Сергей Сингалевич - ЯБЛОКО

• Название: ЯБЛОКО
• Автор: Сергей Сингалевич
• Жанр: Публицистика

Книга знакомит читателя с выдающимся влиянием на судьбу семьи, Украины и братских народов понятия КОХАНИЕ (кохання) и его объединяющей роли как на уровне языков, так и на уровне семьи и общества. Тем самым автор излагает свое видение роли Украины в объединении стран и народов примером возрождения украинской семьи четырех поколений путем построения Хуторов комплексной застройки Новейшего села с созданием условий для гармоничного развития всех ее членов. Статьи изложены на русском и украинском языках.

---

УКРАЇНА І СВІТОВИЙ ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ

«Людям нравится делать новых людей» – співають хлопці однієї групи. В цьому і є Божий промисел, сенс життя.

Філософія європейців, побудована на більшому достатку і турботі, дещо стримує світову тенденцію до демографічного вибуху. Світ начебто безмежний, та покинути Землю не так то легко. Одиниці витримують передстартову підготовку на центрифузі при незначній кількості обертів, але людина через свою свідомість здатна до самовдосконалення. Тисячоліття розвитку не пройшли дарма. Мудрість Аристотеля чи Леонардо Да Вінчі мало поступається людям сьогодення – заважають комфорт і гроші, легкість отримання яких багатьом затьмарює очі. Та сьогодні людство має всі підстави для кращого майбутнього розвитку, бо Східна Європа, консолідуючись з братами по всесвітньому соціалістичному «експерименту», має дати світу модель нового суспільного життя, в якому продуктивне і рентабельне виробництво із кращою світовою якістю і половиною китайської ціни, завдяки творчій думці українця, забезпечить відродження сім’ї із кращим поєднанням суспільного і батьківського та дідівського виховання, зробить доступним всім кращі взірці освіти «вибраних» минулого, забезпечить сім’ї і новими «автономними» п’ятиповерхівками і «автономним» транспортом для прогулянок вихідними дикою природою замість походів до взірців неволі – зоопарків, аби навчати нове покоління не прикладам звірячих стосунків із гратами – а любові до звірів як до ближніх своїх. Роки перебудови у погоні за ласими міськими грошима і комфортом майже опустошили українське село, хоч дехто завдяки еміграціям «відгрохав» поряд із «літньою кухнею» «європейську оселю» ще більш гостро піднявши проблеми українського села. Досвід прибалтів із їх хуторами в перекладі на український менталітет має дати світу модель українського села із компактною забудовою «автономними» будинками «хуторків» із тролейбусним сполученням з відселенням до ним «досі дихаючих викидами підприємств» міських мешканців, а зближення, завдяки сучасним молочно-товарним комплексам і сільськогосподарським підприємствам, села і міста стане реальністю.

Відтак, в першу чергу потрібно товар зробити послугою, бо тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу. Не погоня за надприбутками, а справжня турбота про людину і «братів наших менших» має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.

Не запозичення у світа моделей підприємництва, а через регіональне з’єднання державного і приватного капіталу з метою високоприбуткового виробництва із впровадженням виробленої продукції в першу чергу у власному регіоні в комплексі із глибокою кооперацією із виробниками України і СНД, із залученням до плідної роботи задля спільної користі інвалідів і пенсіонерів, зі справжньою турботою про них, дасть поштовх до розвитку нових напрямків будівництва і вдосконалення транспортних засобів і засобів пересування, а широке застосування низьковольтних електричних систем опалювання підніме на ноги українську електроніку і виробництва високих технологій. Не уникнуть розвитку і українські виробники сучасних ліфтів через використання вентильних реактивних двигунів і виробники автобусів, вантажівок і легковиків чи залізничного транспорту.

Не самообмеження українською державною мовою, яка за природою нівелює особистість, а широке поширення і спільний розквіт братніх мов не лишень підніме на вищий щабель самосвідомість українця, а згуртує всіх задля мети кращого життя, добробуту і виховання молоді. Широке пропагування девізу «не треба їсти своїх молодших друзів» не тільки сприятиме розвитку виробництва української харчової промисловості, а й дасть поштовх гармонічного співіснування дикої природи із суспільством з усуненням ворожнечі і злоби передусім у нас і наших дітей. Українське кіно має стати багатомовним, сучасні технології кіновиробництва та його тиражування дають можливість в паралельних залах демонструвати фільми різними мовами чи мовою «на замовлення», а існуючі високі технології українських виробників завдяки новітнім досягненням світової техніки можуть дати світу власний взірець українського кінотеатру, який здатний в кращих традиціях нашого світосприйняття відтворити атмосферу фільму як в затишному залі так і на польовому стані.

