Лариса Денисенко - 24:33:42

• Название: 24:33:42
• Автор: Лариса Денисенко
• Жанр: Современная проза

---

Я мiг збагнути це ще в дитинствi, але в дитинствi про таке не думаєш. Коли я був малим, я товаришував з Iгорем. Вiн був моїм сусiдою. Нашi батьки не дуже товаришували, я тодi не розумiв чому, лише згодом про це менi розповiв батько. Але його слова: "розумiєш, синку, ми з батьками Iгоря трохи рiзнi люди" - я зрозумiв ще пiзнiше. З Iгорем ми розiйшлися, коли стали дорослiшими. А коли були дiтлахами, телефонували одне одному щодня, ходили в гостi, грали в прибульцiв. Вiн був однiєю дитиною в родинi, я також. Коли мiй дiд ставив перед нами величезну миску з черешнями, я брав менш стиглi, пошкодженi, зеленуватi, а Iгор вибирав чорнi, вгодованi, найкращi. Жменями! I хутко їв. Я ж любив залишати найсмачнiше насамкiнець, а коли ми сiдали снiдати родиною, кожний з нас хотiв залишити iншому найсмачнiшiй шматочок: мати - менi, я - дiдовi, дiд - батьку. Iгор теж таке робив, коли харчувався окремо. Я бачив, як вiн поглинає останньою частинку тiстечка, в якiй було щонайбiльше крему, спочатку вiн вiдгризав краєчки, де зовсiм не було начинки. Так само робив i я. Але коли ми їли разом, вiн вiдразу накидувався на все найсмачнiше, в результатi я їв непотрiб. Я тодi не знав, що батько Iгоря нiколи не приносить матерi та йому щось смачне, та й узагалi вони з мамцею можуть їсти тiльки пiсля того, як нагодують батька. Я тодi не знав, що це жлобство, неповага до ближнього та звичайна хапанина. Мене це просто ображало. "Чому Iгор так робить?" - запитував я в дiда. "Тому що вiн до цього звик" - "Я теж хочу стиглi черешнi, я теж буду їх першими їсти!" - "Максиме, по-перше, ти пригощаєш Iгоря, а така поведiнка не є гостинною. А по-друге, дитина, ти не звик так поводитися, тобi буде соромно, ти не зможеш". Я змiг, але менi було надзвичайно соромно. Я таке бiльше не практикував.

А ще я думав про те, що зараз винаймати квартиру я не зможу. Як не зможу винаймати її певний час. Бо я маю виплачувати кредит за свiй автомобiль. Я нормально заробляю, насправдi в мене дуже хороша робота, я - маркетинговий аналiтик, це цiнується на ринку послуг. Але все одно не до такої мiри цiнується, щоб я мiг дозволити собi купити хату. Я б переїхав жити до Милицi, але тут теж були свої "але". Перше, Милиця жив з мамою. Друге, Аделiна нiколи б не зрозумiла, якби я оселився жити з кимось, а не з нею. До кого має повертатися вона? Вона звикла до певного стилю життя. Правда, невiдомо, чи повернеться вона, бо життя в мене розпочало свiй новий звiй, i я не можу сказати, що почувався надзвичайно щасливим, може, й Аделiна кинула мене. До купи. Звiсно, що крiм Милицi в мене були й iншi друзi. Але вони розподiлялися на друзiв-партнерiв, друзiв-клiєнтiв, приятелiв поза визначеними категорiями. Можливо, деякi друзi-партнери та друзi-клiєнти були б радi роздiлити зi мною побут. Втiм, я не був переконаний у цьому. Бо не знав, як сам поставився б, якби, наприклад, Олег чи Богдан, люди, в яких унормоване життя, квартира, машина, гарна дiвчина або дружина, банкiвський рахунок, вiдпочiнок двiчi на рiк, в головi маркетинговi схеми та плани розбудови замiського житла, звернулися б до мене з проханням пожити зi мною мiсяць-iнший. Можливо, я б залюбки пiшов їм назустрiч, але неодмiнно подумав би: "Ого. А в тебе не все гаразд, приятелю". А я не хотiв, щоб хтось думав, що в мене не все гаразд. То вже нi. В мене все супер. Так i знайте всi.

"Батьку, слухай, а ви хiба не плануєте повертатися до США?

Думаю, що Кл.. кх, гх… Шу там легко знайде роботу, переклади ж її професiя, сама казала, та й у тебе там все нормально. Хiба нi?" - "А? До Штатiв? Власне, нi. Не плануємо. Я думав, що ми з тобою про це говорили. Справа в тому, що менi давно там занудно, а тут так все склалося, що я вже домовився приєднатися до одного цiкавого бiзнесу. Пам'ятаєш Павла Валентиновича? От, ми з ним зустрiлися, вiн запросив мене взяти участь в новому проектi, пов'язаному з розробкою досконалої системи пошуку, якщо все вийде, може бути революцiя, ми поборемо Google, потiм тобi розповiм, доволi цiкаво, я подумав та погодився. А в Шу тут будинок, мати, контора, вона вiдповiдає за своїх спiвробiтникiв".

Моя б воля, я б залюбки допомiг усiм спiвробiтникам Клятої Шу прослiдувати за своєю керiвницею до Вашингтону. Ще б грошi на кишеньковi витрати видав. Я знав, що батьковi в США буває нудно. Ну то й що? Менi тут також буває нудно, та всiм буває нудно. В батька у Вашингтонi була нормальна робота, двi машини, спортзал у його ж будинку, друзi, вiдпочинок в Мексицi i все таке iнше. Вiн навiть писав невеличкi статтi до мiсцевої газети на суспiльнi теми, товаришував з дiтьми росiйських акторiв, якi мешкали поруч iз ним… Як можна так легко з усiм цим розпрощатися? "Не хочу втручатися в твої стосунки з Аделiною, - сказав менi на це батько. - Але, судячи з усiх твоїх запитань, ти нiколи в життi не кохав, малий. Але в тебе ще купа часу i можливостей позбавитися нарештi пiдлiткових штанцiв".

