» » » Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки
Авторские права

Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

Здесь можно скачать бесплатно "Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Детская проза, издательство Литагент Стрельбицький, год 2021. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки
Рейтинг:
Название:
Маленькі жінки
Издательство:
Литагент Стрельбицький
Год:
2021
ISBN:
9780880008044
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Маленькі жінки"

Описание и краткое содержание "Маленькі жінки" читать бесплатно онлайн.



«Маленькі жінки» Луїзи Мей Олкотт – роман, що виховав кілька поколінь юних читачів по всьому світу. Ця книга була перекладена понад 50 мовами, її сюжет покладений в основу шести фільмів, чотирьох телесеріалів, кількох опер та спектаклів. З історії родини Марч, в якій зростають чотири дружні, проте геть не схожі одна на одну сестри, читач дізнається про такі перипетії юності, як дорослішання, дружба та любов. У цьому виданні публікується новий оригінальний переклад з англійської Юлії Шматько. Стилізація речей юних дівчаток, характерна для тієї епохи, а також придумані героїнями і використовувані в повсякденні слова додають тексту неповторної атмосфери XIX століття.





Луїза Мей Олкотт

Маленькі жінки

Переклад українською Юлії Шматько.


Замість передмови

Ця книга коротко розкаже
Як мандрівник блукав в пітьмі,
Та промінь світла всім підкаже,
Як в край небесний шлях знайти.
Обрав він стежку тернами порослу,
Хоч і не легкий вибір був,
Життя його набуло змісту,
Він суть спасіння Божого збагнув.
Нехай мандрівка його довга,
Навчить і вас, товариші —
Добро, чесноти та наснага
Відкриють шлях безсмертя для душі.[1]

1

Пограємо у паломників

– Ну що ж це за Різдво без подарунків? – буркнула Джо, простягнувшись на килимі біля каміна.

– Бути бідним просто жахливо! – зітхнула Мег, глянувши на свою стару сукню.

– Як же несправедливо, що одні дівчата мають так багато красивих речей, а інші взагалі нічого не мають, – додала маленька Емі та ображено пирснула.

– У нас є мама й тато, а ще ми є одна в одної, – втішно сказала Бет зі свого затишного куточка у вітальній.

Чотири юні обличчя, підсвічені теплим мерехтінням вогнища, на мить повеселішали від цих підбадьорливих слів, але посмішки вмить зникли, коли Джо раптом тремтячим голосом додала: «Немає з нами татка, і не буде ще довго». Вона не наважилась вголос сказати «можливо, ніколи», але кожна з сестер мовчки додала це про себе, думаючи про те, що їх батько зараз десь далеко, у самому епіцентрі жорстоких боїв.

На кілька хвилин у кімнаті повисло гнітюче мовчання, ніхто не наважувався знову почати говорити, але потім Мег все ж тихо промовила:

– Ви ж знаєте, чому мама запропонувала обійтися без подарунків на це Різдво – зима обіцяє бути суворою, і мама вважає, що нам не слід витрачати гроші на розваги та безглузді дрібниці, коли наші солдати страждають на полі бою. Ми мало чим можемо їм допомогти, але ми можемо принести свої маленькі жертви, щоб підтримати їх, і ми повинні робити це з радістю та вдячністю. Але боюся, я не … – Мег похитала головою, з сумом думаючи про всі красиві речі, які їй так хотілося купити.

– Не думаю, що та невелика сума, яку ми здатні пожертвувати, щось кардинально змінить. У кожної з нас є всього лише долар, і навряд чи армія взагалі відчує якусь різницю. Я готова обійтися без подарунку від матінки та від вас, сестри, але сама собі я дуже хочу купити «Ундіну» та «Сінтрама».[2] Я вже так давно мрію про це, – сказала Джо, яка кожну вільну хвилину проводила, зачитуючись черговою книжкою.

– Я планувала витратити свої заощадження на нові ноти, – зітхнувши, сказала Бет, але її багатозначного зітхання не почув ніхто, крім щітки для вогнища та підставки для чайника.

– А я б купила собі коробку новеньких фаберівських олівців для малювання, адже вони мені так потрібні, – рішуче сказала Емі.

– Мама ж нічого не говорила про наші заощадження, і не думаю, що вона б хотіла, щоб ми віддали все, що у нас є. Тож давайте ми всі купимо собі те, що так хочемо і просто трохи порадіємо. Думаю, ми достатньо працювали у цьому році і чесно заслужили це! – невпевнено викрикнула Джо, а потім опустила очі, роблячи вигляд, що уважно вивчає візерунок на килимі.

– Я ось точно заслужила – вчу цих маленьких розбишак цілими днями, хоча із задоволенням посиділа б удома, – протягнула Мег жалібним тоном.

– Та тобі ще пощастило, адже у тебе немає і половини моїх турбот, – сказала Джо. – Подивилася б я, на скільки вас вистачило, любі сестрички, якби ви хоча б на кілька годин залишилися наодинці з нервовою, метушливою старою, яка змушує вас ходити по дому не інакше як навшпиньки та смикає через будь-яку дрібницю – «біжи туди, принеси це, зроби те» – ще й завжди чимось незадоволена. Ганяє мене, як ту козу по двору, що іноді я вже готова кинути все і втекти від тої примхливої бабці.

– Скаржитися то гріх, звичайно, але я вважаю, що мити посуд і прибирати – це найгірша робота у світі. Коли ти цілісінький день щось метеш, шкребеш та миєш, шкіра на руках стає такою сухою та грубою, що навіть на піаніно грати важко, – Бет подивилася на свої огрубілі руки і важко зітхнула, і цього разу це зітхання точно почули всі.

