Льюїс Керролл - Аліса в Задзеркаллі

• Название: Аліса в Задзеркаллі
• Автор: Льюїс Керролл
• Жанр: Детская проза

«Аліса в Задзеркаллі» – продовження всесвітньо відомої казки англійського письменника Льюїса Керрола про чарівні подорожі та незвичайні зустрічі дівчинки Аліси.

Цього разу Аліса вирішує прогулятися крізь поверхню дзеркала та стає учасницею незвичайної шахової гри, спочатку на правах Білого Пішака, а потім – Королеви.

Книга є українською адаптацією тексту Льюїса Керрола, що адресована малюкам, але вона буде цікава і для дорослої аудиторії, що шанує майстерність якісного перекладу, витончену мовну гру, веселі шахові загадки та парадокси.

Переклад книги здійснив талановитий український письменник Валентин Корнієнко.

---

Здобувшись на таке виправдання, Аліса збігла з пагорба і перескочила перший із шести струмків[6]

– Квиточки, будь ласка! – загукав Контролер, просуваючи у вікно голову.

Усі відразу попростягували свої квитки. Квитки були хіба лиш трохи менші за самих пасажирів, і, здавалося, заступили увесь вагон.

– А ти що? – сказав Контролер, сердито глипнувши на Алісу. – Твій квиток, дитино!

І безліч голосів хором («Наче в пісні», – подумалось Алісі) закричали:

– Не затримуй його, дитино! Знаєш, скільки коштує його час? Тисяча фунтів – одна хвилина!

– Боюсь, я без квитка, – злякано мовила Аліса. – Там, де я була, не було залізничної каси…

І знову гримнув хор голосів:

– Там, де вона була, не знайшлося місця для залізничної каси. Знаєш, скільки коштує там земля? Тисяча фунтів – дюйм!

– Не викручуйся! – зауважив Контролер. – Можна було купити в машиніста.

І ще раз зазвучав хор голосів:

– Машиніст – це той, хто веде паротяг. Знаєш, скільки коштує його дим? Тисяча фунтів – клубочок!

«Краще мені сидіти тихо!» – подумала Аліса.

Цього разу голосів не було, бо й вона мовчала. Однак, на превеликий подив, усі пасажири хором подумали (сподіваюсь, ти уявляєш, що означає думати хором, бо я, зізнатися, аж ніяк):

«Краще тобі сидіти тихо. Знаєш, скільки коштує розмова? Тисяча фунтів – слово!»

– Сьогодні мені ця тисяча фунтів буде снитися цілу ніч! – подумала Аліса.

А Контролер тим часом уважно її розглядав – спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: «Ти їдеш не туди!», зачинив вікно і подався геть.

– Авжеж, така мала дитина, – озвався пан, що сидів навпроти (зодягнутий у білий папір), – мусить знати, куди вона їде, хоч би навіть не знала й свого імені!

А Цап, – він сидів поруч із паном у білому, – заплющився й гучно промовив:

– Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!

Ще далі, за Цапом, сидів Жук (та й чудернацькі ж пасажири зібралися у вагоні!), а що тут, здається, було заведено говорити всім по черзі, то Жук підпрягся й собі:

– Доведеться їй вертатися назад багажем!

Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос:

– Нехай пересяде на інший…

Тут голос закашлявся й замовк.

«З голосу ніби охриплий кінь», – подумала Аліса.

І враз тонісінький-претонісінький голосочок пропищав у неї над самим вухом:

– Маєш слушну нагоду скаламбурити, скажімо: «Де хрип – там грип…»

Інший, напрочуд лагідний голос озвався з глибини вагона:

– На ній треба написати: «Обережно, дівчинка».

До цих голосів долучилися нові («Як багато тут пасажирів!» – подумала Аліса):

– Її треба відіслати поштою… і краще з головпошти, поки вона – з головою…

– Ні, треба телеграмою, в телеграфному стилі…

– Хай сама тягне цей самотяг…

І так далі.

Але білопапірний добродій нахилився вперед і шепнув їй на вухо:

– Не слухай їх, дитино! Краще купляй на кожній зупинці зворотній квиток.

– Ще чого бракувало! – спалахнула Аліса. – Я взагалі не просилася в цю подорож! Я щойно з лісу! І мені хочеться вернутися назад!

