Ілько Борщак - ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана

• Название: ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана
• Автор: Ілько Борщак
• Жанр: Историческая проза

Іван Мазепа належить до тих історичних постатей, чиїми іменами називають епохи. Іван Степанович Мазепа-Колединський (1639, за ін. даними 1629 або 1644-1709 рр.) є однією з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української історії. Його життя та вчинки і сьогодні викликають гарячі суперечки та неоднозначні оцінки істориків. Мало кому випала така цікава і непроста доля за життя і після смерті. Приятель царя Петра, один із перших кавалерів ордену Андрія Первозванного – і борець за інтереси Української козацької держави. Будівничий величних соборів – і «Юда» та зрадник, відлучений від церкви, підданий анафемі …з амвонів тих самих соборів. Зазвичай неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою програла найризикованішу й найголовнішу гру свого життя. Блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант-аматор серед усіх українських гетьманів.

---

Москалі відступали перед союзними військами, які вітало захоплене українське населення. 23 листопада союзники переправились через Сейм і переходили перед Батурином або точніше кажучи – перед тим, що було Батурином. Страшний вид ждав тут на Мазепу.

З його пишної палати, пам'ятки його слави і сили, де він гадав приймати бенкетом свого союзника Карла XII, залишилося тільки чорне згарище: кілька стовпів чорного диму йшло вгору. Воздух був затруєний тисячами розкладених трупів, на які хмарами злітали шуліки. Мазепа довго з терпінням глядів мовчки на цю руїну і накінець сказав до Орлика: "Наш почин нещасливий. Бачу, що Всевишній не поблагословив нашого наміру. Та Бог мені свідком, що я не міг зробити інакше. Як довше було зносити вічну кривду супроти мого народу, як можна було спокійно довше дивитися на насильство наших прав і вольностей? Як можна було дозволити, щоб на моїх очах підготовляли згубу і руїну України? Колись, правда, ми стали союзниками московських царів, але ми прийшли до них добровільно, слухаючи тільки голосу спільної віри. А втім, москалі зловжили нашим довір'ям, і нині ми, як вільний народ, зриваємо з ними той союз. На жаль, боюся, щоб не надто важко було здійснити нам наші наміри. Може, Україна, залякана долею Батурина, не зважиться нас піддержати".

Та ця хвилина слабощів – неминуча лепта, яку людина сплачує своїй долі, не тривала довго. Справа не була ще програна. Мазепа мав іще палату в околицях Бахмача. Там він скликав велику раду. Його вірні зв'язались з ним новими присягами і супроти нового царського терору поклялись, що не складуть зброї, заки не виборять своїй батьківщині повної незалежності. Мазепа від себе склав таку святочну заяву: "Не для своєї особистої користі, але для добра нашої батьківщини України і для всього Запорозького війська, я прийняв допомогу шведського короля".

Полковники, сотники, козацька шляхта і старі вояки присягали з таким самим палом на вірність рідній країні і своєму провідникові. Мазепа звернувся до народу з прокламаціями, в яких роз'яснював широкій масі мотиви, чому пішов на союз із шведами. Москалі шукали завзято за такими покликами. Горе тому, хто розкидав такі поклики! Ті папери знищили так основне, що нині нема надії знайти якийсь зразок оригінального тексту. Ця духова боротьба, що нагадувала справжню пресову кампанію, мала свої наслідки, і Петро мусив відповідати на неї своїми прокламаціями, що, на щастя, дають нам змогу відтворити загально головні ідеї, з якими Мазепа звертався до народу.

Гетьман писав про те, що Москва завсіди заздрила українцям і ненавиділа їх рідний край, який віддавна хотіла знищити при кожній нагоді. Ось і недавно нищила вона села і міста, проганяла українських провідників, старшин і полковників, переміняла на драгунів вільних козаків, засилала у Московщину за Волгу українських селян, присилаючи на їхні землі москалів…

Полковники за прикладом гетьмана, в першу чергу Апостол, розсилали по провінції прокламації. Сміливі вістуни перехитрювали російські стежі і розкидали метелики на землях, зайнятих московським військом.

29 листопада Карло XII і Мазепа зайняли важне місто Ромни. На другий день гетьман з козаками взяли Гадяч, фортецю великої стратегічної ваги. Через міста Ромни, Гадяч, Прилуки та Лохвицю ішов перериваний фронт шведської армії. Москалі розташувались на окраїнах давньої Полтавщини і Харківщини, але два московські гарнізони загрожували ще більше у глиб комунікаційній лінії шведів від Миргорода до Ніжина.

Карло XII залишився досить довго у Ромнах. Він проголосив там маніфест до українського народу, дбайливо приготований його державним секретарем Гермеліном і Орликом. Ось два виїмки з нього:

"З Божою допомогою хочемо боронити український народ і хоронити його аж до хвилини, коли, скинувши із себе московське ярмо, поверне він свої давні права і вольності…"

"Те, що каже цар, буцімто ми змовилися з польським королем, щоб йому видати Україну, це брехня, яка переходить межі нахабства, чисто московська вигадка".

