Витауте Жилинскайте - Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

• Название: Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
• Автор: Витауте Жилинскайте
• Жанр: Прочая детская литература

---

- Але, - засумнiвався песик, - чи це не буде нахабством?

- А покинути її одну в лiсi - не нахабство?

- Твоя правда!

Приятелi потихеньку повернулися до корча, потерли лапки i як схоплять ляльку один за руки, а другий за ноги!

- Ой! - заверещала лялька. - Як ви смiєте!.. Вiдпустiть!.. Не хочу! Залиште мене одну!

Та її нiхто не слухав.

ШОСТИЙ

Нести було важко: ноги грузнуть у снiгу, а тут ще ледве тримаєш i ноша пручається. Часом ляльцi вдавалося вирватися, тодi вона падала в снiг i починала зариватися в глибину, наче крiт. Потрiбне було неабияке терпiння, щоб приятелi змогли знову схопити її i закинути за спину.

- Важко несете, - промовив незнайомий голос.

Песик i зайчик здивовано повернулись: недалечко стояв, наче iз землi вирiс, хтось у комбiнезонi, шоломi i здоровенних темних окулярах.

- До... добрий вечiр, - першим схаменувся песик.

- Щира правда, добрий вечiр, - трошки глузливо привiтався незнайомий i, бiльше нiчого не кажучи, схопив ляльку за поперек. Нести стало легше, i досить швидко вся четвiрка добралася до вогнища.

- От i причимчикували, - бадьоро сказав зайчик.

- З гостею i гостем, - додав песик.

- Все ясно, - сказав анiтрошки не здивований пiнгвiн, копаючи трiскою снiг навколо вгрузлого кубика.

- Гостю, - розпорядився зайчик, - посадимо в шапку.

- Ох, - забiдкалася жаба, - я ще не зiгрiлася, а вона вся в снiгу i холодна як крижина!

- Тому вона й повинна зiгрiтися, - суворо мовив зайчик. - Геть iз моєї шапки.

- Фе, зовсiм не по-джентльменськи, - з вiдразою сказала жаба й поплигала до своєї сумки, сподiваючись, що хоч шарфика у неї не вiдберуть. Та зайчик, нi слова не мовлячи, вiдмотав бiльше як половину й укрив ляльку. Песик докинув у вогнище оберемок хмизу, i полум'я затрiщало й вистрiлило iскорками. Потiм песик приволiк до вогнища кiлька товстих палиць, щоб було на чому сiсти. Усi повмощувались, як кому зручнiше. Останнiм сiв незнайомий i крiзь непрозорi скельця окулярiв загадково вдивлявся в палахкотливе вогнище. Щойно зараз усi помiтили, що один рукав його комбiнезона порожнiй, тiльки-но незнайомий поворухнеться, як рукав так i метляється, наче маятник у зiпсованому годиннику.

- Цiкаво, - занепокоїлась жаба, - чи ще багато сюди присуне з тiєї купи?

- Бiльше нiкого, - вiдповiв пiнгвiн, посмоктуючи свою люлечку.

- Звiдки ти знаєш? - не повiрила йому жаба.

- Пiлот, - тiльки й вимовив пiнгвiн, вказуючи на незнайомого.

- Хто пiлот? - не зрозумiла жаба.

- Пiлот лiтака, як i капiтан корабля, покидає мiсце аварiї останнiм, лише пiсля того, коли всiх iнших буде врятовано, - пояснив товстун.

- А звiдки ви знаєте, що вiн пiлот? - здивовано запитав песик.

- Шолом, - тiльки i сказав пiнгвiн.

- I як це менi в голову не прийшло! - знову вдався в жаль песик.

ЗНАЙОМСТВО

Вже добрих пiвгодини сидiли iграшки навколо вогнища, встигли зiгрiтися, дехто навiть подрiмав, а розмова якось не в'язалась, i тому зайчиковi було нiяково - адже вiн господар вогнища!

