Юрий Логвин - Натурнi Оповiдки (на украинском языке)

• Название: Натурнi Оповiдки (на украинском языке)
• Автор: Юрий Логвин
• Жанр: Русская классическая проза

---

Менi тодi дуже погано велося. Проте я був веселий i бадьорий, бо до мене приїхали гостi. Мої найдорожчi гостi. I я повiв їх по старому Києву.

Отож бiля Софiї вона й пiдкотилась до нашого маленького гурту. В бадьорому настрої я нiчого не мав проти ше однiєї слухачки. Не пам'ятаю, щоб колись ще на мене зiйшло таке натхнення до оповiдок. Моїх базаринок вистачило без передиху до самiсiньких сутiнок.

Домовились, шо малюватиму в квартирi її тiтоньки. Тiтонька наче перекладачка iз нiмецької. А зараз десь у вiдрядженнi.

Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розумiю, просто сяяли вiд радiсної зустрiчi. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за рiг i попрямувала до єдиних дверей на фасадi, думаю, що я вже не сяяв. То був кагебешний будинок i були 70 роки.

Чергова з-за бар'єру мовчки подала їй ключ. Охайна, але темна, кiмната на першому поверсi. Поки Н. хлюпалась пiд душем, я iз сутiнок середини кiмнати у театральний бiнокль обдивився супротивнi вiкна цього замкненого двору. Тiльки в одному вiкнi рухався чоловiк. Майка, вiйськовi штани. Вичавлював крем iз тюбiка i розтирав по виголених щоках.

Н. вийшла голенька, залiзла на канапу з ногами i пожадливо затяглась сигаретою. Мов iз труби пускала дим i зi смiхом розповiдала про вiдвiдини минулої ночi ресторацiї. Потiм легко i невимушене перейшла до своїх пригод у рiдному Пiтерi. Деталi були виразнi. Чулося з тембру розповiдi, що "Кама сутру" вивчала не з машинопису.

Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при такiй "агiтацiї" краще за мене, але вона сама кинула менi рятiвне коло - пиятка з трьома французами. Отож, чим бiльше вона розпалювала себе спогадами з "картiнками", тим бiльше тверезiла моя голова i впевненiше йшов малюнок. А в неї цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного фiзiологiчного дiйства...

Так шо перелюбу, о радiсть, не вiдбулось...

Але малюнки вийшли добрi. Тiльки от де подiлись тi малюнки, не знаю. Лишився перший начерк у записнiй книжцi. Бiльше її не малював. Хоча ще кiлька разiв разом iз друзями i її водив по київських кручах.

Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до Iгоря Петровича. Прохала два квитки нiби для себе i свого малого брата. Дуже поспiшала до Пiтера.

Любязний Iгор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з ним здибались у спiлцi.

- Iду на Хрещатик. За журнальчиками...

I ми спустились разом до метро. Тодi там стояв усього один кiоск, в якому продавали "iноземнi" журнали I газети.

- А! Iгор Петрович! Що не заходили?.. Ну нiчого. Все одно я для вас лишив останнiй номер "Доокола швята" з гарненькими дiвчатками. Ось вам "Доокола швята" i Блокнот агiтатора". Правда, ви можете його не брати, тiльки заплатiть... Ви кажете -дорого? За двох дiвчат рубь двадцять -дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишенi. По-друге, вони завжди голi... Правда за тi ж рубь двадцять за пляшку "бiомiцину" отам за кахве можна запiзнатись iз живою. Але пiсля неї у вас можуть бути дуже поганi спогади... Це вже. по-третє... Я вас ще не переконав?

- Переконали, переконали... - поспiшив Iгор Петрович заплатити рубь двадцять i забрати лише "Доокола швята".

Коли ми з ним прощались, Iгор Петрович обома руками потис мою руку i проникливе сказав:

- Юрочка, ти знаєш - цi малюнки прекраснi... I модель... теж.

25.III.98.

ЛЕДАЧИЙ КIТ

їхали з концерту в однiм тролейбусi. Вийшли одночасно на площi Толстого. Я спинив її й кажу:

- Я Юрiй Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.

- А я про вас знаю. Менi розповiдали... - I смiється приязно.

- Невже? Де?

- На побаченнi у в' язницi...

- Ха! Он куди про мене чутка дiйшла... А сам думаю: "Не поспiшай питати - як треба, то сама розповiсть."

Домовились про зустрiч через три днi. А за цей час я домовився з моїм приятелем, тепер вiдомим на всю Україну лiкарем, що на кiлька годин я можу скористуватись його помешканням. Власне не його, бо вiн там тимчасово перебував - доглядав i за квартирою, i кота годував.

Вiн зустрiв нас уже в дверях i попередив, що за три години вiн повернеться

Тiльки за лiкарем зачинилися дверi, стягла з себе блакитну суконочку, чорну шовкову комбiнацiю i вмостилась на канапi. А на краю канапи спав смугастий котяра. Зрештою, моя

Модель стомилась I розляглась на канапi.

Тут котяра встав, потягся, потерся вусатою мордою об її колiна I вмостився в неї на ногах.

Довелося кота зняти i поставити на пiдлогу. Малював тепер вже Модель лежачу. Кiт важко вистрибнув на канапу i знов вмостився в неї на стегнах.

Довелося викинути кота до кухнi. Котяра ображено i хрипко понявчав та й замовк. Один за другим пiшли кiлька начеркiв чорнильною ручкою.

Нараз угорi щось хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого свiтлого вiкна. З одного боку штора вiдiрвалася. На нiй завис котяра i перелякано нявчав. Довелося ставити стiльця i знiмати кота. Кинув це ледащо на канапу i воно стало на чотири лапи i не зрушилось.

Тодi укрутився калачиком бiля Моделi i солодко замуркотiв... Тепер можна було добре попрацювати... але вийшов час.

Тiльки встигла Модель причепуритись у ваннiй, як клацнув замок i вступив мiй пунктуальний приятель.

- До речi, як вашого кота звати? - Проникливе спитала Модель.

- Вiн не мiй. моїх друзiв... Кузя. Кузя! -Покликав лiкар.

Котяра нашорошив вуха, клiпнув одним оком i зараз же знов заплющив.

Тодi лiкар взяв кота за переднi лапи i перевернув на спину. - Отако й лежатиме, поки я повернуся iз магазину з рибкою.

Ми пройшлися до тролейбусної зупинки, випрошались iз Моделлю i повернулися вже вдвох до помешкання.

Здоровенний смугастий кiт Кузя лежав у тiй самiй позi навзнак iз пiднятими лапами.

Р. 8. З Моделлю ми ше не один раз бачились, але чимдалi менi ставало незатишнiше з її оточенням. Не кажу нiчого поганого про жiноцтво. А от молодики дуже вже були натренованi, накачанi, а лiтнi чоловiки занадто ввiчливi й уважнi до кожного мого слова. Взагалi до моєї персони. Як всякий страннiй. я це вiдчув навiть ранiше, нiж мене почали по-справжньому брати пiд зябра... А тут ше так добре обставини склались, що я на пару рокiв полишив "мать городiв Руських"...

Коли, зрештою, повернувся, то лiкар сказав менi, що кiт Кузя захворiв на чумку i його довелось приспати.

А з Моделлю я бiльше не зустрiчався...