Західній моделі котеджу маємо протиставити власний взірець будинку без газу, з технічним поверхом з оранжереєю, з підземним паркінгом, і ліфтами нового типу, із квартирами для повної сім’ї, де за рахунок сучасних технологій гармонійно житимуть і батьки, і онуки, спільно відпочиваючи, зайвий раз не турбуючи іншого, в теплих стосунках із співмешканцями, разом створюючи добробут «як для себе» для всіх.

Шляхом наведення порядку у власному домі – Україні розбудовуючи її без чвар і образ за минуле, бо всі ми Божою волею кинуті у «котел» саморозвитку, в якому вже нема готових рецептів (відкритих чи прихованих), дамо краще життя і собі, і батькам, і майбутнім поколінням, піклуючись не про демографічний вибух, а про подальше самовдосконалення в любові, бо тільки через любов нас прийме Всесвіт.

ЧИ ДОВГО ЩЕ УКРАЇНЦІ БУДУТЬ «ДОСЛІДНИМИ КРОЛИКАМИ»?

Україна відзначила 10-річча «незалежності». Що сталося з нею? В Україні беззастережно хазяйнують Світовий банк і МВФ, на кожному кроці ростуть нові інститути, що готують маркетологів. Нас готують до ринку. Понад десять років я працюю в службі маркетингу на державному підприємстві по випуску радіоапаратури. Неодноразово стикався зі щойно вирощеними «спеціалістами» з маркетингу, їх викладачами. Що знають вони? Вміють рахувати прибуток і рекламувати. І знають головний постулат винайденої на Заході «науки» – маркетинг: «покупця треба так зацікавити моїм товаром, щоб він думав, що саме цей товар йому потрібен, що без нього він жити не може». Товаром же в ринку є все: продукція сільгоспвиробника і промисловця, любов, душа і навіть матір (і земля). Прилавки наші завалені різною радіоапаратурою. На кожному кроці закликають до поширеного у всьому світі «ефірного радіомовлення». Інтернет сповіщає про підготовку до новітнього світового досягнення – цифрового радіомовлення на довгих, середніх і коротких хвилях, що дасть якість звуковідтворення на рівні сучасних УКХ радіоприймачів. Не думайте, що цифрове задоволення Вам обійдеться дешево. Захід любить гроші. Та в середині 80-х років в СРСР на сторінках «Радіо» з’явилися перші публікації по синхронному детектуванню при радіоприйомі на середніх хвилях і в проводовому (найдешевшому по затратах) радіомовленні з високою якістю прийому. Про нього замовчують, використавши ідею для цифрового. В цьому ефективність власника на новітні технології і засоби виробництва, на інформацію і прибуток. В цьому ідеологія «вільного» (від совісті) Заходу. Цю ідеологію нам нав’язують…

До Великого Жовтня 1917 року в світі панувала і правила ідеалістична буржуазна ідеологія. Та віра в краще майбутнє дала світу інший погляд на історію. Створення першої в світі держави трудящих започаткувало переможний поступ нової матеріалістичної пролетарської ідеології, що дав надзвичайно високий імпульс в світовому русі вперед, до комунізму. За роки Радянської влади було збудовано матеріальну базу і, головне – виховано людину матеріаліста, людину комунізму. З усвідомленням цього розпочата Перебудова, сенс якої – здолати протистояння в суспільстві, нав’язане боротьбою ідеологій. Ця боротьба йде й досі, після «холодної війни», в ефірі і на сторінках газет, в магазинах і на базарі, в сім’ї і в душах кожного. Та дух матеріаліста не зламати! Віра в світле майбутнє людства, в комунізм, в рай для людини праці переможе.

Сімдесятирічний переможний крок матеріаліста дав світу велике Знання, хоч і не всі новітні досягнення радянських вчених і науковців відомо широкому загалу в силу їх стратегічної значущості. Усвідомлення краю протистояння, межі самознищення спонукало до Перебудови. Нетвердість віри в Комунізм тягне нас в забуте минуле. З 80-х років минулого століття світ стоїть, топчеться на порозі комунізму, чекає доки ми, українці, дійдемо примирення між заходом і сходом у власній «незалежній» державі. Доки ще нам «на власній шкірі» проводити досліди власної зневіри в омріяні ідеали добра і справедливості?

Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.