Андрей Гуляшки - Контррозвідка

• Название: Контррозвідка
• Автор: Андрей Гуляшки
• Издательство: Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь»
• Жанр: Детектив
• Год: 1986

---

Шпигунська організація на кордоні! Полковник Манов грюкнув кулаком по столу і нервово заходив по кабінету, - Але чому Авакум Захов, людина, якій він так довіряв, яку любив, наче власного сина, чому він пройшов повз усі цілком очевидні факти, не взяв їх до уваги, а обминув? Як найлегковажніший новак! Полковникові Манову було чого сердитися. Кілька років тому він як оперативний працівник навчав Авакума азам мистецтва контррозвідки. І за короткий час Авакум зумів блискуче розплутати добрий десяток справ і покласти їх у свій службовий архів. Потім, ставши начальником управління, Манов любив говорити: «Чому ви дивуєтесь? Авакум мій учень!» Але в душі заздрив йому й через те, що Авакум мав змогу «горіти» на безпосередній оперативній роботі, і тому, що в Авакума чуття було краще, ніж у нього самого.

«Божий дар!» — казав у таких випадках Манов. Тепер цей самий Авакум подав рапорт, який міг розсмішити своєю наївністю.

«Мушу одразу визнати,— хмурячи брови, читав, мабуть удесяте, полковник,— звинувачення, висунуте проти Мето-дія Парашкевова, викликає неабиякий сумнів. Я не виправдовую вчителя цілком, не видаю йому свідоцтва про невинність, але відчуваю, що це непогана людина, що така людина, як він, не вчинить злочину. Правда, докази, які ми маємо: свідчення старшини міліції, рушник, хлороформ, недопалок сигарети,— проти нього. Отже, Методій Парашкевов, м'яко кажучи, становить об'єкт слідства. Але те, як вчинено злочин, і, зокрема, друга, найголовніша частина злочину — вилом та пограбування пункту, мають щось загадкове, важкопоясненне і почасти розвіюють певність, що Методій Парашкевов — справжній злочинець. При зустрічі я розповім, у чому, на мою думку, полягає це «загадкове» і «важко-поясненне».

За той короткий час, який був у моєму розпорядженні, мені пощастило зібрати деякі відомості про цю людину. Вони не дозволяють думати про вчителя погано. Син батьків середнього достатку, вже небіжчиків. І до, і після Дев'ятого вересня за Парашкевовим не було нічого, що давало б підстави для висновку про його реакційні переконання. У ті роки, коли не вчителював, вивчав мінералогію, поповнював свої знання з хімії. Навчив момчиловців городництва та бджільництва. Живе скромним життям парубка. Має досить багату природничо-історичну колекцію. Запеклий альпініст, любить природу, завзятий мисливець».

Полковник зітхнув. «Цю характеристику писав начебто археолог, а не контррозвідник Авакум!» Натиснувши кнопку дзвінка, він наказав черговому лейтенантові запросити обох капітанів.

10

До зустрічі з полковником Мановим лишалося ще дві години. Авакум постояв біля фотографій, виставлених у вітринах Театру для молоді, розглядаючи зі скептичною посмішкою гримерську винахідливість артистів. Потім зневажливо знизав плечима і попрямував до трамвайної зупинки. Тут він випадково помітив, що його взуття не почищене і здається дуже старим. «Треба неодмінно зайти до Салі»,— подумав Захов.

Побачивши, що Авакум заходить до будки, Салі всміхнувся аж до вух. «Сьогоднішній день почнеться непоганим заробком»,— подумав хлопчик і так стукнув щітками одна об одну, що старший брат Салі — Ахмед, який сидів спиною до дверей, підскочив на стільці, немов його штрикнули ножем.

— Салі,— промовив Авакум.— Я хочу, щоб ти почистив моє взуття не тільки із зовнішнього, а й з внутрішнього боку. Чуєш? Інакше не одержиш понад таксу жодного гроша!

Салі блиснув білими зубами, йому хотілося пожартувати, сказати щось дуже веселе, але, помітивши, що клієнт сумний і втомлений, він опустив очі й почав старанно чистити запилені манжети штанів.

Авакум сидів на високому стільці й знічев'я дивився на рожевий фасад будинку навпроти, на його вікна з барвистими тюлевими завісками, на балкончики, прикрашені залізним мереживом решітки і пофарбовані в жовтий колір.

— Салі,— спитав якось несподівано для самого себе Авакум,— чоловік, що носить небесно-голубу краватку в срібну квіточку, приходив цими днями?

— Приходив,— кивнув Салі.— Був у понеділок після обіду.— Він надув свої товсті червоні губи і похитав головою: — Скупердяга!

— Який лихий чоловік,— усміхнувся Авакум.

У будинку навпроти, на одному з балкончиків, за мереживною решіткою раптом з'явилась молода жінка. Вона була вдягнена в кремове плаття без рукавів. Проміння ранкового сонця золотило її волосся.

«Достоту троянда»,— подумав Авакум і всміхнувся. Молода жінка постояла за жовтим мереживом, наче замислившись, потім повернулась і швидко зникла в розчинених дверях. А Авакумові здавалося, ніби кремова троянда все ще стоїть на балкончику, і він не зводив очей із залізної огорожі. Захов дуже любив троянди.

