Николай Олейник - У затiнку пальм (на украинском языке)

• Название: У затiнку пальм (на украинском языке)
• Автор: Николай Олейник
• Жанр: Путешествия и география

---

Ямайка!.. Вона виникла з громаддя бiлястих хмар, сама - наче видиво, диво, мов казка. Острiв Карибського басейну. Облямованi бiлопiнними хвилями береги, невисокi голубi гори, трав'янистi долини, квадрати полiв. "Земля струмкiв", - так перекладається її назва. Населенi пункти йдуть один за одним, у кожнiй долинi, кожному видолинку... Країна вiчного лiта. Це вiдчувається одразу ж, як тiльки ступаєш на дивовижно красиву землю, - лагiдне, м'яке тепло бере тебе в обiйми, нiжить, настроює на лiричний лад. Мiсто в широкiй долинi, пiд горами, смуга пiщаних пляжiв, затоки, острiвцi й пiвострiвцi в заростях вiчнозелених пальм, лiан, ще бозна-яких рослин... Старий маяк на береговому виступi, приємне дихання моря... Погляд мрiйливо блукає вершинами далеких гiр, що голубiють на тлi безхмарного неба, слух напружено ловить шерхiт хвиль, що за кiлькадесят метрiв, он за тим гайком, тiло нiби пiрнає в якесь нечутне лiтепло.

Щедра ж ти й самовiддана, природо! Даруєш усе, всi свої багатства, свою красу, снагу. Бери, людино, користуйся, живи Тiльки розумно, в мирi i спокої. Хазяйнуй i твори. I за те тобi буде вiчна хвала, вiчна шана. I тим зведеш собi вiчний храм добра та злагоди... Гай-гай! Коли б воно так.

...Наступний перелiт - один з найтривалiших - до Лiми, мiсця призначення. День. Навiть крiзь вузенький iлюмiнатор вiдчувається, як пече сонце. Ось-ось екватор, середина Землi, умовна риса, що роздiляє пiвнiчну й пiвденну пiвкулi. Курс - зюйд-зюйд-вест. На Панамський перешийок, Панамську затоку, Колумбiю, Еквадор, до тихоокеанського узбережжя.

Минає ще якийсь час - i праворуч уже водяна безбережнiсть, що сягає десь берегiв Австралiї, Японiї, лiворуч - червоняста материкова смуга, обмежена - ген далi - гостроверхою грядою Захiдних Кордiльєр. Мертвi, здається, гори, мертва прибережна смуга. Нi рiчечки, нi озерця, нi бодай невеличкої зеленої цятки. Голi урвистi скелi, мертвi червонястi пiски. I так година, друга, третя... Хiба що вихопиться десь i одразу ж зникне тоненька лiнiя автомагiстралi...

- Пустеля Сечура, - кидає хтось iз пасажирiв. - Це вже Перу, перуанська територiя.

Напевне ж, багатi цi мiсця мiнеральними копалинами, дорогi вони перуанцям чи колумбiйцям, але дивитися на них, спостерiгати їх трохи аж моторошно. Мимоволi переймаєшся спiвчуттям до тих, хто все-таки мусить обживати цю землю, давати їй лад.

Авiалайнер наблизився до столицi Перу Лiми, пiшов на посадку. Кiнець хоча й не всього ще перельоту, початок робочого маршруту, який водитиме нас по країнi, ознайомить з її iсторiєю, найдавнiшими пам'ятками i, звичайно ж, iз сучаснiстю. Сучаснiсть цiкавила бiльше, нiж iсторiя. В сучасностi - майбутнє, без якого, вiдомо, будь-яка iсторiя втрачає сенс, власне, перестає бути iсторiєю.

Станiславський сказав: театр починається з гардероба, з фойє. Очевидно, так само можна сказати про країну - вона починається з аеропорту чи залiзничного вокзалу. Найперше враження, як вiдомо, незгладиме й рiдко коли виявляється помилковим. Те, наприклад, що попало на очi в аеропорту та на його найближчих околицях, потiм не раз траплялось i в самому центрi Лiми, на її найголовнiших магiстралях.

Десятки прохачiв (не хочеться казати - жебракiв, старцiв, хоч рiзниця тут невелика) зустрiли нас одразу ж за порогом аеровокзалу. Хто з ящичком-пiдставкою для чистки взуття, хто з примiтивними кустарними виробами - сувенiрами, хто з пропозицiєю пiднести, допомогти, але все з розрахунку роздобути якусь солю (найдрiбнiшу монету, немовби нашу копiйку, хоч на вiдмiну вiд копiйки за перуанську солю придбати не можна буквально нiчого), заробити на прожиття. I нескiнченнi ряди хатинок уздовж дороги - цегляних, жерстяних, фанерних, картонних. I величезний мiський смiтник з цiлим виселком таких само хатинок бiля нього. I шукачi, якi щось шукають на тому звалищi, i тут-таки невеличкий спортмайданчик, на якому ганяє м'яча босонога малеча...

- Наша країна бiдна, - вибачається гiд, - ми тiльки зводимось на ноги.

I це сказано про країну прадавньої iсторiї, землю однiєї з перших - iнкiвської - цивiлiзацiї, землю, що має в собi й на собi незлiченнi природнi багатства.

Столиця зустрiчає транспортною захаращенiстю вулиць, безлiччю рiзних лоткiв, де продається маса всiляких речей - вiд кустарних виробiв, порнографiчних листiвок, газет i журналiв до кави, пирiжкiв, бобiв чи якогось iншого наїдку - i брудом. Бруд - характерна ознака цього величезного мiста. За висловом самих мешканцiв, це бомба уповiльненої дiї, що може вибухнути будь-якої хвилини будь-якою епiдемiєю.

