Джеймс Олдридж - Акуляча клiтка (Останнiй дюйм - 2) (на украинском языке)

• Название: Акуляча клiтка (Останнiй дюйм - 2) (на украинском языке)
• Автор: Джеймс Олдридж
• Жанр: История

---

- Ya Salaam! - сказав Салам, подивившись на клiтку. - З цiєю штукою на "Остерi" не полетиш.

- Чому? - запитав Бен. - Таку вагу машина пiднiме легко.

Салам покрутив головою, показуючи на легкий трубчастий фюзеляж.

- Пiд час польоту вони повиннi зберiгати еластичнiсть, - пояснив вiн. Якщо ви до них прив'яжете металеву клiтку, буде надто велике навантаження на хвiст... Ya Salaam!

Вiн вважав, що Бену, можливо, й пощастить долетiти, але конструкцiю лiтака буде послаблено. Це небезпечно.

- В ангарi стоїть "Бiчкрафт". Вiн для цiєї справи значно кращий.

"Бiчкрафт" - мiцний, сильний американський лiтак з потужним двигуном. Машину купили єгиптяни у нафтової компанiї, де ранiше працював Бен. У "Бiчкрафтах" i "Фейрчальдах" вiн возив над єгипетською пустелею геологiв, а тепер цi лiтаки були старi й доживали свiй вiк в ангарах.

- От сюди, зрозумiло? - сказав Салам, показуючи мiсце пiд фюзеляжем одного з "Бiчкрафтiв".

Бен згадав, що там угвинчено чотири болти для того, щоб прив'язувати лiтак до кiлкiв у пустелi пiд час сильного вiтру.

- Чудово! - зрадiв вiн.

Салам вiдсунув панель у заднiй частинi фюзеляжу ї показав, куди можна прикрiпити ще два болти, щоб пiдв'язати клiтку.

- А мотор справний? - поцiкавився Бен. - Пригадую, з нього мастило текло, як iз сита.

- Годин на двадцять вистачить, а в мене в дуже важке мастило.

З Саламом не пропадеш, i Бену здавалося, що вiн уже напiвдорозi до мети.

* * *

Ще коли Бен працював у Канадi, йому частенько доводилось лiтати на невеликих лiтаках, перевозячи громiздкi частини гiрничого устаткування, пiдв'язанi до фюзеляжу. Але у старого "Бiчкрафта" розхиталося управлiння, i мотор втрачав компресiю вже на зльотi; Бену здавалося, що вiн летить не на лiтаку, а на самiй залiзнiй клiтцi.

- Все гаразд? - запитав вiн у Девi,

Хлопець був блiдий, i батько не знав, чи це вiд повiтряних ям над пустелею, вiд природженого страху перед лiтаком, чи вiд передчуття небезпеки, яка чекає на них в Акулячiй бухтi.

- А вище ти не можеш пiднятися? - спитав Девi. - Туди, де немає ям?

Це вже було досягненням. Хлопець нарештi про щось запитав.

- Я й так лiзу вгору скiльки можу, - вiдповiв Бен, стараючись перекричати не дуже сильний гуркiт старенького мотора. - Клiтку прив'язано надто близько до носа...

Нiс у "Бiчкрафта" й так був надмiру важкий, навiть з додатковим вантажем на хвостi. Бен ще одвiв ручку назад, але протез на лiвiй руцi зразу ж уп'явся в живе м'ясо. Доводилося весь час держати машину в рiвновазi; досить було одвести ручку надто далеко - нiс задирався i лiтак втрачав управлiння.

- В кишенi у мене леденцi, - сказав Бен. - Вiзьми їх собi.

Девi залiз у кишеню батькової сорочки i вийняв пакуночок леденцiв. Один леденець вiн засунув Бену в рот (той не мiг вiдпустити ручку). I зробив це, як помiтив Бен, з власної волi.

- Тебе нудить? - запитав батько.

Девi похитав головою, i Бен зрозумiв, що не повинен був про це питати. Запитання, мабуть, нагадало минулий полiт, коли Девi дуже нудило. Але цього разу Бен дав йому таблетку аерону.

- Хочеш спробувати? - запропонував Бен, кивком показуючи на ручку.

Девi знову хитнув головою i подивився на батькiв протез, вiн був з алюмiнiю, а кисть руки - з якогось легкого сплаву, вкритого шкiрою. Там, бiля лiктя, де штучна рука з'єднувалась iз справжньою, утворилася свiжа рана, з якої виступила кров. Вигляд кровоточивої рани примусив Девi глянути батьковi у вiчi; вiн не розумiв, як той може терпiти такий бiль, але Бен вiдповiв йому спокiйним поглядом.