— Салі,— сказав він, ворухнувши раптом плечима,— не треба так старанно чистити взуття зсередини. Там усе одно не видно!

— Та я ще й не починав! — посміхнувся Салі.

— Нічого.— Авакум махнув рукою,— закінчиш іншим разом! Він підвівся, тицьнув у руку Салі п'ятилевову банкноту й вискочив на вулицю. Хлопчик дивився йому вслід, роззявивши рота від подиву.

Вони зустрілись якраз у скверику з фонтанчиком. Звичайно, ця зустріч була зовсім випадкова. Сія йшла до басейну із західної сторони, Авакум — зі східної. Коли б не йшли назустріч, то, певно, не помітили б одне одного. Вони дивилися на дзюркотливий фонтанчик: вода струменем била вгору і знову падала в басейн.

Побачивши Авакума перед собою, Сія дуже здивувалась. Вона навіть почервоніла, і йому здалося, що перед ним уже не троянда, а розквітла маківка.

— Ах,— вигукнула дівчина,— яка несподіванка! Яким чином?

Авакум, який умів розумно й доречно відповісти, цього разу промовчав.

Потім вони згадали, що не привіталися, і поспішили потиснути одне одному руку. Сія чомусь була збентежена зустріччю і трохи затримала свою руку в руці Авакума, який устиг за цей час придивитись до її обличчя. Очі Сії, здавалося, сміялись, але за цим сміхом наче не було нічого веселого. Тому й сміх в очах дівчини здавався сумним. Авакум помітив і темні тіні під очима, і невеликі складки біля рота, і те, що губи в неї злегка тремтіли, наче крила метелика перед польотом. «Так тремтять губи у дітей, коли вони намагаються сміятись, а їм хочеться плакати»,— подумав Авакум.

— Я у відпустці,— сказала Сія і відвела погляд.

— Знаю,— кивнув Авакум і теж подивився вбік.

Вони походили навколо басейну, викладеного кольоровими плитками. Так само дзюрчала вода у фонтані, але вони не звертали на неї уваги.

— Знаю, що ти у відпустці,— повторив Авакум.— Ми ж домовилися взяти відпустку одночасно!

Вона не відповіла, тільки тихенько зітхнула. Це було якесь уривчасте зітхання. Авакум міг битись об заклад, що очі в Сії вологі. «Таким буває зітхання, коли на очах виступають сльози»,— подумав він. І зовсім недбало спитав:

— А ти бачила нашого спільного друга, інженера? — А що вона затрималася з відповіддю, то Авакум допоміг: — Після понеділка?

— Не хочу більше бачити його,— несподівано різко відповіла дівчина.

Тепер вода у фонтанчику задзюрчала веселіше. Авакум промовив:

— Які гарні ці рожеві фасади будинків! Вони дуже подобаються мені.

— Справді? — з сумнівом спитала Сія.— А три місяці тому ти казав інакше. Доводив, що вони грубі, схожі на розвішану білизну. Пригадуєш?

— Щось не пригадую,— засміявся Авакум.

— І я думаю, що ці фасади гарні,— Сія сказала це з якоюсь особливою ніжністю в голосі. Потім спитала, як колись: — Хочеш прогулятись по парку?

— А чом би й ні! — зрадів Авакум. І як колись, узяв дівчину під руку й нахилився до її вуха: — Через п'ятнадцять хвилин у мене засідання в Інституті археології. Давай відкладемо нашу зустріч до завтра, згода?

Сія знизала плечима, але посміхнулася й сказала:

— Добре.

11

— Отже,— почав полковник Манов,— я прочитав обидві ваші доповідні й, здається, вже маю деяке уявлення про погляд кожного з вас на цю темну історію.— Він глянув на Авакума і, трохи помовчавши, сказав: — Воднораз я одержав кілька додаткових повідомлень, які цілком підкріплюють і підтверджують тезу капітана Славі Ковачева. А саме, що вночі проти двадцять третього серпня вчитель Методій Парашкевов учинив замах на старшину міліції Стояна Маркова Стоїменова, що цей самий Методій Парашкевов розбив вікно у приміщенні військово-геологічного пункту і викрав стратегічне креслення та дві тисячі левів... Товариш Авакум Захов, який все ще має сумнів щодо вини Методія Парашкевова, тепер мусить знати, що експерти знайшли незаперечні сліди його пальців на кількох уламках розбитої шибки та недопалку сигарети, а недопалок був розчавлений підкованим взуттям. Саме таке взуття носить Парашкевов. Ці дані, в яких ніхто не сумнівається, підтверджені свідченням старшини міліції і такими речовими доказами, як рушник та хлороформ, створюють ясне і категоричне переконання, котре, повторюю ще раз, цілком збігається з думкою капітана Славі Ковачева. Нещирі показання Методія Парашкевова під час першого допиту щодо його нічної прогулянки свідчать про намагання злочинця заплутати слідство і зняти з себе звинувачення. Я тільки дивуюся, дозволю собі підкреслити це, що такий досвідчений працівник, як товариш Захов, не зумів учасно зорієнтуватись у цій порівняно простій ситуації.