- Оце тобi! - пiдскочив вiн, наче вжалений. - Мовчимо, нiби води в рота понабирали. Нас цiлий гурт, ялинка прикрашена, вогнище он як гарно горить, хмизу хоч одбавляй, сiрникiв, - вiн стукнув себе по грудях, - теж вистачить, то... то даваймо що-небудь придумаємо!

- Що тут при такiй страшнiй ситуацiї i придумаєш, - вiдмахнулася жаба.

- А менi прийшло в голову, - сказав песик, - що нам треба познайомитися.

- Ну от! - знову пiдстрибнув зайчик. - Правда! Ми обов'язково повиннi познайомитися. Хай кожен з нас вiзьме й розповiсть про себе.

- Але щоб було все по порядку, - обiзвалася жаба. - Я в своєму життi проводила не однi збори i добре знаю, що все робиться за порядком денним.

- Який тобi порядок денний, коли зараз нiч! - здивувався песик.

- Хай буде порядок нiчний, - посмiхнувся зайчик.

- Кi-кi-кi... - засмiявся песик.

- Фе, яка ти несерйозна фiрма, - скоса глипнула на нього жаба. - Отож повторюю ще раз: розповiдати треба по черзi, за годинниковою стрiлкою. Почнемо з того, хто запропонував розповiдати, вiд зайця.

- Вiд мене? - збентежився зайчик. - Оце тобi, вiд мене, ну якщо вiд мене, то вiд мене. Значить, я Кадриль...

- Кi-кi-кi... - знову не втримався песик.

- Чого насмiхаєшся? - спалахнув зайчик.

- Хiба ти не знаєш, що кадриль - це назва танцю? - запитала жаба. Танцю, що хтозна-коли вийшов iз моди.

- Нi... я не знав, - зiзнався зайчик. - Мене не питали, коли вибирали менi iм'я. А тепер - маєш. Танець.

- Менi прийшло в голову, - пiдвiвся песик, - якщо iм'я танець, то можна iм'я змiнити. Хай буде Шейк, Рокенрол або ще який...

- Або Полька, - спробувала посмiятись i жаба.

- А менi подобається i Кадриль, - образившись, заперечив зайчик. - Ще як були у мене обидва вуха, я чув, що старi речi знову ввiходять у моду, то буде модне i моє iм'я... Тiльки я хотiв би хоч раз побачити, як ту кадриль танцюють. А я сам... сам жив у коробцi-одиночцi, один раз мене везли на триколiсному велосипедi, двiчi я катався на справжнiй каруселi, а раз навiть їхав на справжньому поїздi, i хтозна-скiльки разiв я ще їхав би, може, всю країну об'їхав би, якби не принесло в гостi бульдога Гога...

- Буль... будь... бульдог Гог? - запнувся вiд хвилювання песик. - Що ти кажеш! Такий з тупуватим хвостом i ще тупiшою мордою?

- Тупий вiн був з усiх бокiв, - пiдтвердив зайчик. - Притягся у гостi i як схопить мене за вухо i ну волочити по кiмнатi... ось вiдiрвав вухо i вискуб вуса, тiльки одного вуса я й спас...

- Зовсiм не одного, а цiлих пiвтора! - поправив песик.

- Та ще хутерце менi розiрвав... ось! - Засмучений зайчик жалiбно провiв лапкою по лiвiй сторонi грудей.

- Зате у нас є таємна ки... - замалим не проговорився знову песик, та так вчасно i мiцно прикусив язика, що квасолинка аж хруснула, тобто не квасолинка, а нiздря. А щоб викрутитись, вiн голосно закiкiкав: - Кi... кi...

- Фе! - знову з вiдразою вигукнула жаба.

- Через того лютого бульдога я й попав у машину, а потiм у купу, зiтхнув зайчик.

- Який збiг, який неймовiрний збiг! - не мiг надивуватися песик. Адже це той самий бульдог Гог... постривай! Чи ти часом не з того будинку, де на балконах стоять фiолетовi ящички для квiтiв?