– Сумніваюся, що хтось із вас страждає більше за мене, – вигукнула Емі, – адже вам не доводиться ходити до школи з зухвалими дівчиськами, які знущаються з вас, якщо ви хоча б раз не вивчили урок, посміхаються над вашими старими зношеними сукнями, обзивають жебрачкою і кажуть, що у мене ніс, наче картопина.

– Ти, напевно, хотіла сказати «насміхаються», а не «посміхаються», – зазначила Джо та саме посміхнулась.

– Ой, ти чудово зрозуміла, що я хотіла сказати, тож не обов'язково прискіпуватись. Я вчуся використовувати нові слова і розширювати свій лексогон, – задравши носа відповіла Емі, а Джо цього разу вже відверто зареготала.

– Так, досить мавпувати, дівчата. Якби лишень тато не втратив усі свої статки, коли ми були маленькими! Боже мій! Ми жили б зараз у розкоші, були щасливі та горя не знали! – мрійливо сказала Мег, яка ще пам'ятала кращі часи.

– Ти ж наче нещодавно казала, що ми щасливіші за королівських дітей, тому що вони весь час сваряться через свої багатства.

– Так, говорила, Бет. Насправді, я думаю, що так воно і є, адже хоч нам і доводиться працювати, але ми можемо ось так посидіти, від душі посміятися і пожартувати одна над одною, і взагалі, ми, як полюбляє казати Джо, весела юрба.

– Джо дійсно як скаже щось! – зауважила Емі, скоса глянувши на довготелесу фігуру, яка розтягнулася на килимі. Джо тут же піднялася, поклала руки до кишень і почала насвистувати.

– Припини, Джо! Ти поводишся, як хлопчисько!

– Я знаю. Тому я це і роблю.

– Терпіти не можу грубих дівчат, які не вміють поводитись належним чином. Хіба юні леді таке виробляють!

– А я ненавиджу пихатих та розцяцькованих ляльок!

– Пташки в гніздечках все воркують, – почала наспівувати Бет, яка завжди намагалася згладжувати кути у подібних ситуаціях. Співаючи, вона навмисне робила таке кумедне обличчя, що сестри не витримали і розреготалися. Таким чином назріваючий конфлікт розчинився у цій веселій атмосфері.

– Ось правда, сестрички, часом ви обидві поводитесь, як малі діти, – почала повчати їх Мег на правах старшої сестри. – Ти вже достатньо доросла, Джозефіна, тож час вже припинити ці дитячі витребеньки та почати поводитися належним чином. Коли ти була дитиною, це, можливо, і виглядало смішним і милим, але ти вже ба яка висока і зачіску носиш дорослу, тож і поводься як справжня юна леді.

– Нічого я не висока! Ну добре, може трохи і висока. А зачіска… Якщо дорослою тебе робить те, яку зачіску ти носиш, тоді я буду носити два хвостики аж до двадцяти років! – вигукнула Джо, розплела косу та струснула своєю пишною гривою каштанового волосся. – Не хочу я дорослішати, ставати «міс Марч», носити сукні до підлоги, ходити, наче аршин проковтнула, і виглядати, як порцелянова лялька! Мені і так несолодко живеться, адже мені подобається грати в хлопчачі ігри і поводитися розкуто, як це роблять хлопчаки! І за що мені така кара – народитися дівчиськом! А зараз навіть ще гірше, ніж раніше, адже я б з радістю пішла на фронт разом з татом і боролася з ним пліч-о-пліч проти ворога, а замість цього мені доводиться сидіти вдома і в'язати шкарпетки, як якась немічна стара!

Джо так люто трясла синьою армійською шкарпеткою, яку якраз в'язала, що спиці в ній задзвеніли, як кастаньєти, а клубок з нитками покотився через усю кімнату.

– Бідолашна Джо! Мені шкода тебе, але тут вже нічого не поробиш. Радій тому, що ти можеш скоротити своє ім'я до хлопчачого «Джо» і грати роль братика для нас, – сказала Бет, погладжуючи густу копицю рукою, яку ніяке миття посуду і витирання пилу не зможе позбавити цієї щирої сестринської ніжності.

– А щодо тебе, Емі, – продовжила Мег, – то ти, навпаки, аж занадто церемонна і манірна. Зараз це наче і дитячі пустощі, але якщо так піде і далі, ти виростеш зарозумілим і пихатим дівчиськом, яке вважає себе великим цабе. Мені подобаються твої манери і любов до витонченої мови, але іноді ти перегинаєш палицю. Просто твої безглузді слова часом звучать так само недоречно, як і жаргонні вирази Джо.

– Якщо Джо у нас розбишака, Емі – цабе, то хто ж я? – запитала Бет, приготувавшись почути критику і на свою адресу.

– Ти наше янголятко, – тепло відповіла Мег, і ніхто їй не заперечив, тому що «Мишка», як називали Бет вдома, і справді була улюбленицею всієї родини.

Оскільки ви, шановні читачі, напевно хотіли б знати, як виглядають наші героїні, я скористаюся моментом і зроблю, так би мовити, невеликий ліричний відступ, щоб у загальних рисах накидати портрети чотирьох сестер, які у цей зимовий вечір зібралися у вітальні, щоб шити, в'язати та просто потеревенити, поки у каміні весело потріскував вогонь, а за вікном йшов сніг.

Це була дуже затишна кімната, незважаючи на те, що старий килим давно вицвів, а меблі були дуже скромними. Стіни прикрашали кілька непоганих картин однієї юної художниці, полиці були заставлені книгами, а на підвіконні розквітли хризантеми та різдвяні троянди. Все це створювало приємну домашню атмосферу злагоди та спокою.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Маленькі жінки"

Книги похожие на "Маленькі жінки" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Луиза Мэй Олкотт

Луиза Мэй Олкотт - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки"

Отзывы читателей о книге "Маленькі жінки", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.