Михайло Блехман - Час збирати метафори

• Название: Час збирати метафори
• Автор: Михайло Блехман
• Жанр: Зарубежное современное

«Час збирати метафори» – перша україномовна книга канадського прозаїка Михайла Блехмана. Це – збірка понад 30 оповідань, написаних в різні часи та в різних місцях світу, а також ілюстрації – художні світлини Олексія Кузнєцова.

Проза Блехмана – про кохання та про час. Вона метафорична – звідси й назва, що перефразує біблійний вислів «Час збирати каміння». Ця проза орієнтована на читачів, які шукають у літературі не стільки спосіб розважитися, скільки поживу для роздумів. Вона – про життя, і, як і в житті, в ній багато суму й не менше сміху. В цій прозі – спогади, в ній – спроба покаятися в тому, чого не встиг зробити тоді, в минулому, – а точніше – в тому, що не минає. Адже хіба може час минути? Хіба минуле – не назавжди з нами? І хіба наші фантазії не менш реальні, ніж реальність?

Мова для Блехмана – величезна цінність, безцінний дар, отриманий людиною від Творця. Він обожнює грати в слова, грати словами, обігравати значення слів. Обожнює метафори, алітерації, гру з ритмом – все, що робить прозу не менш поетичною, ніж поезія. Блехман не «називає речі своїми іменами», адже художній твір – це не наукова стаття, не газетний нарис, а – в ідеалі – витвір мистецтва.

---

«Нехай собі теревенить сам з собою скільки завгодно, – подумав я. – Головне – щоб ми перейшли, нарешті, до мого прохання».

Король прорік з вродженою величчю, що надавала щорічній процесії обожнюваний народом блиск:

«Для державного мужа, – він зробив природну, улюблену народом паузу, – немає нічого кращого за стару добру бабу, – він облизав губи, – рясно политу вишневим соком і ромом. Все ці екзотичні гусячі печінки, огіркові бутерброди й примітивні сосиски з кислою капустою не сприяють пульсації найвищої мислі. Головна умова ефективного управління державою, дорогий мій вимушений герою, – це впорядковане харчування. І, зрозуміло, розкішні вбрання, що стравляють незабутнє враження на тріумфуючих».

«Моя думка вам відома, – все ще не даючи волю емоціям, відповів я. – Краще скажіть, ви отримали мою заяву?»

Король надкусив улюблену ромову бабу і відповів – як завжди, сентиментально й мудро:

«Милий мій побратиме, ну що мені вам відповісти?… Я тут мало що вирішую, ви ж знаєте, хто все це придумав…»

«Я хочу до мами!» – втрачаючи здатність дискутувати, закричав я.

Король проковтнув залишки баби й змахнув зі щоки скупу сльозу:

«Любий колего… Де вони, наші з вами батьки? Погодьтесь: їх нам давно замінив наш, так би мовити, хрещений батько».

«Хочу до мами!» – прохрипів я, скочивши зі зручного крісла й тупнувши ногою так, що королю довелося поправити корону. Він витер ще одну скупу сльозу і сказав:

«Тоді відмовтеся від своєї непотрібної фрази. Не кажіть її. Забудьте, от і все. Нехай наш благодійник, а точніше сказати, ваш мучитель, підшукує вам заміну. Щодо мене, то, як добре відомо всім, хто радіє, незамінний, така вже моя королівська доля, а от ви…»

«Де ж він знайде мені заміну?! – закричав я у відчаї. «Він же і мене ледве знайшов! Ніхто ж не погоджувався!»

«А все тому, що ніхто не міг собі навіть уявити, які казкові умови тут створені. Це ж не життя, а справжня казка!..»

«Ага, ось воно, виходить, як!! – заволав я і рвонув на собі сорочку, немов гранатну чеку. – То по-вашому, сказати правду нічого не коштує? Взяв, сказав і прирік себе на казкове життя?! Отже все так просто? Значить, у цю сап'янову палітурку може потрапити будь-хто?! Гаразд, так буде вам ваша правда! Слухайте!..»

Я хотів прокричати мою фразу, але король запротестував і підняв руку:

«Ну, ось, образився. Даремно ви так, колего! Ми ж з вами співв'язні, навіщо ж нам сваритися? Ви маєте зберегти правду для численних наївних радіючих. І взагалі – до ходи залишилося зовсім небагато часу, а я ще не одягнений… Час нам обом збиратися».

Присутні – діти, дорослі, чоловіки, жінки, навіть домашні тварини – тріумфували в очікуванні ходи, махали руками й піднімали до неба кульки, схожі одна на одну і ранкове сонце. Я радів разом з усіма, тому що гуртом радіється набагато веселіше, ніж поодинці. Королівської процесії ще не було видно, але ми знали, що вона наближається з казковою невідворотністю. Я підстрибував і кричав, сміявся і підморгував, не помічаючи, що сонце вже почало перетворюватися на іржаву золоту монету.

Я не знав, що коли з нашої зустрічі в харчевні минуть десятки, дюжини, сотні років і хто зна скільки води витече під усіма мостами нашого казково прекрасного королівства, тоді відкриються, щоб зачинитися і зачинити мене тисячі тисяч сап'янових, шкіряних, паперових палітурок. І люди перестануть тріумфувати від пуза, але не тому, що король скасує свій указ-наказ, а тому, що я обрушив на них таку бувальщину, яка унеможливить ту казку, що кожен з нас розповідав собі самому, а для вірності – і всім бажаючим її почути…

Отже, ось нарешті й процесія! Вона урочисто наближається. Король простує з належною йому монаршою величністю, розправляючи неіснуючі складки на величному животі.

Я набираю якомога більше повітря в легені, воліючи не чути, як в чиємусь каміні потріскують полінця, як булькає чай, що його наливають у чиєсь горнятко, як скриплять незмазані колеса застарілої карети…

Я думаю, що, почувши правду, люди казково зрадіють, бо нарешті почули правду, а не казку, і я буду казково щасливий, а батьки будуть пишатися тим, що їхній син зробив ще більш щасливими стількох людей, поінформувавши їх як годиться. Процесія в двох кроках від мене. В моїх легенях достатньо повітря, в моєму серці достатньо сміливості, щоб сказати цю коротку фразу, що складається з двох звичайних, щоденних слів.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.