У мене купа часу, а в нього вже нема, так чи що? Сплинув? Тому вiн вчепився за першу-лiпшу? А вiн своїх штанiв вже позбавився? А хто кидається на книжки на задньому сидiннi авто та вовтузиться з ними? А хто злодiйкувато оглядається, а потiм жбурляє яблучнi недогризки за вiкно? А хто половину обгорток вiд цукерок вiдносить у смiтник, а половину закидає за канапу, щоб нiхто не подумав, що вiн цукерковий ненажера? А хто закохався в жiнку, яка, коли злиться, грайливо тицяє йому в груди кулачком? Доросла це поведiнка? А менi що робити? То хто тiльки що вдягнув мене в цi клятi пiдлiтковi штанцi однiєю фразою? Навiщо вiн це зробив, чому? Коли починається шантажування вiком, на мiй погляд, це вже остання справа. Час вiд часу аргумент вiку використовують всi батьки. Не можна вiком гратися.

Та й звiдки вiн знає, що кохає Кляту Шу? Все це iлюзiї.

Що в нiй хорошого? Не розумiю, я просто не розумiю. Якщо подумати, то її причини захоплення батьком я усвiдомлюю. Батько - впевнена в собi людина, в нього є професiя, яка допомогала йому виживати та ставати на ноги в будь-яких ситуацiях та будь-якому середовищi. В нього навiть є хата в Америцi. О, забув сказати, батько майже виплатив американський кредит за житло. Тут йому теж є де жити. Вiн - здоровий i в нього є кошти. Батько - симпатичний, я не розумiюся на чоловiчiй красi, але так говорили материнi подруги. Вони залицялися до нього. Тому що вiн природний бiлявець, високий, стрункий, в нього ямки на щоках i нормальнi риси обличчя. Вiн нормально вдягається. В батька багато переваг.

А хто така Клята Шу? Так, у неї є житло. Вона двiчi перебувала у шлюбi. Двiчi! Якими б цi її чоловiки iдiотами не були, в них вистачило розуму її позбутися. Чого батько з цього не зробив жодного висновку? Бог любить трiйцю? Та цю сентенцiю вигадали п'яницi. Бог любить усiх. Я б на батьковому мiсцi розшукав когось з цих колишнiх чоловiкiв Клятої Шу, думаю, що вони багато цiкавого могли б розповiсти. Професiя Клятої Шу - перекладач. Хiба це професiя? Це просто знання iноземної мови, я теж знаю англiйську, i батько її знає, Милиця її вчить на курсах, але професiя - це щось iнше. Звiсно, що Шу голодувати ще якийсь час не буде, буде користуватися тим, що люди не опанували англiйську мову, але згодом таких буде все менше та менше, сучаснi дiти розумiють, наскiльки важливо самотужки розумiти представникiв розвинутої цивiлiзацiї. Не можу назвати Шу здоровою, тому що в неї при менi двiчi болiла голова, сама вона розповiдала, що в неї поганi судини. А ще вона страджає на анемiю. Коли я з нею знайомився, то подумав, що її руки вологi через знервованiсть, а потiм зрозумiв, що вони просто були холоднi, її кров уповiльнено обертається, не дiстає кiнцiвок, в неї завжди холоднi пальцi рук та нiг. Як з нею взагалi можна перебувати в одному лiжку? Про зовнiшнiсть Шу я промовчу. Те, що вона менi не подобається, не значить, що вона потворна. Милиця вважає її симпатичною, от i жив би з нею. Хоча безперечним є те, що в неї гострi лiктi та колiна, а дупа завелика, i вдягається вона як Буратiно. Всi цi штанцi та смугастi светрики-кофтинки…

"Батьку, а ти взагалi мамi казав, що ти одружуєшся?" - "Угу, сказав. Вчора з нею обiдали, а що?" - "I що вона сказала?" Батько вiдповiв, що мати його привiтала. "А ти їх знайомив?" Свербiло ж менi! "Нi, але при нагодi обов'язково познайомлю". Я бачив, що батько ледь стримується, щоб не запитати, яка менi рiзниця i яке моє дiло до його стосункiв з матiр'ю та Клятою Шу.

Одна iсторiя про мою матiр

Моя мати - складна людина, вона сама зробила з себе iнтелiгентку. Виплекала. Її родина була простою, батько та мати не читали книжок, не їздили до мiста, хоча до мiста було двадцять хвилин електричкою; пiд час обiдiв не обговорювали стрiчки та полiтичнi подiї, їли мовчки. Бабця займалася городом та дiтьми, а дiд працював на заводi, в недiлю бабця пекла оладки, якi поливалися медом. Потiм дiд йшов до мiсцевого генделика пити червоне солодке вино та спiвати. Жили вони разом, але поодинцi. Разом вони зробили матiр та її сестру, яка потiм померла пiд час пологiв в двадцять рокiв, та дивилися кiно про Штiрлiца. Дiд бабцю колотив. Можливо, це було єдиною його позазаводською розвагою. Коли мати, яка з дитинства була гоноровою, запитала в бабцi, скiльки можна терпiти цi побиття, бабця щиро здивувалася та вiдповiла таке: "Та що ти, доцю, таке кажеш. Iванко в мене набожна людина. Свята! Нiколи не бив мене по недiлях".