Тарас Шевченко - Журнал

• Название: Журнал
• Автор: Тарас Шевченко
• Жанр: Проза

«Журнал» Тараса Шевченка – це російськомовні щоденникові записи поета, які він робив протягом року після одержання звістки про можливе звільнення з заслання і до приїзду в Петербург***. Сторінки цього твору – задушевна і щира бесіда, яка відкриває перед читачами зовсім нового Шевченка, чимало уваги митець приділяє роздумам над своєю долею. Найвідомішими творами автора є «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Єретик», «Заповіт», «Наймичка», «Ісаія. Глава 35», «Давидові псалми», «Марія», «Неофіти», «І мертвим, і живим…», «Великий льох». Тарас Шевченко – видатний український поет і художник, борець за волю України.

---

13 [мая]

Заказал медную доску. По дороге зашел к Курочкину и не застал его дома. Зашел к землячке Гресевич – то же самое. Зашел к Градовичу и в дверях встретил сестру Троцины, сегодня возвратившуюся из-за границы. Свежая и здоровая. Поездки за границу старых больных дев без прислуги должно принять за нормальное лекарство.

DO BRATA TARASA SZEWCZENKI

Wieszczu ludu – ludu synu,
Tyś tem dumny, boś szlachetny,
Bo u skroń twych liść wawrzynu,
Jak ton pień twych, smutny, świetny.
Dwa masz wieńce męczenniku,
Oba piękne, chociaż krwawe,
Boś pracował nie na sławę,
Lecz swe braci słuchał krzyku.
Im zamknięto w ustach jęki —
Ach! I jęk im liczon grzechem!
Tyś powtórzył głośnem echem
Zabronionych jęków dźwięki.
I nad każdym tyś przebolał
I przepłakał nim urodził, —
Lecz duch z wyżyn się okolał
I duch pierś twą oswobodził.
Smutny wieszczu! patrz cud słowa!
Jako słońca nikt nie schowa,
Gdy dzień wzejdzie, tak nie może
Schować słowa nikt z tyranów; —
Bo i słowo jest też Boże
I ma wieszczów za kapłanów.
Jak przed grotem słońca pryska
Ciemnej nocy mrok i chłód,
Tak zbawienia chwila bliska,
Kiedy wieszczów rodzi lud!

Antoni Sowa

Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька,
Та ще й головонька.
Ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому,
Та й по бурлацькому.
Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його,
Та й ні жона його;
Ой тілько заплаче по білому тілу товариш його,
Та й товариш його.
Прости мене, брате, вірний товаришу, можеть я умру,
Та й можеть я умру.
Зроби мені, брате, вірний товаришу, з клен-древа труну,
Та з клен-древа труну.
Поховай мене, брате, вірний товаришу, в вишневім саду,
Та в вишневім саду;
В вишневім садочку, на жовтім пісочку під рябиною,
Та й під рябиною.
Рости, рости, древо тонке, високеє, кучерявее,
Та й кучерявее;
Та іспусти гілля зверху до коріння, лист додолоньку,
Та й лист додолоньку;
Покрий теє тіло бурлацькеє біле ще й головоньку,
Та ще й головоньку.
А щоб теє тіло бурлацькеє біле та й не чорніло,
Та й не чорніло
Од буйного вітру, од ясного сонця та й не марніло,
Та й не марніло.

Вечером был у Желяковского, и он мне записал свое прекрасное стихотворение. А Каменецкий записал малороссийскую песню. Первая песня, которую я знаю без рифмы.

14 [мая]

Дни нечаянных встреч. Третьего дня с Лапой, вчера с Троциной, а сегодня прихожу к графине Н[астасье] И[вановне] обедать и встречаюсь с моим единым, моим незабвенным другом М. С. Щепкиным. Он приехал сюда по случаю юбилея Гедеонова и, не зная моего адреса, искал меня в Академии и зашел к графине, зная, что я там бываю. Догадливый мой великий друг.

После обеда графиня со всем семейством и мы с нею отправились к адмиралу А. В. Голенищеву. Старик был в восторге от неожиданного гостя. Тут же встретил я и познакомился с декабристом бароном Штенгелем, с тобольским другом М. Лазаревского.

15 [мая]

Обещался быть у М[ихайла] С[еменовича] в 7-мь часов утра и проспал до 10-ти. Хорош приятель. Ушел в Эрмитаж и работал до трех часов. Вечером пошел до Семена и не застал дома.