Карло XII пригадував при цьому людяну лицарську і чемну поведінку шведів, яка була у них звичаєм, звертаючи увагу українського народу на варварські методи Москви. Короткими штрихами він змальовував усі кривди царів, заподіяні Україні, звертаючись до неї з гарячим покликом об'єднатись однодушне довкола ясновельможного гетьмана Мазепи, що підніс прапор свободи.

Петро відповів на це прокламацією, до якої долучив фальшивий документ на доказ, що гетьман продав свою країну Польщі. Між Карлом XII, що користав із рад Мазепи і Петром, почалася справжня гра маніфестів, в якій ставкою була Україна. Та вона у нічому не змінила рішень, прийнятих на полі бою. Землі, зайняті москалями, не могли висловити свого голосу ні волі, а все ж найкращі їх сини потайки приступали до визвольницької армії.

Прийшла зима; ця зима 1708-1709 рр. належала до найсуворіших із коли-небудь відомих в Європі. Ріки скрізь позамерзали, навіть у Франції та в Італії. На українських степах, вкритих грубезним шаром снігу, була виїмкова, просто нелюдська студінь; серед неосяжної білини пощезали дороги і перервались зв'язки між шляхами. Більш як 4000 шведів згинуло від морозів; Гадяч перемінений у величезний шпиталь, став могилою Карлової армії.

На початку 1709 р. Карло XII переніс свою головну команду до Зінкова і побив москалів в околиці Веприка, біля Гадяча. У цьому бою визначився Войнаровський.

Шведський король і гетьман, заохочені тим успіхом, рішили почати остаточні воєнні операції, щоб прогнали москалів з України.

Кампанія почалась у нинішній Харківщині; москалі, побиті у кількох сутичках, відступили без великого спротиву. Мазепа не покидав Карла XII. Він стежив із цікавістю за психологією того дивного володаря. Зі своїм старим досвідом дивувався, коли приглядався його нежданим і завсіди виїмковим починам. Шведські історики не забули залишити нам деякі характеристичні подробиці.

Одного дня під мурами містечка Валки Карло XII і Мазепа вели улюблену розмову на стратегічні теми. Гетьман, як завсіди, чемний і великий майстер від компліментів, сказав до короля: "Війна, Ваша Величносте, проходить із щастям для Вас. Звідси до Азії не далі як вісім миль". Карло XII слабо боронився, кажучи, що звичайні географи міряють віддаль зовсім інакше. Мазепа, знаючи справжній культ шведського короля, для пам'яті Александра Великого, оповів йому, що недавно тут, у цьому краю, відкрили пам'ятник, збудований на честь Александра Македонського.

Цих кілька слів легкої розмови і ніжна лестка, що розбудила себелюбство молодечого короля, зробили більше враження, ніж Мазепа міг сподіватися.

Того самого вечора король казав покликати до своєї головної квартири генерала Гіллєнкроока, щоб повторити йому слова Мазепи, що вони вже недалеко від Азії.

– Ви жартуєте, Ваша Величносте, – відповів переляканий генерал, – до Азії треба йти іншим шляхом.

– Я ніколи не жартую, – відповів король, – підіть до Мазепи і дістанете якнайточніші інформації. Попрохайте, нехай вкаже, куди веде дорога до Азії.

Гіллєнкроок пішов до гетьмана, який дуже зажурився, почувши, що Карло XII робить такі висновки з його невинної лестки. Він же ж хотів бути тільки чемний.

– Ех, пане гетьмане, – сказав генерал-квартирмайстер, – з нашим королем небезпечно жартувати про такі справи. Він любить понад усе на світі славу і для неї пішов би не знати куди.

Шведські генерали почали трохи журитися, що Мазепа має чимраз більший вплив на їх короля. Зручний гетьман приєднав собі своїм чаром нового почитувача.

Погані дороги із страшними вибоями перешкоджали шведській армії у поході на Московщину. Головній шведській команді вдалося переконати Карла XII, щоб обмежився у своїм наступі до України, де зрештою, дороги і так не були кращі; від дощів, болота і снігів, що танули, шведська армія зазнала великих втрат, але Карло XII завзявся іти у напрямку московського кордону; цей похід із стратегічного погляду був зайвий, а навіть, небезпечний, бо ворожа армія не була знищена. Шведські війська танули і виснажувалися без реальної користі.

За той час Петро не сидів бездільно. Він зайняв важне місто Прилуки. Шереметьєв пробував захопити Лохвицю, де була найбільша частина скарбів Мазепи і його приятелів. Хоча ця спроба не вдалася, виявилось, що шведи вже менше боєздатні і навіть трохи подались узад.

Коли у березні 1708 р. леди скреснули, діяльність з обох боків припинилася. Шведи вибрали на головну квартиру Будищі на правому березі Ворскли, а цар, вернувшись до Росії, полишив команду Меншикову.

Оба противники намагались приєднати для себе запорожців. Петро вислав на Січ послів з дарунками і красномовного архімандрита. Та кілька днів пізніше приїхали туди і висланці Мазепи: Орлик, генеральний суддя Чуйкевич, київський полковник Мокієвський, свояк гетьмана і Мирович, один із найславніших мазепинців, бунчуковий товариш.