Игорь Росоховатский - Джерела (на украинском языке)

• Название: Джерела (на украинском языке)
• Автор: Игорь Росоховатский
• Жанр: Научная Фантастика

---

Скiльки себе пам'ятаю, нiколи не користувався успiхом у дiвчат. А був нiбито не гiрший за iнших: не красень, але й не потвора, не високий, але й не низький, в чемпiони не вибився, але i слабаком нiколи не вважався. Вiдмiнником був тiльки в перших трьох класах, зате в двiєчниках нiколи не ходив, одягався завжди модно, - якщо у всiх черевики на "змiйках", то у мене теж...

А от дiвчатам нiколи не подобався. Чому? Що вiдштовхувало вiд мене цих незбагненних створiнь, що вони думали про мене? Сiрятина? Але Ваня Петренко за всiма параметрами був сiрiший вiд мене, а як Зiна бiгала за ним... I задачки, i домашнi твори давала списувати, аби тiльки вiн повiв її в кiно. А на мене i не дивилася, якi б колiнця я не вiдколював заради неї. Чого ж у менi не вистачало? Якихось таємничих флюїдiв? Її величнiсть Природа в котрий раз зволила побавитися, вилiпивши мене у виглядi ляльки-невдахи? О, так, це вона вмiє! Надiляє всiх майже однаковими потребами, але не всiм дає однаковi можливостi задовольнити їх. I коли, як менi здається, єдиний раз в життi, в мене без пам'ятi закохалося прекрасне створiння, де не вiзьмись цей ненависний слiдчий! Своїми розпитуваннями вiн роз'ятрив їй душу, посiяв у нiй отруйнi зерна... А вiн же говорив i з iншими моїми пацiєнтами, розпитував, пiдбурював проти мене. Уявляю, що тепер думає про мене красуня-балерина, вона й ранiше мене не полюбляла. Дивилася, як на порожнє мiсце, як на одного з поклонникiв, призначених лиш обслуговувати її, слiдкувати за дорогоцiнним здоров'ям. Певно, у неї добре зiпсувався настрiй, коли пiдвернулася її струнка нiжка пiсля сеансу нормалiзацiї! Ну, чому б їй не побути такою, як всi? Звикла, бачите, щоб перед нею падали навколiшки. А воно, коли помiркувати та глянути у джерела, все пояснюється тим, що її Величнiсть десь трохи порушила хiд реакцiй якоїсь залози. До того ж i вродою не обiйшла її природа. От якби балерина ставилася до таких сiрячкiв, як я, не гордовито, а з розумiнням i спiвчуттям i розгледiла б за сiрою личиною Еталон Норми, то, дивись, i здоровiшою була б...

Нi, я не мстив їй, не хотiв лиха, сам був прикро вражений, коли почув, що вона пошкодила ногу, що не може танцювати. I це сталося одразу пiсля сеансу нормалiзацiї. Випадковiсть? Збiг у часi? Чи це додаткове свiдчення ефективностi мого приладу? Це треба негайно перевiрити, поки у гончака-щасливчика не минув ефект опромiнення!

XX

Телефонний дзвiнок застав Трофиновського в кабiнетi. В трубцi почувся хриплуватий голос старшини Мовчана:

- Об'єкт, схожий з фотороботом, тiльки-но зайшов до балерини Борисенко. У нього в руках чорна валiзка, розмiром приблизно шiстдесят на сорок...

"Нарештi! У Мовчана "приблизно" означає поправку не бiльш як два-три сантиметри. Напевне, валiзка - це апарат", - подумав слiдчий i сказав у трубку:

- Зараз буду. Якщо об'єкт виходитиме, затримайте.

...В квартирi балерини мовчки сидiли хазяйка, невiдомий чоловiк i старшина Мовчан. Побачивши слiдчого, старшина пiдвiвся. Трофиновський, випередивши старшину, зразу ж пiдiйшов до невiдомого.