16 [мая]

Не умывшись, поехал к М[ихайлу] С[еменовичу], но он уже исчез. С горя зашел к Курочкину – спит. Зашел к Энгельгардту – в ванне. Пошел к меднику, взял доску и на авось зашел к землячке М[арье] С[тепановне], застал дома. Наболтавшись досыта, провел ее к Градовичам и пошел домой. Вечером восхищался пением милочки Гринберг; с Сошальским и Семеном в восторге заехали ужинать к Борелю и погасили свои восторги у Адольфины. Цинизм!

17 [мая]

Из приюта Адольфины в 7 часов утра отправился к М[ихайлу] С[еменовичу], застал еще в халате. Наговорились и уговорилися обедать у К. Д. Кавелина, что и исполнили в 4 часа. Вечером был у Семена и не застал дома. Гульвиса!

18 [мая]

Очаровательная Александра Ивановна Артемовская сегодня именинница. М. Лазаревский купил для нее роскошный букет цветов, а я отнес ей и преподнес. И я в барышах, и она не вправе сказать, что я поздравил ее с пустыми руками. И вежливо, и дешево.

Отобедав у именинницы, я с Лазаревским вскоре отправились к графине Н[астасье] И[вановне] и нашли там М. С. Щепкина. Великий друг мой по просьбе графини прочитал монолог «Скупого рыцаря» Пушкина, «Фейерверк» и рассказ охотника из комедии Ильина. И прочитал так, что слушатели видели перед собою юношу пламенного, а не 70-летнего старика Щепкина. Гениальный актер и удивительный старик. По обещанию и я с горем пополам прочитал им свои «Неофиты». Не знаю, насколько они меня поняли. По крайней мере, внимательно слушали.

19 [мая]

В 12 часов проводил моего великого друга М. С. Щепкина на Московскую железную дорогу. На Михайловском театре смотрел Садовского в роли Расплюева («Свадьба Кречинского»). После Щепкина я не знаю лучшего комика. Самойлов далеко уступает Садовскому. Г. Снеткова 2[-я] просто кукла. Как бы хороша была в этой роли моя незабвенная Пиунова.

20 [мая]

До трех часов работал в Эрмитаже. Обедал у моих старых друзей Уваровых. Сергей Уваров, веселейший толстяк на свете, сказал следующий экспромт разносчику апельсинов:

Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь
Под бременем тягостной ноши.
Напрасно ты голосом звонким кричишь:
«Лемоны, пельцыны хороши!»
Не обольщай меня мечтой
Плодов привозных из чужбины,
Нет, душу полную какой-то пустотой
Не соблазнят златые апельсины.
Я отжил жизнь свою давно,
И все души моей желанья
Сосредоточивши в одно
Разоблаченно[е] от счастья ожиданье.
Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь…

Вечером был у Семена, и милейшая Александра Ивановна играла лучшие места из «Трубадура». Очаровательно играла.

Повернувся я з Сибірі,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
Та не маю волі.
Слідять мене злії люди
День, час і годину, —
Прийде туга до серденька,
То ледве не згину.
Комісари, ісправники
За мною ганяють;
Більше вони людей вбили,
Чим я грошей маю.
Зовуть мене розбойником,
Кажуть, що вбиваю, —
Я нікого не вбив іще,
Бо сам душу маю.
Возьму гроші в багатого,
Убогому даю,
І так людей поділивши,
Сам гріха не маю.
Маю жінку, маю діток,
Однак їх не бачу;
Як згадаю про їх долю,
То гірко заплачу.
Треба мені в лісі жити,
Треба стерегтися,
Хоть, здається, світ широкий,
Та ніде подіться.

Сочинение этой весьма немудрой песни приписывают самому Кармелюку. Клевещут на славного лыцаря. Это рукоделье мизерного Падуры.

13 [июля]

СОН

На панщині пшеницю жала,
Втомилася. Не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Розповила, нагодувала,
Попестила і, ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться: бо й сам
Уже не панський, а на волі
Та на своїм веселім полі
Удвох собі пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть…
Та й усміхнулася небога.
Прокинулась – нема нічого.
На Йвася глянула, взяла,
Його гарненько сповила;
Та щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла…
Остатню, може; Бог поможе,
То й сон твій справдиться.