Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

• Название: 1Q84. Книга третя
• Автор: Харуки Мураками
• Жанр: Социально-психологическая фантастика
• Год: 2011
• ISBN: 978-966-03-3571-4, 978-966-03-5605-4 (кн. 3)

«1Q84» — новий роман Харукі Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 рокуй увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».

Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року.

До видання увійшла третя книга роману X. Муракамі «1Q84».

---

— Зберігати таємницю — головний принцип моєї роботи. Я не прохоплюся про це жодним словом.

— Та якщо прохопитесь і стане ясно, що джерело інформації — це ви, то вам лиха не минути.

Усікава опустив очі на стіл і знову розглядав свої опецькуваті пальці з таким виразом обличчя, ніби дивувався, відкривши, що вони належать йому.

— Лиха не минути, — підвівши голову, повторив він слова співрозмовника.

Онда ледь-ледь примружив очі.

— Що лідер помер, треба будь-що приховати. Заради цього засобів не можна вибирати.

— Я зберігатиму таємницю. Щодо цього будьте абсолютно спокійні, — сказав Усікава. — Досі ми з вами успішно співпрацювали. Я нишком-нишком облагодив кілька справ, які вам не вдавалося відкрито зробити. Іноді це була важка робота, але я за неї отримував добру винагороду. Тож триматиму рот на подвійному замку. Я ніяка не правовірна людина, але покійному лідеру багато в чому особисто зобов'язаний. А тому не пошкодую своїх сил, щоб розшукати Аомаме-сан. Постараюсь з'ясувати обставини, які стоять за її вчинком. Уже підступаю до найважливішого. Тож, будь ласка, наберіться терпцю і почекайте. Невдовзі, сподіваюсь, зможу принести вам добрі новини.

Онда ледь-ледь змінив позу на стільці. Ніби відгукуючись на це, Кінський хвіст біля дверей перевів центр ваги свого тіла з однієї ноги на другу.

— Це вся інформація, яку вам досі вдалося зібрати? — спитав Онда.

Усікава на мить задумався. Потім відповів:

— Як я вже казав, Аомаме-сан двічі телефонувала до районного відділу дорожньої служби столичного управління в Сіндзюку. І звідти їй кілька разів дзвонили. Прізвище співрозмовника невідоме. Позаяк йдеться про поліцію, то на прямий запит ніхто відповіді не дасть. Однак тоді в моїй недолугій голові зблиснула думка. Начебто щось я пам'ятав про районний відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Я довго думав. Власне, що саме пам'ятаю? На краю моєї убогої пам'яті щось ніби зачепилося. Щоб пригадати, я витратив багато часу. Старість — не радість. З віком шухляда пам'яті погано відсувається. Колись будь-що вмить з неї вискакувало. Та от нарешті за тиждень я таки пригадав, що ж це було.

Після цих слів Усікава примовк і, по-театральному всміхаючись, перевів погляд на Голомозого. А той терпеливо чекав продовження розповіді.

— У вересні цього року молоду жінку-поліцейського районного відділу дорожньої служби в Сіндзюку хтось задушив у готелі для коханців у кварталі Маруяматьо в районі Сібуї. На ній, цілком голій, були наручники, які використовує поліція. Звісно, зчинився невеликий скандал. Цікаво, що Аомаме-сан розмовляла з кимось із цього відділу поліції упродовж кількох місяців перед тим, як стався цей нещасний випадок. А от після нього жодної розмови по телефону вже не було. Як ви гадаєте, це не щось більше, ніж випадковий збіг?

Якийсь час Онда мовчав. Потім сказав:

— Отже, ви хочете сказати, що Аомаме підтримувала зв'язок з убитою жінкою-поліцейським?

— Цю жінку звали Аюмі Накано. Їй було двадцять шість років. З обличчя досить приваблива. Походить з поліцейської родини: і батько, і старший брат — поліціанти. Старанна на роботі, здібна до навчання. Звісно, поліція відчайдушно шукала злочинця, але досі так і не знайшла. Може, недоречно питати, але ви часом нічого про це не знаєте?

Онда вирячився на Усікаву холодними очима, які нібито щойно пробилися з-під льодовика.

— Я не зовсім добре розумію ваші слова, — сказав він. — Усікава-сан, можливо, ви думаєте, що ми причетні до цього випадку. Мовляв, хтось з наших людей завів жінку-поліцейського до сумнівного готелю і, закувавши у наручники, задушив?

Міцно стуливши губи, Усікава захитав головою.

— Та ні, в жодному разі не думаю. Просто запитав, чи не маєте якихось здогадів щодо цього. От і все. Бо для мене важливий будь-який дрібний слід. Хоч скільки сушу собі голову, а ніяк не можу встановити зв'язку між вбивством жінки-поліцейського у готелі Сібуї і вашого лідера.

Якийсь час Онда ніби міряв якоюсь міркою Усікаву, а потім повільно видихнув повітря, що зібралося в легенях.

— Зрозуміло. Цю інформацію передамо начальству, — сказав він. І, добувши записник, занотував у ньому: — Аюмі Накано. 26 років. Відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Можливо, була пов'язана з Аомаме.

