Іван Котляревський - Листи

• Название: Листи
• Автор: Іван Котляревський
• Издательство: "Наукова думка"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1969

---

3 1818 по 1825 р. Товариство видавало щомісячний журнал «Соревнователь просвещения и благотворения», який виходив також під назвою «Труды высочайше утвержденного Вольного общества любителей российской словесности». На його сторінках друкувалися твори Рилєєва, Глінки. Пушкіна та інших письменників. У кращих своїх статтях журнал проводив ідею національної самобутності літератури, необхідності розробки історико-патріотичної тематики тощо. Діяльність Товариства і його друкованого органу була припинена після розгрому декабристського руху.

Почесним членом цього Товариства 29 серпня 1821 р. за рекомендацією М. Гнєдича, Ф. Глінки і М. Новикова було обрано І. Котляревського. 11 вересня 1822 р. на черговому засіданні «Вольного общества» було зачитано уривок з п'ятої частини «Енеїди» Котляревського, схвально зустрінутий присутніми Ф. Глінкою, М. Гнєдичем, А. Нікітіним та К. Рилєєвим.

Туманський Василь Іванович ( 1800—1860) — російський поет, член «Вольного общества любителей российской словесности». Під час своєї поїздки на батьківщину — в село Опанасівку Гадяцького повіту Полтавської губернії Туманський передав Котляревському диплом почесного члена, статут і список членів Товариства.

...жертвую в пользу оного 40 экз[емпляров] малороссийской Энеиды... — Йдеться про видання «Енеїди» 1809 р.

7

7

Вперше надруковано в кн.: «Литературные портфели», 1, 1923, стор. 36—37.

Автограф зберігається у відділі рукописів  Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР (№ 125 1С). Подається за автографом.

Гнєдич Микола Іванович ( 1784--1833) — російський поет і перекладач. Народився в Полтаві. Вчився у Полтавській духовній семінарії, Харківському колегіумі та Московському університеті. Постійно цікавився історією і культурою українського народу. М. Гнєдич—автор знаменитого перекладу «Іліади», «цього,— за словами В. Г. Бєлінського,— велетенського подвигу великого таланта і великої праці».

М. Гнєдич — активний учасник «Вольного общества любителей российской словесности», був його віце-президентом. Перебував у дружніх стосунках з Котляревським, завжди підтримував його, гаряче піклувався про повне видання «Енеїди».

Вместе с почтеннейшим письмом Вашим получил я и лестнейший для меня отзыв от Общества і далі.— йдеться про невідомий лист Гнєдича, в якому той, очевидно, сповіщав Котляревського, що уривки з п'ятої частини «Енеїди» були прихильно зустрінуті членами «Вольного общества любителей российской словесности», і радив видати «Енеїду» повністю.

Котляревський постійно висловлював бажання надрукувати «Енеїду» повністю, в шести частинах. Він звертається до М. Мельгунова, І. Лисенкова та інших з проханням допомогти йому здійснити цей намір. Зберігся лист-відповідь російського літератора Мельгунова на це прохання, написаний у червні 1828 р., в якому Мельгунов писав Котляревському:

«Не знаю, как выразить Вам все замешательство, которое я теперь ощущаю; не знаю, как оправдать себя в столь продолжительном молчании. Скоро будет год, как я в последний раз имел удовольствие быть у Вас в Полтаве и получить лестный для меня подарок Ваш — экземпляр «Энеиды». С тех пор я несколько раз осведомлялся и справлялся у здешних книгопродавцев, не пожелают ли купить «Энеиду» Вашу и с прибавлением 2-х послед[ующих] песней, и какую назначают за нее цену. Но многие от нее вовсе отказывались, говоря, что сия книга мало найдет себе охотников в России и что не иначе как в М[алой] России следовало бы издать ее; другие давали 800 и 1000 рубл[ей] , из числа последних Ширяев. Г-н Полевой, издатель «Москов[ского] телеграфа», брался напечатать ее на свой счет с тем, чтобы ему по выручке возвращен был употребленный на это капитал и с законными процентами.

Многие брали ее на комиссию, но ни один решительно не согласился дать и половинной той цены, которую Вы назначили.

Уверяю Вас, что я с своей стороны прилагал всевозможное старание к выгодной для Вас сделке, но все осталось не утешным. Теперь остается один способ, отнестись к с.-п[етер]бургским книгопродавцам с сим предложением; хотя и сей спссоб не очень верен, ибо Сленин печатает одни новые книги, Глазунов одни сонники и песенники, а Смирдин взял на себя огромные предприятия, которые едва ли решится умножать новыми. Не попытать ли харьковских книгопродавцев? Новое издание Вашей «Энеиды» ожидают с жадностью в М[алой] России, тому я имею многие доказательства» («Наукові записки Полтавського літературно-меморільного музею I. П. Котля­ревського», вип. 1, Полтава, 1958, стор. 86—87).