- Недавно вiдбувся страйк працiвникiв комунальної служби, ще не встигли прибрати смiття, - знову вибачається представник фiрми, що нами опiкується.

Можна було б повiрити, коли б не тривале перебування в мiстi, що засвiдчило повну нерозпорядливiсть, неспромогу мунiципалiтету впоратися з лихом. Не доводилося бачити жодної смiттєзбиральної чи поливної машини. I це в мiстi, де роками не буває дощiв, де мешкає понад п'ять мiльйонiв чоловiк... Добре, що стоїть воно над океаном - океанськi вiтри все-таки продувають його, освiжають, iнакше б...

Двi досить молодi жiнки розподiляють мiсця, де будуть сидiти, просити милостиню. Одна йде на один рiг вулицi, друга - на протилежний. В однiєї тримаються за подiл двоє, у другої теж двоє, третє, ще зовсiм мале, пiдв'язане за спиною.

- Сеньйоре, дозвольте почистити вашi черевики. - Хлопчина рокiв шести-семи ходить за мною по площi перед розкiшним президентським палацом, сподiваючись заробити бодай солю-двi. Саморобний ящичок на ременi через плече, в руках щiтка, в очах - сум i якась надiя. "Чому ти не в школi?" - хочеться спитати. Але ж усiх не перепитаєш, до кожного не пiдступиш...

Таке життя. Юнак лежить майже на тротуарi, на прикритiй картоном металевiй сiтцi, над люком теплоцентралi На ньому благенький костюм, давно не прана сорочка, а поверх усього старий, заяложений плащ. Вiн, певне, хворий - запаленi очi, худе блiде обличчя. Бiля нього приймач, розгорнутий блокнот з якимись помiтками. Юнак помiтив, що я вдруге з цiкавiстю проходжу повз нього, усмiхнувся. Усмiшка приязна, якась нiби винувата, вибачлива. Хто вiн, чому лежить отут, пiд ногами перехожих?.. А втiм - зрозумiло: бездомний, безробiтний, яких тисячi. Вважається, що в мiстi п'ять мiльйонiв мешканцiв, але ця цифра умовна, щодня до Лiми приїздять новi й новi шукачi кращого життя, загальна мiграцiя з сiл величезна, нiхто не може її зупинити. Майже половина населення країни - в столицi! Здається, що мiсто це некероване, воно живе якимось особливим своїм життям. Правда, бiля урядових палацiв видно посиленi наряди патрулiв, охоронцiв, стоять напоготовi автомобiльнi гiдромонiтори, виготовленi в США i люб'язно експортованi сюди для розгону демонстрацiй, вуличних зiбрань тощо. Контрасти? Нi, закономiрнiсть. Це яскраво засвiдчив останнiй надзвичайний з'їзд компартiї Перу, що в своїй резолюцiї засудив безробiття як наслiдок капiталiстичної системи господарювання. Про це, до речi, йшлося i на органiзованому Товариством перуано-радянської дружби мiтингу, де представники рiзних верств говорили про право людини на працю, на соцiальне забезпечення.

- Приклад Радянського Союзу, де цi права знайшли якнайповнiше втiлення в життя, служить дороговказом у нашiй роботi, - заявив на мiтингу президент Товариства Кабаллеро Мендес.

Лiкар за фахом, людина виняткової чуйностi i товариськостi (в цьому ми мали нагоду пересвiдчитись), член ЦК Компартiї Перу, доктор Мендес разом зi своїми соратниками активно пропагує iдеї миру, спiвробiтництва i дружби мiж народами рiзних континентiв та нацiй. Одного з перших у Латинськiй Америцi його нагороджено радянським орденом Дружби народiв. Культурний центр товариства, здiйснюванi ним заходи - це своєрiдне вогнище, де проходять перший гарт прихильники соцiалiстичних перетворень. Серед них багато молодi. З великою увагою дивляться вони кiнострiчки про радянський спосiб життя, про дiла й прагнення юнакiв i дiвчат Країни Рад, тягнуться до лiтератури. Було надзвичайно приємно там же, на мiтингу, зустрiти жiнку, яка, довiдавшись, що її спiврозмовники з України, зрадiла й одразу ж сказала:

- Україна? Леся Українка?.. О, я так люблю її твори. Як тонко зумiла вона використати класичнi релiгiйнi мотиви для втiлення революцiйних iдей. О, сеньйор - ескрiтор! [*] Ви написали про неї роман? Похвально. Це генiальна жiнка. ------[*] Письменник (iсп.). ------

Сеньйора Ернджер, виявилось, драматична актриса, залюблена в нашу велику землячку, її драматургiю, її революцiйно наснажену лiрику.

...Нiч. Задушлива кiмната готелю. Не спиться: вiд вражень, спеки, втоми i, очевидно, вiд рiзкої змiни мiсця перебування. Явище адаптацiї. Але не тiльки. Головним чином, мабуть, тому, що мiсто вирує. Вирує, незважаючи на нiч. Не меншає потiк машин, люду... Куди вони мчать, поспiшають, чим клопочуться? Адже пiзно, пора спочивати.

Раптовий телефонний дзвiнок (як я боюся цих пiзнiх дзвiнкiв, чомусь вони нiколи не приносили радостi!), хтось дихає в трубку, мовчить...

Застереження гiда ще тодi, на початку: "Будь ласка, не носiть на руках годинникiв, каблучок, сережок, їх у вас можуть зiрвати. Не пийте на вулицi, нiчого не купуйте у вуличних продавцiв. I не намагайтеся доганяти того, хто вирвав у вас сумочку з грiшми чи документами..."