, надбiгли матроси, i барон сховався в затiнок вiд шлюпки. Я тодi шепнув йому: "Або я одержу свої очi без жодної умови, або ж я все розкажу оцим хлопцям!"

- Ну i що?

Крешимир знову засмiявся:

- Барон аж заїкатись почав iз хвилювання: "Не-нехай бу-буде бе-без жодної умови!"

Тiм швиденько вiдвернувся до стiни, бо йому стало смiшно, а що смiятися вiн не мiг, то обличчя його тiльки жахливо перекривилося.

- Цiкавий я знати, де той барон тепер! - промурмотiв Крешимир.

Оцього саме й чекав Тiм. Уже опанувавши себе, вiн сказав:

- Закладаюся, що за п'ять хвилин ми дiзнаємось, де тепер барон!

- А на що ти хочеш закластися?

- На порцiю горiхового торта!

- Ну, на таке в мене грошей вистачить. Бо, коли не помиляюсь, ти маєш цей заклад виграти, як i всi заклади. Ну, гаразд, забилися! стюард подав Тiмовi руку, i хлопець стис її.

Ту ж мить у сумiжнiй каютi хтось увiмкнув радiо. Диктор оголосив прогноз погоди, а тодi стали передавати останнi новини.

Тiм iз Крешимиром спершу розсердилися, що їх перебито, але потiм почали прислухатись. Голос iз гучномовця сповiстив:

"Вiдомий комерсант барон Троч, що його багатство оцiнюють у кiлька мiльярдiв доларiв, цiєї ночi давав у Рiо-де-Жанейро банкет для дiлових кiл бразильської столицi. Зразу ж на початку банкету вiн вийшов i повернувся лиш за двi години, видимо чимось збентежений. Усiм упало в вiчi, що повернувся вiн у темних окулярах. Напевне, в нього знову загострилася давня хвороба очей, що була нiбито вилiкувана й кiлька рокiв не поновлювалась. Нас повiдомлено телефоном, що банкет триває i що барон, очевидно, знову..."