— Саме так.

— А ще?

— А ще я обов'язково хотів би запитати одну річ. Напевне, хтось з ваших уперше назвав прізвище Аомаме-сан. Мовляв, вона — надзвичайно здібний спортивний інструктор. Як ви мені раніше веліли, я розслідував біографію цієї жінки. Не хочу хвалитися, але я із щирою душею, ретельно попрацював. Однак нічого дивного, підозрілого не помітив. Вона виявилася абсолютно чистою. І ви запросили її у номер-люкс готелю «Окура». А що сталося потім, самі знаєте. Власне, хто її вам порекомендував?

— Не знаю.

— Не знаєте? — перепитав Усікава з виглядом дитини, яка чогось не розуміє. — Отже, ви не можете пригадати, хто з ваших запропонував Аомаме-сан, чи не так?

Не змінюючись на обличчі, Онда відповів:

— Саме так.

— Дивина, та й годі, — справді здивовано сказав Усікава.

Онда не пускав пари з уст.

— Щось неймовірне. Хтось колись назвав її прізвище, й справа сама собою розвивалася. Ви це хочете сказати?

— Насправді цю справу найзавзятіше просував уперед сам лідер, — уважно добираючи слова, сказав Онда. — Серед керівництва організації була й думка, що, може, небезпечно довіритися людині невідомого походження. Звісно, й ми, охоронці, також з нею погоджувалися. Однак лідер не брав собі її до уваги. Ба навпаки — сам твердо наполягав на здійсненні цього плану.

Усікава знову взяв у руки запальничку і, відкривши її кришку, ніби для проби запалив. А потім одразу погасив вогонь.

— А я вважав, що лідер надзвичайно обережний, — сказав він.

— Це правда. Був украй уважним та обережним.

Після того запала глибока мовчанка.

— Хотілося б запитати вас ще про одне, — сказав Усікава. — Про Тенґо Кавану. Він підтримував зв'язок з Кьоко Ясудою, старшою за нього заміжньою жінкою. Один раз на тиждень вона приходила до нього на квартиру, щоб провести з ним інтимні години. Ну, з молодими таке буває. Та от одного дня раптом подзвонив її чоловік і передав, що вона більше не зможе приходити. І на цьому їхній зв'язок обірвався.

Онда насупив брови.

— Я не зовсім розумію, куди повернула розмова. Хіба Тенґо Кавана має якийсь стосунок до вбивства?

— Ні, цього я не знаю. Тільки ця історія вже давно не виходить мені з голови. Що не кажіть, за будь-яких обставин жінка обов'язково телефонувала. Бо настільки глибокими були їхні стосунки. Однак несподівано, не сказавши ні слова, вона просто зникла. Безслідно. Я не люблю застрявати довго на одній справі, а тому для певності лише питаю: ви часом не маєте щодо цього якихось здогадів?

— Принаймні я особисто нічого не знаю про цю жінку, — спокійним голосом відповів Онда. — Кьоко Ясуда. Підтримувала зв'язок з Тенґо Каваною.

— Заміжня жінка, старша від нього на десять років.

Онда записав її прізвище в записник.

— І це передамо начальству.

— Гаразд, — сказав Усікава. — До речі, де перебуває Еріко Фукада?

Онда підвів голову й подивився на Усікаву, немов на скособочену раму картини.

— А навіщо нам знати, де перебуває Еріко Фукада?

— Вас не цікавить, куди вона ділася?

Онда хитнув головою.

— Куди вона поїхала й де перебуває, нас не обходить. Вона вільна робити, що їй хочеться.

— І Тенґо Кавана вас не цікавить?

— З цією людиною нас ніщо не пов'язує.

— А певний час ви начебто цікавилися ними обома, — сказав Усікава.

На хвильку Онда примружив очі. А тоді відповів:

— Наразі наше зацікавлення зосереджується на Аомаме.

— З кожним днем воно змінюється?

Онда ледь-ледь скривив губи. Відповіді не було.

— Онда-сан, ви читали «Повітряну личинку», яку написала Еріко Фукада?

— Ні, в нашій релігійній організації заборонено читати те, що не стосується віровчення. Навіть у руки брати не можна.

— А про карликів ви чули?

— Ні, — відразу відповів Онда.

— Гаразд, — сказав Усікава.

На цьому розмова скінчилася. Онда поволі підвівся зі стільця й поправив комір піджака. Відступив від стіни на крок і Кінський хвіст.

— Як я недавно казав, у цій справі час — надзвичайно важливий елемент, — поглядаючи зверху на Усікаву, який все ще сидів на стільці, сказав Онда. — Треба якнайскоріше встановити місце перебування Аомаме. Звісно, ми докладемо до цього всіх зусиль, але й вам зі свого боку доведеться попрацювати. Якщо Аомаме не знайдеться, нам усім лиха не минути. Бо, що не кажіть, ви — один з тих, хто знає важливу таємницю.

— Важливі знання ведуть за собою відповідальність.

— Саме так, — спокійним голосом сказав Онда. Потім обернувся й, не оглядаючись, вийшов. За Голомозим з кімнати вийшов Кінський хвіст і безшумно зачинив двері.