Дмитро Добровольський - Вірний домоправитель

• Название: Вірний домоправитель
• Автор: Дмитро Добровольський
• Жанр: Триллер

В основі книги сповідь людини, якій Бог довірив незвичайне служіння: фінансово допомагати слугам Божим в особливо важкі періоди їхнього життя. Перед читачем постають яскраві образи служителів, людей віри, що зберегли уповання на Господа навіть у кризові моменти. Чудо Божого позбавлення наповнює кожну сторінку цього незвичайного твору. Автор книги надихає своїх читачів вірити в те, що Отець може чудесним чином позбавити від негод всіх, хто надіється на Нього.

---

Вірний домоправитель Дмитро Добровольський

© Дмитро Добровольський, 2015

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero.ru

1 глава Нечестивий збирає

Бо людині, що перед лицем Його добра,

дає Він премудрість, і пізнання, і радість;

а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!…

(Біблія, Книга Екклезіястова (або Проповідника), 2:26)

Передній автомобіль звучно розсікав високу траву, яка поглинула ледь помітну дорогу. Два автомобілі слідували ззаду. Пилу майже не було. Ось, нарешті, група зупинилася в самому центрі великого поля. З середнього автомобіля незграбно вилізли двоє людей і стали неспішно віддалятися від броньованого гіганта. Надходив вечір, але сонце нещадно обрушилося на непокриті голови немолодих уже чоловіків.

Хто повинен почати розмову, було видно відразу: сивочолий літній джентльмен випромінював владу: його постава, трохи піднесене підборіддя і погляд видавали людину, звиклу керувати іншими.

– Я прожив в Цюріху все життя, але такої спеки не пригадаю… Хочу узгодити з Вами, пане Окрог, кілька питань, – почав розмову сивочолий.

Співрозмовник, респектабельного вигляду чоловік, одягнений явно не по погоді в дорогий костюм і краватку, не міг приховати свого обурення:

– Мене обшукують! За мною постійно стежать Ваші люди! Я не звик до такого поводження! Я ледь стримую службу безпеки банку. Ви ж знаєте, пане Кіншерг, що усіх керівників нашого банку постійно охороняють.

– Прошу пробачення. Я збільшу Ваш гонорар у двічі. Зрозумійте, гроші, які я збираюся покласти на рахунок, дуже, дуже великі, тому я обережний… Тут нас ніхто не чує.

– Розумію. Все готово до прийняття вкладу, – банкір взяв себе в руки і його голос зазвучав спокійніше і впевненіше. – Повною інформацією володіють тільки троє, включаючи мене. Але ця Ваша умова! Вона повністю порушує прийняті банком правила!

– Цю умову не можна змінити! – відрізав Кіншерг, його жорсткий і холодний погляд, здавалося, міг знищити співрозмовника.

– Але, послухайте! – не здавався банкір. – Якщо Ви втратите ключ, ми не зможемо повернути Вам гроші!

– Це виключено! Ключ буде в надійному місці.

– Воля Ваша, – Окрог тремтячою рукою послабив краватку і випалив свій останній аргумент, – будь-якій людині з вулиці, яка впише своє ім'я в документи, ми будемо змушені видати всі гроші! Це немислимо!

– Я знаю, – Кіншерг явно вирішив закінчити розмову, – завтра о десятій годині машини з вантажем під»їдуть до сховища. Як тільки формальності будуть улагоджені, прошу до мене в гості. А тепер нам пора повертатися. Ходімо!

***

Наступного дня, в призначений час, кілька величезних вантажівок зникло за безшумними воротами сховища банку. Нечисленні перехожі, які спостерігали за цим, навіть уявити собі не могли, що повз них провезли одне з найбільших станів Європи.

«Потрібно було відмовитися від зустрічі під якимось приводом, – думав Окрог, в»їжджаючи на територію фешенебельного замку багатія, – ну, що ж, при першій же можливості втечу!» Господар замку особисто зустрів гостя у розкішних дверей і проводив його в свій кабінет.

– Я Вам вдячний, пане Окрог, гонорар сьогодні переведений на вказаний Вами рахунок. Пропоную випити за взаємовигідне співробітництво, – з цими словами Кіншерг різким рухом відкрив бар і взяв два келихи.

– Чисто символічно, я знаю, що Ви за кермом, – промовив, широко посміхаючись, гостинний господар.

Іскристе вино швидко наповнило келихи.

– Дякую! За благополучне завершення дуже непростої справи, – червоніючи, промовив гість.

– Ходімо, покажу Вам мій сад, – запросив багач, даючи зрозуміти, що після нетривалої екскурсії візит буде закінчений.

Коли автомобіль банкіра зник за деревами алеї, Кіншерг подумав: «Добрий чолов’яга. Жаль його. Отрута дуже сильна, потрібно добре вимити келих».