– З цього теж вийшов би ловкенький дотеп, – пропищав тонісінький голосочок біля самого її вуха. – щось на зразок: «Раз вліз в ліс, то й сиди собі там пеньочком».

– Не будьте таким докучайлом! – сказала Аліса, роззираючись, бо не могла збагнути, звідки лунає той голосок. – Якщо вам так припекло каламбурити, то робіть це без мене!

Голосочок тільки глибоко зітхнув, – мабуть, він належав якомусь безталанникові.

– Годилося б мовити йому кілька співчутливих слів, – подумала Аліса. – Аби ж тільки воно зітхало по-людському…

Але зітхання було таке кволе, що Аліса не почула б його взагалі, якби їй не зітхнули над самісіньким вухом. Від цього у вусі так залоскотало, що вона й думати забула про безталання нещасної крихітки.

– Я знаю: ти – друг, – знову задзумів голосочок. – Любий і давній друг. І ти не скривдиш мене, дарма що я комаха…

– Яка саме? – трохи занепокоїлася Аліса.

Насправді Алісу цікавило одне: чи не може та комаха часом її уджигнути, але то, певно, було б не надто чемне запитання.

– Невже ти не здо… – почав голосочок, але тут його заглушив пронизливий свист паротяга. Аліса і решта всі у паніці посхоплювалися на ноги.

Кінь, що вистромив був голову з вікна, спокійно втягнув її назад і пояснив:

– Це струмок! Зараз будемо перестрибувати!

Усі ніби заспокоїлись, лише Алісі на саму думку про стрибучі потяги стало якось мулько на душі.

– А втім, я зразу опинюся на Четвертій Клітинці, – потішила себе вона.

Тієї ж миті вагон сторчма здійнявся в повітря[7]. З переляку Аліса вчепилася в те, що трапилося їй під руку. То була Цапова борода.

* * * * * * * * * * *

* * * * * * * * * *

* * * * * * * * * * *

Але борода наче здиміла, щойно Аліса до неї діткнулася. Аліса чомусь опинилася під деревом, а Комар (ось хто до неї щойно озивався!) колихався тепер на гілці якраз у неї над головою і обмахував її своїми крильми.

Комар, звичайно ж, був велетенський («десь із курча завбільшки», – прикинула Аліса), однак зовсім не страшний після того, як вони стільки пробалакали.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Дійові особи (лат.).

2

У цьому вступному вірші Керрол пригадує «південь золотий» 1862 р., коли він і його приятель Робінсон Дакворт вирушили в човні з трьома маленькими доньками ректора Ліддела на прогулянку вгору по Темзі. «Перша» – то старша серед сестер Лоріна Шарлотта, якій на той час було 13 років, «Друга» – десятирічна Аліса Плезнс, яка стала прообразом Аліси; а «третя» восьмирічна Едіт.

3

«Курзу-Верзу» (в оригіналі «Jabberwocky») є, без сумніву, чи не найвизначнішим поетичним нонсенсом англійською мовою. Цей вірш, не вивчаючи спеціально на пам'ять, знають слово в слово англійські школярі багатьох поколінь. «Jabberwocky у» став улюбленим віршем для багатьох визначних людей.

Перша строфа цього вірша під назвою «Англосаксонська вірша» з'явилася вперше в журналі «Міш-Меш» («Mish-Masch», 1855), останньому з домашніх публікацій, що їх Керрол створював для розваги своїх братів і сестер.

4

У цих словах явний натяк на те, що «вперед» і «назад» у дзеркалі міняються місцями. Спробуйте піти до дзеркала – зображення зарухається вам назустріч, тобто в протилежному напрямку.

5

Якщо глянути на розміщення шахів на діаграмі, що її подає в передмові автор, неважко помітити, що Аліса (білий пішак) і Чорна Королева стоять поряд на сусідніх клітинках. Перший хід задачі: Королева йде на h5.

6

Шість струмків – то шість горизонталей, що відділяють Алісу від восьмої, куди вона прагне потрапити, щоб стати Королевою.

7

Стрибок потяга переносить Алісу з d2 на d4. Це єдиний «довгий стрибок», дозволений Пішакові. Перескочивши через струмок, Аліса опинилася на третій горизонталі. Потяг довезе її до четвертої.