- Так, фiолетовi, - пiдтвердив зайчик Кадриль.

- Ви... ви... виходить, - песик аж захлинувся, - ми обидва з того самого...

- Що це тут робиться? - перервала їх обох жаба. - Ми ясно домовилися: будемо говорити по черзi, по одному, за годинниковою стрiлкою. А вийшов справжнiй хаос!

- То... пробачте, - знiяковiв песик.

- Прошу, але щоб цього бiльше не було, - попередила жаба. - Заєць Кадрилю, чи ви вже все сказали, що повиннi були сказати?

- Може, i все... - з сумнiвом сказав зайчик.

- Чому "може"? - здивувалася жаба. - Що б це було, якби стрiлка годинника то йшла, то не йшла? Кажiть прямо: все чи не все?

- Все, - промимрив зайчик i так подивився на песика, що з його очей можна було зрозумiти: "Ти бач, як хазяйнує бiля мого вогнища!" - Правда, пригадав, - понад усе я любив уночi пускати стрiлу...

- Таку з наконечником? - запитав песик.

- Так, з гумовим наконечником. Ляп! - i приклеїлася в цiль. Я так надресирував лапу, що мiг би змагатися зi справжнiм ковбоєм... Уже все, все, - вiн поглянув на жабу.

- Слово надається пiнгвiновi, - об'явила жаба.

- Твiнас, - пiнгвiн розплющив одне очко, потiм друге, - моє iм'я Твiнас. Я вже згадував ранiше, що я товстий, вайлуватий i не дуже спритний...

- Кi-кi-кi... - не стримався песик, але, знову глянувши на суворо стиснуту пащу жаби, вдав, що кашляє: кхi-кхi-кхi...

- Тому, - розповiдав далi Твiнас, - щосили намагаюся ворушити мозком, а як прикушу люльку, то мозок у мене вертиться, як дзига. Мене навiть прозвали сищиком Твiнасом - i то не лише тому, що я любив дивитися по телевiзору фiльми про злочинцiв, а тому, що я сам розплутував загадки не одного великого злочину. Ступня... я її втратив, переслiдуючи вiдомого карного злочинця, а без неї важко рухатися, отож я i розтовстiв.

- Та ви ж казали, - пригадав песик, - що розтовстiли тому, що поламався заводний ключик.

Перед тим як вiдповiсти, великий сищик посмоктав люльку.

- Щира правда, - сказав вiн, - переслiдуючи карного злочинця, я втратив ступню i поламав ключика, вiрнiше, поламав iнший негiдник, щоб я його не наздогнав. Ну, а кому потрiбен сищик без ступнi? Все.

Тепер надiйшла черга говорити песиковi. Вiн розхвилювався, хляпнув вухами, облизав нiздрю, вiрнiше квасолинку, i вiдкашлявся.

- Слово пiлотовi, - об'явила жаба.

- А... я? - остовпiв вiд подиву песик. - А го... годинникова стрiлка?

- Хоч я тебе й попереджала, - сказала жаба-розпорядниця, - але ти безупинно заважаєш iншим i зчинив такий хаос, що я, аби покарати тебе, позбавляю тебе слова. Просимо пiлота.

Винуватець сумно опустив мордочку.

- Оце тобi! - ляснув хворостиною по штабелю зайчик. - Будеш тут заправляти бiля мого вогнища та ще наказувати моєму друговi! Диви, яка правителька знайшлася! Хто тебе просив?.. Говори, друже, говори i кiкiкай, щоб аж щоки рвалися!

- Як же це? - поглянула на всi боки жаба. - Адже ми проти хаосу та безладдя, правда? Пiлоте, говорiть!

Пiлот мовчки похитав шоломом.

- Твiнасе, - звернулася жаба до пiнгвiна, - пiдтримай мiй порядок! Адже ми прийшли сюди з тобою разом.