***

Через тиждень Окрог несподівано помер. Серце. А ще через півроку тихо пішли з життя всі, хто хоч щось знав про незвичайний вклад.

2 глава Нечестивий впав у рів

Ото, беззаконня зачне нечестивий,

і завагітніє безправ'ям,і породить неправду.

Він рова копав, і його викопав,

і впав сам до ями, яку приготовив,

обернеться зло його на його голову,

і на маківку зійде його беззаконня!

(Біблія, Книга Псалмів 7:15 – 17)

Ледве секретар Кіншерга встиг доповісти, що начальник служби безпеки просить його прийняти, як двері кабінету різко відчинилися, і на порозі з'явився високий спортивного вигляду чоловік.

– Ти хотів мене бачити? Що трапилося? – Кіншерг помітно нервував, вставши з-за столу.

– Так, шеф! – очі широкоплечого інтелектуала блиснули недобрим вогнем. – Я вірно служив Вам багато років. Я особисто виконав півроку тому Ваше доручення, взяв гріх на душу! – голос головного охоронця звучав все голосніше і все більш загрозливо.

– Я вдячний тобі. Що ти хочеш?

– Я відчуваю, що ти отруїв мене так само, як і інших! – розлючений слуга кинувся на свого господаря, але постріл в груди його зупинив.

***

Вбігшиє через декілька секунд охоронці побачили страшну картину: начальника служби безпеки з спотвореним від люті обличчям лежачого в крові біля свого шефа, переляканий погляд якого застиг назавжди: в його шиї стирчав химерної форми шип, такий же, як і в руці мертвого головного охоронця.

3 глава Господь захищає сина

Тоді їх було невелике число, нечисленні були та приходьки на іншій землі,

і від народу ходили вони до народу, і від царства до іншого люду.

Не дозволив нікому Він кривдити їх, і за них Він царям докоряв:

Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам Моїм не робіте лихого!

(Біблія, Перша книга хроніки 16:19 – 22)

Двадцять років потому

У цю дорадчу кімнату керівники одного з найбільших банків Швейцарії заходили рідко: особливої необхідності в настільки суворих заходах безпеки майже ніколи не виникало. Але цей випадок був особливий: було видно, що керуючий банку, зазвичай спокійна, врівноважена людина, сьогодні нервував надзвичайно. Тому, коли він заговорив, нечисленна аудиторія слухала його в повній тиші.

– Панове, я керую банком більше п'ятнадцяти років, ви також все не новачки, – було видно, що банкір не знав з чого почати, – загалом, ви знаєте, що значну частину активів нашого банку становить цей незвичайний вклад.

Присутні схвально закивали головами.

– Не приховую, – продовжив керівник, – я хотів навести довідки про власника. Нічого не вийшло. Я обережно радився з юристами, консультувався в різних інстанціях…

– Можеш говорити з нами відверто і прямо: чого ти хочеш? – вступив у розмову впевнений у собі чоловік років п'ятдесяти.

– Відверто?! – керуючий схопився з-за столу. – Багато років власник вкладу не з'являвся, і тут до нас звернувся цей дивний чоловік з Росії! Без супроводу, без охорони, він прийшов як звичайний відвідувач і пред'явив свої права на такий внесок! – глава банку впав у знемозі на стілець, вийняв бездоганну хустку і закотив очі.

– Послухайте! – закричав огрядний чоловік з жорстким поглядом. – Ви знаєте, що за інтереси банку я готовий перегризти горло будь-кому, не дарма я очолюю юридичну службу нашого банку. Я вирішив знищити цього росіянина, ви мене знаєте.

Він приїхав з родиною, але я ні перед чим би не зупинився! Але тут… – голос товстуна затремтів, на сірих очах виступили сльози. – Три дні тому раптово померла моя мати. Я знаю, розумієте, знаю, що це покарання! Більше того, мене постійно переслідує думка: якщо я зроблю зло цьому росіянину, то помруть всі, всі! Мої родичі, мої діти… – чоловіка струсонули ридання.

– Так, так і мені теж учора приснився сон: хтось дуже суворо попередив мене, щоби я не робив йому нічого поганого! – прошепотів у відчаї керуючий.

– Що ж, – важке мовчання перервав наймолодший з присутніх банкірів, – я пропоную з ним домовитися: нехай знімає з рахунку будь-які суми. Будемо молити Бога, щоб основна частина вкладу залишилася. Мені особисто цей хлопець з Росії здався скромною людиною, не думаю, що він почне витрачати багато.

– Добре, на цьому і зупинимося, – з полегшенням підвів підсумок наради керуючий банку, – прошу, якомога швидше все оформите, я чув, що наш найголовніший клієнт живе з родиною в готелі і в усьому собі відмовляє.

4 глава Таємниця переселення

Так говорить Господь, що чинить оце,