Юрий Ячейкин - Народження Адама (на украинском языке)

• Название: Народження Адама (на украинском языке)
• Автор: Юрий Ячейкин
• Жанр: Прочая детская литература

---

Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганноу сферичноу форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу зникало. Орiснтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг утямити, де ми ступасмо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що маршрут був комбiнований.

От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.

Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт пiднiмались у повiтря рiзкi випари.

4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi, роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!

У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.

Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую голос конструктора:

- Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?

- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.

- Та я не про те.

- А про що?

- Чи готовий ти до експерименту?

Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.

- Готовий! - кажу.

Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.

I раптом знову залунав напружений голос конструктора:

- Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!

Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та, коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори ногами.

Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:

- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!

Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло, вийшов.

I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись, вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.

Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на оберемку хлорели.

Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.

- Ну, як ся масш?

Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу i теж привiтно запитав:

- А ти як, чудове створiння?

Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.

- Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi.

- З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене.

Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:

- Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.

- Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут, нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!

- Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо, вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!

- Самозванець! - заверещав вiн.

- Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим покласти край цьому дикому непорозумiнню.

Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали, пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.

Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно намагаючись покласти один одного на лопатки.

Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно сичав:

- Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!

Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його уму-розуму :

- Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний моднику, у цаповiй шкурi!

Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.

- Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?

- Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?

- Небрехо!

- 4пi-ер-квадрат!

Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу, власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха зосереджено шкрябав потилицю.

- Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба було позначити Азимута хоча б хрестиком...

На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:

- Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.

Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву, я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!

- Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу оговтасмо цього штучного виродка!

- Чекай-чекай! - розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо позираючи на мене. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер вiдрiзнити, жеребок кинути?

Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi.

- Ваша генiальнiсть, - заквилив я до 4пi-ер-квадрат, - ви ж Великий Шукач Помилок! Благаю вас, знайдiть, будь ласка, власну помилку!

Та конструктор тiльки нiяково одвернувся вiд мене на всi сто вiсiмдесят градусiв.

Все. Кiнець. Долю вирiшуватиме жалюгiдний жеребок. Бiдолаха Азимуте! Недарма тебе брав сумнiв, чи вирушати тобi у цю злощасну подорож. Та лiпше б ти до скону водив вантажнi ракети на Мiсяць.

Аж тут доля знову всмiхнулася менi.

Капiтан Небреха раптом ляснув себе по лобi i радiсно вигукнув:

- Азимути, с прекрасний вихiд! I як це я, старий дурень, одразу не змакiтрив?

- Який? - в один голос запитали ми.

Надiя на порятунок знову зажеврiла в мосму серцi. З капiтаном Небрехою нiде не пропадеш!

- Чи пам'ятасте ви, хто з якоу шафи повиходив? - запитав Небреха.

- Ще б пак! - гаряче запевнили ми.

- Чудово! - пожвавiшав капiтан. - То повертайтеся кожен у свою шафу, а ми, я i вельмишановний колега, визначимо, хто з вас хто.

4пi-ер-квадрат негайно розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i у захватi заплескав у семипалi долонi.

- Генiальноу - вигукнув вiн. - Нiчого розумнiшого i простiшого не придумати, хоч суши голову до кiнця свiту!

- Тодi, хлопцi, гайда по шафах! - наказав капiтан Небреха.

Нi мене, нi АДАМа не довелося двiчi запрошувати. Мить - i ми зачинилися у шафах.

От коли iстина взяла гору. Щойно я опинився у шафi, як почув зворушливий голос конструктора.

- Азимуте, - сказав 4пi-ер-квадрат, а я з присмнiстю вiдзначив, що вiн знехтував придуркуватим АДАМом i звертасться виключно до мене, - необхiдно з дублювати експеримент, аби позбутися усiляких прикростей. Чи згоден ти на дубляж?

- Не майте сумнiву, конструкторе, - вiдповiв я.

- Ти готовий?

- Готовий!

- Тодi починаймо. Увага, увагау Увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!

Я знову вiдчув навалу незримих променiв i поринув у сон без сновидiнь. Та ось з цiлковитого мороку випливли чiткi слова 4пi-ер-квадрат.

- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!

Дверi шафи прочинилися, i я вистрибнув, готовий вiдчайдушне боронити свос чесне iм'я i одяг. Та у цьому не було жодноу потреби. Дубляж дав блискучi наслiдки.

З протилежноу шафи вивалився не нахабний кiбер, а надзвичайно симпатичний хлопець, що без усяких претензiй репетував чудовою iншопланетною мовою: