Артуро Перес-Реверте - Єва

• Название: Єва
• Автор: Артуро Перес-Реверте
• Издательство: Литагент Издательство «Ранок» 2
• Жанр: Шпионские детективы
• Год: 2019
• ISBN: 978-617-09-5669-9

«Єва» – друга книжка шпигунської трилогії популярного іспанського письменника Артуро Переса-Реверте. В центрі сюжету знов відчайдушний та безчесний агент Фалько, який працює на іспанського диктатора Франко. Завдання головного героя – добути золото із запасників республіканського уряду. Проте за золотом полює і радянська шпигунка Єва. Ніхто з них не збирається поступатися здобиччю, а взаємний непереборний потяг додає цьому протистоянню особливої гостроти. Видавництво Фабула, Ранок

---

– Гадаю, так.

Адмірал утретє щось промимрив під ніс. Звук нагадував кабанячий рик. Сьогодні він встав не з тієї ноги, подумав Фалько.

– Гадаєш? Що ж ти за шпигун? Де твій професіоналізм?

Чоловік спостерігав за Фалько з холодною цікавістю, не підводячись і не простягаючи йому руки. У ньому відчувалося щось крижане і жорстоке. З-під товстих скелець дивилися проникливі очі, що виявляли цілковитий спокій. Очі впевненої в собі людини, здатної купити будь-що і здобути все, що заманеться, одним словом або помахом руки. Фалько бачив це обличчя в газетах, світській хроніці ілюстрованих журналів і навіть, задовго до повстання, у репортажі про полювання чи автоперегони – чоловік супроводжував короля Альфонсо ХІІІ. Але він ніколи не бачив його наживо. Моторошний погляд.

– Томас Феріоль, – мовив Фалько.

Адмірал незворушно розкурював люльку.

– Правильна відповідь, – відзначив він, не підводячи голови. – А тепер сідай і забудь це ім’я.

Фалько послухався, намагаючись перетравити інформацію. Томас Феріоль власною персоною. Переконаний монархіст, який казково розбагатів завдяки нерозкритим брудним аферам – фальшивим банкрутствам і контрабанді у великих масштабах, пірат у білому комірці, що вирізнявся англійською стриманістю і тевтонською холоднокровністю, був головним спонсором повстанців. Саме він орендував літак «Драгон Рапід» і найняв англійського пілота, аби той 18 липня вивіз із Канарських островів до Тетуана генерала Франко, який узяв на себе командування військами, що повстали в Марокко. Саме він придбав за мільйон фунтів стерлінгів дванадцять італійських літаків «Савоя», і, поки ці літаки прямували до Іспанії, саме він посприяв тому, що п’ять танкерів, зафрахтованих однією з його лондонських фірм і завантажених пальним для державної компанії «Кампса», змінили курс і рушили до зони, яку контролювали повстанці. Попри те що Томас Феріоль зачаївся в тіні й не афішував своїх поглядів, він був офіційним банкіром франкістської Іспанії.

– Ось мій агент. Я розповідав вам про нього в Саламанці,– звернувся адмірал до Феріоля. Обоє дивилися на Фалько.

– Ви сказали, що на нього можна покластися, – мовив фінансист.

– Абсолютно, хоча він діє оригінальними методами.

– А ще ви сказали, що ручаєтесь за його компетентність.

– На всі сто відсотків.

– І що він має широкі зв’язки.

– Так. Мій помічник зовсім не схожий на тих нікчем, що принижуються, оббиваючи пороги. Останнім часом їх забагато. – Адмірал роздивлявся Фалько так критично, ніби казав про нього щось образливе. – Він на короткій нозі з усіма швейцарами, барменами й круп’є найкращих готелів і казино Європи й Східного Середземномор’я. Хлопець з пристойної родини, який зійшов на криву стежку.

– Знаю цей тип.

Запала мовчанка. Потім Феріоль злегка кивнув головою і адмірал відсунув незапалену люльку, розкрив портфель і витяг кілька картонних тек із документами. Поклав перед Фалько чистий аркуш паперу.

– Записуй сюди те, що вважаєш за потрібне, але без конкретних імен, дат і адрес. Потім віддаси мені. Звідси не можна виносити документи.

– Гаразд.

– Я волів би почути «Слухаюсь». Інакше цей сеньйор вирішить, що ти мене маєш за ніщо.

Фалько усміхнувся.

– Слухаюсь, адмірале.

– Коли ти востаннє був у Танжері?

– Два з гаком роки тому. Зима тридцять четвертого.

Адмірал удав, ніби пригадує. Світло у вітальні падало так, що його очі – скляне і справжнє – здавалися різнобарвними.

– Ти виконував наше завдання?

– Так. – Фалько з сумнівом покосився на Феріоля, але адмірал кивнув йому, заохочуючи розповідати далі.– Справа Коллінза.

– Точно. Я пам’ятаю.

Фалько теж пам’ятав. Поїзд із Сеути до Тетуана, одинадцять днів нудьги, що їх він провів на ліжку в готелі «Реґіна» в очікуванні наказу вирушати до Танжера і ліквідувати там британського інженера, який затіяв подвійну гру, продаючи республіканські військові секрети нацистській Німеччині. Зрештою ця історія закінчилася чудово для всіх, за винятком англійця.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Азулежу – класичні португальські кахлі, виконані в блакитних і білих тонах. – Тут і далі прим. пер.

2

Фаду – традиційний португальський музичний жанр, для якого характерні тужливі меланхолійні пісні, пронизані самотністю і болем утрати. Фаду – своєрідна «візитівка» Португалії, важливий культурний символ країни.

3

Регуларес – підрозділ Збройних сил Іспанії, створений у 1911 році. Під час Громадянської війни 1936–1939 рр. солдати цього підрозділу підтримували франкістів.