Іван Котляревський - Листи

• Название: Листи
• Автор: Іван Котляревський
• Издательство: "Наукова думка"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1969

---

Трощинський Дмитро Прокопович (1754-1829)—державний діяч, головний директор пошт, міністр уділів та юстиції. Вийшовши у відставку, у 1806—1814 та 1821 —1829 рр. перебував в с. Кибинцях Миргородського пов. Полтавської губ., брав участь у суспільно-громадському та культурному житті краю, його будинок, де часто бували майбутні декабристи, сучасники називали своєрідним центром ліберального руху. Д. П. Трощинський підтримував тісні зв'язки з діячами української культури, цікавився історією, побутом, мовою та фольклором українського народу. За його ініціативою в с. Кибинцях та Яреськах був організований театр, яким керував В. П. Гоголь-Яновський, автор ранніх українських п'єс «Собака-вівця» і «Простак». Д. П, Трощинський проявив значний інтерес до української літератури, зокрема цікавився творчістю Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, В. П. Гоголя.

Даний лист відноситься до часу, коли І. П Котляревський перебував на посаді наглядача Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян і доповідав Трощинським про успіхи пансіонерів, що утримувалися на їхній кошт. Д. П. Трощинський, який у 1814 р. був викликаний до Петербурга на державну службу, організував навчання в столиці кибинських співаків і музикантів, а також доручив племінникові дізнатися від І. П. Котляревського про успіхи своїх пансіонерів.

Про причину виникнення листування між І. П. Котляревським та А. А. Трощинським довідуємося з листів останнього до Д. П. Трощинського. В листі від 23 грудня 1816 р. Андрій Андрійович писав:

«В бытность мою в Полтаве видал я ваших 11 пансионеров, в тамошнем училище воспитывающихся, и от надзирателя их г-на Котляревского узнал, что из них Василий Шлихтин и Илларион Трощинский по неуспехах в науках против положения должны еще лишний год, то есть будущий, там провести, и что, по его замечанию, первый из них к военной, а последний к гражданской службе будет способен. Александр Пироцкий в половине будущего года окончит курс своего учения и заслуживает быть отправленным после того в какой-либо университет для окончания наук. А что принадлежит до Дмитрия Коровякова и Петра Леонтовича, то не предвидится никакой надежды к успехам их в науках, хотя бы и десять лет пробыли в училище. По сей известности я завременно испрашиваю Вашей воли в рассуждении устроения будущего жребия сих воспитанников» (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР. Архів Д. П. Трощинського, ф. 538, он. 1, од. зб. 50-а).

При сем прилагаю список и других пансионеров.— І. П. Котляревський разом з листом надіслав відзив про одинадцять вихованців, які утримувалися в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян на кошти Д. П. Трощинського.

Надіслані І. П. Котляревським матеріали були одержані в Кибинцях 6 січня 1817 р. Копія з них була переслана в Петербург. Про це дізнаємося з листа А. А. Трощинського до Д. П. Трощинського від 19 січня 1817 р.: «При сем препровождаю от надзирателя Полтавского училища г-на Котляревского, по его обещанию при особом его отзыве доставленный ко мне кондуитный список о пансионерах, находящихся там на Вашем иждивении. Обе сии бумаги доставлены к удовлетворению в полной мере желания Вашего иметь подробное сведение о тех 11-ти пансионерах» (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР. Архів Трощинського, ф. 538, оп. 1, од. зб. 50-а).

5

5

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1904, кн. 9, стор. 221—222.

Автограф не зберігся. Подається за першодруком.

Рєпнін Микола Григорович (1778—1845) — генерал-губернатор Малоросії з 1816 по 1836 р., потім член державної ради. Полтавський театр, директором якого був Котляревський, знаходився під безпосереднім наглядом М. Г. Рєпніна. Саме він запросив до Полтавського театру з Харкова трупу Штейна, у складі якої був молодий актор М. Щепкін. Котляревський листувався у справах театру з М. Рєпніним, коли той виїжджав до свого маєтку у Яготин.

Письмо Вашего сиятельства... и условие господина Анненкова о выкупе Щепкина... — Лист М. Рєпніна — невідомий, але можна припустити, що в ньому йшлося про  звільнення М. Щепкіна   з  кріпацтва, тому актор, як свідчить Котляревський, зустрів його «со слезами признательности и вечной благодарности».