Ежели в журнал входят и песни, то я мог бы Вам доставлять их даже с нотами для фортепиано. — Йдеться про пісні з п'єси «Наталка Полтавка», які Котляревський бажав опублікувати в «Соревнователе просвещения и благотворения», де пізніше були надруковані уривки з п'ятої частини «Енеїди». Невідомо, що відповів Котляревському Гнєдич, але, як припускають дослідники (див.: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 170), «можливо, не без допомоги Гнєдича з'явилася пісня Наталки «Ой, мати, серце не вважає» в альманаху «Северные цветы» на 1830 р.», співредактором якого був російський письменник і критик О. М. Сомов, член «Вольного общества любителей российской словесности». О. Сомов перебував у дружніх стосунках з Котляревським, цікавився його творчістю. Зберігся лист О. Сомова до Котляревського від 26 травня 1830 р., в якому він повідомляв українського письменника про новини літературного життя в Москві та про книжки, що їх просив надіслати йому Котляревський. (Повністю цей лист вперше опубліковано в «Наукових записках Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського», вип. 1, Полтава, 1958, стор. 89—90).

Жаль, что Словарь малороссийский уснул. — йдеться про рукопис «Малороссийского словаря с русским», упорядкованого невідомим автором. Російська академія доручила М. І. Гнєдичу, В. В. Капністу і М. А. Цертелєву підготувати цей словник до друку. Згодом з'ясувалося, що словник загубився.

8

8

Вперше надруковано у виданні: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 85—86.

Автограф   зберігається в Полтавському літературно-меморіальному музеї І. П. Котляревського (№ 12-р). Подається за автографом.

Височин Трохим Федорович — титулярний радник з Олешок на Херсонщині (тепер м. Цурюпінськ), приятель М. Л. Жуковського.

Жуковський Михайло Леонтійович — по матері рідний дядько І. П. Котляревського; мешкав в Олешках.

9

9

Вперше надруковано у виданні: І. П. Котляревський, Пов­не зібрання творів у двох томах, т. II, К, Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 86—87.

Автограф, що є чернеткою, зберігається у Полтавському літера­турномеморіальному музеї І. П. Котляревського (№ 12-р). Подається за автографом.

10

10

Вперше надруковано у виданні. І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 87—88.

Автограф, що є чернеткою, зберігається у відділі рукописів Інституту   російської   літератури    (Пушкінський    дім)    АН СРСР (№ 18.10.73/СхУб)

Подається за автографом.

Лист без підпису і дати. На ньому є примітка О. В. Терещенка такого змісту: «Прим. Это объявление писано собственноручно Иваном Петровичем Котляревским, сочинителем Малороссийской Энеиды и опер: Наталки Полтавки и Козака чаровника. Получено мною в Полтаве, в 1858 г. Александр Терещенко».

Приблизна дата написання листа — кінець 1828 — початок 1829 рр.— встановлюється на підставі згадки в ньому про «Устав о цензуре, высочайше утвержденном апреля в 22-й день 1828 года» та заяви Котляревського про те, що написана ним «в 1819 году малороссийская опера в двух действиях под названием «П о л т а в к а» ставиться I. Штейном «в разных городах... около десяти лет».

Про надіслання листа адресатові відомостей немає.

Штейн Іван Федорович — антрепренер російсько-українських труп першої половини XIX ст. Постійно трупи Штейна виступали в Харкові та Полтаві, часто гастролювали в інших містах України. Трупою Штейна були здійснені постановки «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» на сцені Полтавського театру, коли Котляревський був його директором.

11

11

Вперше надруковано у виданні: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 88—89.

Автограф, що є чернеткою, зберігається в Полтавському літера­турномеморіальному музеї І. П. Котляревського (№ 114-р). Подається за автографом.

...бывшего Полт[авского] отделения Российского библейского общества... — «Библейское общество» було створено у Петербурзі у 1812 р. за указом царя Олександра I. Метою його було поширення Біблії та інших церковнослов'янських книг. Починаючи з 1813 р. по всій Росії відкриваються відділення цього товариства. Було відкрито таке відділення і в Полтаві. З 1814 р. Петербурзьке біблійське товариство «по высочайшему повелению» стало називатися «Российским библейским обществом».