Константин Деревянко - Украинка против Украины

• Название: Украинка против Украины
• Автор: Константин Деревянко
• Издательство: ООО "Виртуальная реальность"
• Жанр: Культурология
• Год: 2012

Все ли украинцы думают так, как Л. Украинка? Нет не все. И при этом остаются самыми настоящими украинцами. Это означает, что присвоение такого громкого псевдонима вовсе не дает права говорить от имени всех украинцев. Пришло время задуматься о том, кто украшает своим ликом наши скудные гривны и по какому праву. Пришло время осознать, чьи вирши вынуждены заучивать наши дети.

---

"…Не знайшла свого святого Грааля, а се тому, що над нею ніщо "камінне" немає влади, і всі ті усталені форми життя, яким нарешті таки покорилась горда Анна саме тоді, якїй здавалось, що вона опанувала своєю долею, ті форми не покорили б ніжно упертої вдачі Долорес, бо, отже, вона і в монастир пішла не так, як всі, не для рятунку власної душі, а для пожертвування нею!" Конечно, таких монастырей отродясь не существовало. Но раз автору надо — появятся.

"…Вона і заручилась без надії на заміжжя, знов не так, як всі…" И опять "не так, як всі". Это у нее идея фикс: быть "не так, як всі".

"…Отже, усталені форми для неї тільки якісь містичні формули, що мають виражати, власне, невиразимі ні в яких формах почуття, але те, що в тих формах є "камінного", пригнітаючого, позбавляючого волі, не може мати влади над її вільною душею. Так я думаю про Долорес, але, на жаль не вміла передати тої думки читачам". Зато убедительно удалось передать читателям другую мысль: в этом произведении имеется одна-единственная "вільна душа". Все остальные — "говорящие орудия". Чьи? Автора с ее авторитарным менталитетом. Какова "господарка" — таково и "господарство", т. е. драма "Камінний господар".

"Долорес" в переводе означает "болезная". В данном случае болезнь была прежде всего духовной.

1.12. Украинка и черти

В Бога она не верила. Но без чертей обойтись никак не могла. "Чорт", "диявол", "біс" были частыми гостями в ее письмах:

— "Вся громада галицька, здається, скоріш би з чортом помирилась, ніж з поляками, в сьому я вже певна, бо придивилась добре до тутешніх польсько-руських відносин";

— "То тепер уже и "сам чорт не брат!";

— "Добре чорту в дудку грати, в очереті сидя, — одну зламав, друга буде, а на мінше діло!";

— "То ще побачимо, чий чорт старше буде, чи мій, чи того туберкульозного бацила!";

— "Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає";

— "Чи отримали Ви мого листа з чортами?".

Последняя запись объясняется так. По просьбе своего дяди прислать ему записи поверий про чертей, Украинка прислала три записи, сделанных в селах:

"Кажуть, що комарі — чортівські слуги і ту кров, що випивають, несуть чортові";

"Земля, що в чоловіка під нігтями, то чортова земля"; "Розплата з чортом душами родичів".

Сама она чертыхалась регулярно и по самым разнообразным поводам:

— "Утну я колись щось із Байрона, аж чортам жарко здасться!";

— "Я так була сердита на себе… що аж мене чорти брали";

— "Йдіть до біса";

— "Тип галицького поповича єсть і у нас, з таких найбільш складається "темна сила". Але цур їм проти ночі згадувать";

— "Ну, та нехай їм біс!";

— "Ох, галицькі справи, галицькі справи! Хай чорт мене вхопить, коли що-небудь в тому розумію!";

— "Скука у неї диявольська, але чого чоловік не втерпить, як знає, що се треба!";

— "Врешті скажу знов: хай чорт мене вхопить, коли що-небудь в тому розумію! Ну, та що вже, біс біду перебуде, одна мине, друга буде!";

— "Ганни Барвінок оповідання — просто чортівщина";

— "Так тільки годилось би хоч "чорте-бісе" відповісти";

— "Спішу, як чорт";

— "Може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою";

— "У нас почалась якась чортяча зима";

— "Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає";

— "От чорти! Що ж було їм хоч раніш так сказати, то ти б не гибіла цілі свята чорт зна над чим!";

— "Немов чорти зірвалися з ланцюгів";

— "Іностранна література стоїть в Києві чорт зна як";

— "Хоч би навіть істерія чи який там інший диявол скрутила мені навіть праву руку…";

— "Та дурна істерія, хорея, слабість серця чибіс її зна, як вона зветься";

— "Сей конвульсивний напад не перший і неостатній, бо я тепер взагалі трохи біснувата";