- Слiдчий Трофиновський. Дозвольте вашi документи.

- Не думав, що в гостях будуть потрiбнi документи. А то неодмiнно захопив би їх, - глузливо посмiхнувся невiдомий.

- Вибачте, це ваша валiзка?

- Так, моя.

Трофиновський помiтив, що невiдомий поквапився вiдповiсти. Що ж. Так краще. Це вже чимало.

- Що в нiй, коли не секрет?

- Нiякої таємницi нема. Це апарат для визначення деяких бiологiчних параметрiв.

- А точнiше?

Затриманий глянув на слiдчого з iронiчною посмiшкою.

- Для замiрiв бiострумiв, визначення бiоритмiв, якщо ви на цьому розумiєтеся.

Вiдповiдi були поспiшливими, але за ними вчувалася недомовленiсть.

- Тiльки для замiрiв i визначення?

На похмурому обличчi з дрiбними рисами промайнули розгубленiсть i збентеження. Виразнiше позначились зморшки на лобi.

- Ну, i для виправлення їх, якщо паталогiчно порушувалася норма.

- Де ви працюєте?..

Затриманий повiльно пiдняв руку i сухою долонею провiв по лобi, нiби розгладжуючи зморшки.

- В iнститутi бiонiки.

- А хто вас уповноважив обстежувати i лiкувати людей?

Свiтлi очi, як i до того, дивилися з викликом.

- Я їх лише обстежую. Ось шкала характеристик.

- Навiщо в апаратi генератор?

У вiдповiдь - рвучкий рух пiдборiддя вгору, швидкий злий погляд з-пiд брiв. Мовчання...

- Дослiди на людях?

- Тiльки для повернення норми, для їхньої ж користi...

- Вiдносно користi поговоримо окремо. Тож ви запитували, чому у вас вимагають документи...

- Вже збагнув, - махнув рукою невiдомий. - На пiдставi бюрократизму i нерозумiння. Хiба ж вам можна щось довести. Добро завжди карається...

XXI

- Iван Степанович Кидько? Так, працює у нас. Випускник факультету бiофiзики. Як мовиться, зiрок з неба не знiмає, але не обдiлений здiбностями. Наполегливий. Готує дисертацiю.

- Тема?

- Порiвняльна характеристика деяких бiоритмiв в мозку людини i тварин.

- В якому станi його дисертацiя?

- Тема затверджена. Iван Степанович збирає матерiал.

- У який спосiб?

- Обстежує тварин i людей, складає графiки...

- Вам вiдомо що-небудь про його апарат НК-1?

- Вiн користувався апаратурою iнституту. Але, пробачте, ви сказали - його апарат? Може, я недочув?

- Нi, все правильно. Вiн називає його нормалiзатором.

- Вперше чую.

В голосi професора Богданова зникли нотки зверхностi. На гладенькому, начебто старанно обточеному обличчi з'явилася пiдвищена увага.

- Я прошу вас докладнiше розповiсти про Iвана Степановича.

- Е-е, бачите, його особиста справа...

- Я вже ознайомився з нею у вiддiлi кадрiв.

Професор зняв окуляри в моднiй квадратнiй оправi i старанно протер скельця.

- Ну, що я можу додати?.. Апарат - це зовсiм iнша справа. Вiрите, я навiть уявити собi не мiг, щоб вiн...

- Вибачте, ми згодом поговоримо про апарат i про те, чого ви не знали. А поки що прошу вiдповiсти на мої питання. От ви сказали, що вiн "наполегливий, не без здiбностей". Як це проявлялося в повсякденнiй роботi?

- Е-е, знаєте, у нього бували зриви, невдачi. Не склалися стосунки з колективом, з керiвництвом, - Богданов метнув на слiдчого допитливий погляд, - зi мною, зокрема... Тому боюся бути необ'єктивним...

- А ви не бiйтеся.