Побачивши талановиту гру М. С. Щепкіна на сцені Полтавсько­го театру, М. Рєпнін вирішив допомогти йому звільнитися з кріпацтва. В листі до курської графині Анни Волькенштейн, кріпосним якої був М. Щепкін і вся його родина, князь М. Рєпнін прохав відпустити на волю актора великого творчого обдарування. Графиня забажала значну суму. Брат її — П. А. Анненков писав 2 травня 1818 р. Щепкіну: «Миша Щепкин! Так как ты, видно, не хочешь быть слугою, видно, не расположен быть благодарным за все то, что твой отец приобрел, бывши у графа, за воспитание, данное тебе, то графиня желает всем вам дать вольную, т. е. вашей фамилии,— отцу твоему, со всем семейством на 8 тысяч, ибо семейство ваше весьма значительно. Если ты оное хочешь получить, приезжай поскорее, так ты получишь; не теряй времени» («Записки актера Щепкина, «Academia», М.—Л., 1933, стор. 257).

Рєпнін, дізнавшись про умови викупу, написав листа графині, в якому просив «снисхождения» до 4—5 тисяч карбованців. Але Волькенштейн згодом забажала за викуп родини Щепкіна 10 тисяч карбованців.

26 липня 1818 р. в Полтаві за участю Котляревського було влаштовано спектакль «в награду таланта актера Щепкина для основания его участи» та відкрито підписку на цей спектакль «среди состоятельных граждан и помещиков». Було зібрано лише 7 тисяч карбованців, решту грошей доплатив М. Рєпнін. Тепер Щепкін став підданим полтавського генерал-губернатора. Лише через три роки завдяки сприянню відомого українського історика Д. М. Бантиша-Каменського актор одержав волю, але ще протягом кількох років змушений був виплачувати Рєпніну 4 тисячі карбованців згідно з виданими векселями.

Імберх Олексій Осипович (1790— 1864) — управитель канцелярії М. Рєпніна; виконував доручення генерал-губернатора у театральних справах.

Горбовський — полтавський прокурор.

Генерал-адъютант граф Ламберт — Ламберт Карл Осипович, крупний поміщик Костянтиноградського повіту.

6

6

Вперше надруковано у виданні: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 83.

Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР в архіві «Вольного общества любителей российской словесности» («Входящие бумаги», № 274, 1821 р.).

Подається за автографом.

Глінка Федір Миколайович (1786—1880) — російський письменник. Був членом декабристського «Союзу благоденствия», а також головою «Вольного общества любителей российской словесности». Поміркований за своїми політичними поглядами, він рано відійшов від участі у прогресивному суспільному русі. Однак після придушення повстання декабристів у 1825 р. був заарештований і засланий до Петрозаводська.

Ф. М. Глінка — автор популярних пісень «Тройка» («Вот мчится тройка почтовая»), «Узник» («Не слышно шума городского») та ін. йому належить також повість про визвольну боротьбу українського народу «Зиновий Богдан Хмельницкий, или освобожденная Малороссия» (1817—1819).

«Вольное общество любителей российской словесности» — існувало в Петербурзі в 1816—1825 рр. 3 1818 р., коли головою його став Ф. М. Глінка, Товариство перебувало під впливом «Союза благоденствия», а згодом Північного товариства декабристів. У роботі Товариства брали активну участь письменники-декабристи К. Рилєєв, О. Бестужев, В. Кюхельбекер. До них приєдналися М. Гнєдич, О. Сомов, О. Грибоедов та інші письменники.

Прогресивне крило Товариства прагнуло перетворити його в літературний центр декабристського руху. На засіданнях Товариства обговорювались суспільно-політичні проблеми, питання науки, мистецтва, читались поезії Рилєєва, Бестужева та інші твори ранньої декабристської літератури. Передові члени Товариства виступали проти реакційного напрямку в літературі, пропагували ідеї патріотизму. «Писатель,— говорив М. Гнєдич в одному із своїх виступів,— своими мнениями действует на мнение общества; и чем он богаче дарованием, тем последствия неизбежнее. Мнение есть властитель мира... Перо пишет, что начертается на сердцах современников и потомства. Им писатель сражается с невежеством наглым, с пороком могущим...» (В.Ба- занов, Вольное общество любителей российской словесности, Петрозаводск, 1949, стор. 224).

3 1818 по 1825 р. Товариство видавало щомісячний журнал «Соревнователь просвещения и благотворения», який виходив також під назвою «Труды высочайше утвержденного Вольного общества любителей российской словесности». На його сторінках друкувалися твори Рилєєва, Глінки. Пушкіна та інших письменників. У кращих своїх статтях журнал проводив ідею національної самобутності літератури, необхідності розробки історико-патріотичної тематики тощо. Діяльність Товариства і його друкованого органу була припинена після розгрому декабристського руху.