Олександр Маяков - Вовчиця

• Название: Вовчиця
• Автор: Олександр Маяков
• Жанр: Русское современное

Північ, ліс, сніг і любов. Як зміниться життя молодого лісника після зустрічі з вовчицею? Чи зможе він повернутися до своєї хорти?

---

Стандартна процедура ввічливості, що включає в себе чаювання, і… тієї ночі їхні мрії збулися.

Їхні стосунки тривають вже майже рік. Вони бачаться пару раз на тиждень. Або він їде до неї, або вона до нього. Вони не збираються жити разом і проробляти це кожен день. Це б зробило їх потяг буденним, а вони цього не бажають. Нехай і коротка, але розлука надає якоїсь гостроти їх зустрічам. Накопичена пристрасть виривається на волю, даючи всю волю їх фантазіям.

Вільні стосунки. У них є всього пару ночей на тиждень, але це їх ночі. І знаєте, вони не користуються свободою. Ні Інгвар, ні Хельга не намагаються знайти ще кого-небудь на стороні. Звичайно, Хельгу дратує, коли Інгвар починає при ній фліртувати з цієї товстухою Уной. Так, за порівняння з Хельгой, Уна, продавщиця невеликого магазинчика, де воліє отоварюватися Інгвар, була пампушкою. До форм часів Ренесансу їй далеко, але й до осикою талії Хельги стільки ж. Але дратувала Хельгу зовсім не талія. Через особливості фігури, груди Уни були на пару розмірів більше. І тому Хельга ревнувала. Але і вона була хороша! Сама дівчина не втрачала можливості помститися Інгвар, пококетувати з барменом місцевої забігайлівки Фростом. Це така гра. Інгвар заграє з Уной, дратуючи Хельгу. А Хельга заграє з Фростом, дратуючи Інгвара. Тільки Інгвар, на відміну від Хельги, не сприймає ці ігри в ревнощі всерйоз. Все одно це частина їх прелюдії.

* * *

– Алло.

– Інгвар?

– Інгрід?

– Скільки разів говорила, що не називай мене на ім’я!

– Добре, мамо.

– Так краще.

– Щось сталося?

– А що, я не можу подзвонити своєму синові просто так? Обов'язково щось має статися?

– Ні, просто ти так просто не дзвониш.

– Хотіла дізнатися, коли ти збираєшся додому повертатися.

– Я і так вдома.

– Інгвар! То твій дім казарма, то ліс якийсь! Тобі тридцять років!

– Двадцять дев'ять.

– Не блазнюй! Я тебе народжувала! І я хочу онуків!

– Мама! Ну, досить!

– Не досить! Інгвар, подумай про нас! Годі ризикувати життям. То армія, то лісництво. Не дай Бог, з тобою щось трапиться!

– Добре, мамо, я подумаю над цим.

– Де ти там подумаєш? Вже як Мауглі! Скоро на вовчиці одружишся.

– Ні, є в мене варіант. Людський.

– Так? І хто вона? З пристойної сім'ї?

– Вона з Осло.

– Те, що вона з Осло, не гарантує, що вона з пристойної сім'ї.

– Вона служить у поліції.

– Те, що вона служить у поліції, не гарантує, що вона з пристойної сім'ї.

– Я… я кохаю її і мені все одно з якою вона родини.

– Чому так не впевнено?

– Впевнено!

– Ну гаразд. Сподіваюся, ви…

– Мама!

– Добре, добре. Не буду тиснути. Всього доброго.

– І тобі.

* * *

– Моді, що за казки ти нам тут розповідаєш? – Голосно вимовив Бруні.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.