- Ну що ж, у нього є певнi здiбностi. Не такi великi, як йому хотiлося б мати. I... багато хто iз спiвробiтникiв вважає його, м'яко кажучи, недостатньо обдарованим...

- Недостатньо для чого?

- Для наукової дiяльностi. Мабуть, йому було б краще працювати на виробництвi. Вiн бiльш здатний для виконання стереотипних операцiй. Нема широти мислення, бракує уяви - всього того, що прийнято називати творчою жилкою. Вiд цього i зриви, зокрема, з дисертацiєю. Один раз вiн уже захищався i...

Професор нервово почесав лоб.

- I...

- ...провалився. Опоненти вiдзначали примiтивнiсть методики, неглибоку розробку, навiть недостатнiсть експериментальних даних. Iван Степанович критику не визнав, озлобився, звичайно. Але не вiдступив, а взявся вдруге готуватися до захисту, хоча критика майже не залишила йому надiй на успiх. Тому й кажу: наполегливий вiн.

- Не знаєте, вiн вiдвiдує колишню сiм'ю?

- Рiдко. Його колишня дружина працює у нас, в iншому вiддiлi. Хочете поговорити з нею?

- Потiм. А друзi в нього були?

- Близьких друзiв, здається, нема. Кидько - вiдлюдкуватий. А втiм, був один... не те, щоб близький... Скорiше, не друг, а захисник. Але й з ним Iван Степанович посварився.

- Чому?

- Йому здалося, що той недостатньо пiдтримував його на захистi. Взагалi вiн некомунiкабельний, нетовариський, а головне - ображений на весь свiт.

- Як ви гадаєте, для його образи є хоч пiдстава?

- Мабуть. Адже у нас його багато хто вважає просто нездарою. А це не так. Як я вже згадував, у нього є певнi здiбностi. Наприклад, вiн розумiється на технiцi, непоганий експериментатор, якщо працює пiд керiвництвом когось iншого. Але його бiда в тому, що вiн дуже переоцiнює свої можливостi. Докотився до того, що себе вирiшив вважати за норму, а бiльш здiбних - ненормальними, хворими. Якось по секрету подiлився зi мною своїм "вiдкриттям", що талант - це начебто хвороба. Збирав данi про пухлини головного мозку, якi мовби сприяють появi генiїв. Гiрш за все, що вiн пiдганяє розрiзненi факти для наукового обгрунтування i узагальнення цих висновкiв. Доводить, що у такого-то пухлина у лiвiй пiвкулi давила на пiдкiрку, примушуючи її працювати iнтенсивнiше, стимулюючи уяву; у iншого - активiзувала пам'ять...

- Фальсифiкацiя?

- Не так просто. Бачите, збiжнiсть завжди знайдеться, а деякi безвiдповiдальнi вченi, особливо, якщо вони нетерплячi i недосвiдченi, пiдхоплюють сенсацiї...

Вони розмовляли ще довго. На прощання професор подарував Трофиновському свою книгу про мозок як керуючу систему...

XXII

До допиту Трофиновський готувався довго i старанно, уважно проштудiював книги, взятi у професора Богданова, вивчив пiдготовлений спецiалiстами опис апарата Кидька. Вченi дiйшли спiльного висновку, що в НК-1 генератор електромагнiтного поля з'єднаний складними прямими i зворотними зв'язками з датчиками i мiкрокомп'ютером керуючої системи, апарат є цiнним винаходом i може являти собою iнтерес в галузi бiологiї та медицини. У Трофиновського виникла одна невiдчепна думка-запитання, яка не полишала його в спокої. Вона непокоїла слiдчого всi днi, а прояснити її мiг тiльки затриманий на квартирi у балерини. З цим питанням Трофиновський звертався i до кримiналiстiв, i до психiатрiв, i до бiофiзикiв, проте вони не могли однозначно на нього вiдповiсти.