— "Вся ця диявольська аптека";

— "Стан душі "як у чорта перед утренею";

— "Диявольськи ніяково";

— "Кінчаю листа як диявол";

— "Все ще чортовиння знов розпочинається";

— "Щоб не дуже як диявол оглядати";

— "В Києві всяка "правильность режима" пішла до диявола";

— "Я вже було просто "до чортиків" дійшла";

— "Ну і чорт з ними, коли так";

— "Та нехай їй чорт, тутешній дирекції";

— "На Кавказі сам чорт не розбере, де та малярія єсть, а де її нема";

— "Коли я можу жити тільки в Єгипті, та й то з якимсь "інтерстиціальним" бісом в тілі";

— "Коли б мені здоров’я і гроші, то я б ніякого чорта не просила, сама дала б собі раду";

— "Коли б мене чорт не прибив до ліжка, то, може б, діло було скоріш";

— "Я не написала Вам ні разу "через тих чортів", як було обіцяла";

— "Де мене тільки чорти не носили і куди ще хотять понести?!";

— "І ось усе чортовиння знов починається";

— "Чим чорт не жартує";

— "А щодо "легіона чортів", то й вони не найсильніші, і проти них знаходиться сила…";

— "Чорт зна куди і сила й час ішли";

— "Ті чорти, як почнуть сіпати, то вже трудно відчепитись";

— "І вродиться ж отакий чортовий організм!";

— "Ет, та чорт з ним, нарешті!";

— "Чорт знає, що таке!";

— "Мене аж чорти беруть, що оце мушу в хаті сидіти".

И так далее в том же духе в течение всей жизни. Если сюда добавить бесконечные "Цур їм"("Нехай їй цур!"; "Та цур їм, лихим!"; "А нехай йому цур врешті!"; "Та цур їм врешті"; "Хай їм цур!"; "Цур їй!"; "А врешті, все одно — цур їм!"; "А цур їм навіки"; "Ся зима збридила мені Киїїв — цур йому!" и т. д., и т. п.), то получаются неповторимые особенности эпистолярного стиля. А стиль — это человек.

"Ну и что тут особенного? С кем не бывает? Подумаешь, слова-паразиты?" Да, слова-паразиты. Но за этими словами-паразитами стоят именно эти сущности-паразиты. И если ты их регулярно поминаешь, то они — тут как тут. Если человек регулярно поминает нечистых духов, то они его тоже не забывают и паразитируют на нем. И в жизни, и в творчестве. (А за словами "Отец", "Сын", "Святой Дух", "Богородица" — стоят именно эти личности. Кто их поминает и к ним обращается, тот входит в общение именно с Ними).

Один из последних трудов, который разыскивала Украинка при жизни, назывался "Знадоби до галицько-руської демонології" (сей останній найбільш мені бажаний)". Эта книга была нужна для реализации замысла, который по первой строчке называется "Яка ж дивна, яка ж дивна оця щаслива сторона!.." В нем впечатляет уже простой перечень действующих лиц:

"Морока.

Домовик.

Дід запічаний.

Дід покутный.

Відьма родима.

Відьма учена.

Злидні.

"Фараони", що співом надять в "Золотий город", що зблизька сірий. Виряджають шукати зброї від злиднів на дні моря.

Рахмани.

Песиголовці, одноногі людоїди, що скачуть попарі або гуртом, обіймаючись позашиї, — від сих лютих навчається доброго єднання".

Одноногие людоеды, которые скачут по двое или группой (коллективом), обнимаясь за шеи — как наставники доброго единения. Такое не забудешь (только бы не приснилось). Вот такими замыслами была обуреваема Украинка в конце жизни. И видела все это как наяву:

"Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу розслаблена, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню" і все, що писала остатнього року". Зеров говорил: "В останніх роках життя Леся Українка завжди мала високу температуру ввечері, і та температура її виснажувала. Коли ж вона бралася писати, то писання її мучило ще більше: це була друга гарячка, друга маячня, що приносила їй нові образи. Нові видива, розмови. Задуми, деталі намислів, віршові рядки — все це треба було занотовувати, записувати, поспішаючи, — поки є сила і снага…" Содержанием этой "маячні" зачастую была всевозможная нечисть.

А первый раз поминание нечистой силы встречается в письме пятилетней девочки к дяде и тете Драгомановым: "Мене перезвалы на Лесю. Миша колысь нарысовав на сьтіні чорта та шче на дверях напысав козячі ріжкы і якесь лыце…"

В этом же возрасте ребенок узнал и про мавку.

1.13. Языческий культ природы