- У мене таке вiдчуття, наче я веду важкий товарний поїзд! - прокричав Бен.

Вiн удавав, що йому легко, але насправдi йому здавалось, що вiн несе лiтак на витягнутiй хворiй руцi i вона вже втрачає останнi сили.

- Ось вона! - з полегкiстю промовив Бен, коли серед десятка тисяч бухт уздовж оголеної зеленої межi пустелi й моря з'явилася їхня бiла бухта.

Бен дiзнався про неї вiд одного єгипетського гiдробiолога: той казав, що тут було повно i акул, i велетенських скатiв. Цю бухту теж називали Акулячою, як i всi iншi, i вона теж являла собою вигнуту гряду неприступного коралового рифу, вправлену в безлику пустелю. Сюди можна було дiстатись або з моря, або на легкому лiтаку.

- Ну, тепер держись! - гукнув Бен, коли вони почали знижуватись. - Вiн буде пiдстрибувати...

Пiдiйти до бухти було легко. Та тiльки-но вони спустилися нижче, як пiщана поверхня берега перестала здаватися рiвною смужкою пустелi, й на нiй з'явилося безлiч купин.

Лiтак торкнувся землi, внизу у нього щось перемiстилось, i його так занесло, що вони мало не перекинулись. Почувся сильний трiск у фюзеляжi, i їх штовхнуло: пробило задню стiнку кабiни. Лiтак пiдскочив i зупинився, але внизу знову щось затрiщало.

- Ти не забився? - спитав Девi батька. - Що сталося?

У Бена мало не вирвало протез, коли ручка подалася вперед, i йому, видно, було дуже боляче. Вiн щосили смикав ремiнцi, якими протез був прив'язаний до руки, гарячкове стараючись звiльнити закривавлену куксу вiд металу й шкiри, що душили її.

- Ах, будь ти проклята! - сердито бурмотiв вiн. - Краще не мати нiякої руки!

Бен лаявся, поки випадково не побачив обличчя сина. Тодi вiн схаменувся i затих. Але, прочитавши в очах у хлопчика вже вiдомий йому жах, Бен запитав себе, чи правильно вiн зробив, узявши дитину туди, де вона вже раз натерпiлася стiльки страху. Проте з самого початку цей полiт здавався йому необхiдним для них обох. Бен був людиною простою i труднощi на своєму шляху вмiв переборювати тiльки наполегливiстю.

- Нiчого, загоїться, - сказав вiн Девi й вискочив з кабiни, щоб подивитись, чи дуже пошкоджено лiтак.

Поломка була незначна. Край залiзної клiтки зрiзав великий виступ корала над пiском. Цей шматок корала i пробив з таким трiском фюзеляж. Якби корал не був так акуратно зрiзаний, вiн мiг би проломити хвiст лiтака i зовсiм його понiвечити.

- Дрiбницi! - вигукнув Бен, який нiколи не втрачав самовладання. Фюзеляж ми полагодимо...

Девi зразу ж пiдiйшов до води, занурив гаряче обличчя у море, змочив чубчика i шию.

- Ех ти, бiдолаха! - знову пожалiв хлопця Бен.

Але вiн зразу ж подолав у собi це почуття. Жалiсть до сина не допоможе їм обом.

* * *

Залiзна клiтка трохи погнулася вiд удару об корал, але за допомогою мовчазного Девi Бен до обiду зiбрав її.

Вони чекали заходу сонця, лежачи пiд лiтаком. Потiм закрiпили болтами стiнки клiтки. Девi вставляв болти, а Бен загвинчував їх здоровою рукою, озброєною гайковим ключем. Дверцята почепили на завiси, коли вже зовсiм смеркало.

- Ну, другу руку вони менi крiзь цi прути вже не вiдкусять, - смiявся Бен, милуючись клiткою.

- Ти надiнеш пiд воду протез? - запитав Девi.

- Нi. З ним гiрше, нiж зовсiм без руки, - вiдповiв Бен.

Вiн не признався, що все одно не змiг би надiти протез на вiдкриту рану.

* * *

Вони переночували пiд лiтаком, але цього разу Бен передбачив усе, що могло знадобитися синовi: лимонад, печиво i навiть компот; вони їли його руками, а Бен у цей час розповiдав хлопцевi, як розпiзнавати сузiр'я у Схiднiй пiвкулi.

Девi i взнаки не давав, що йому це цiкаво, але Бен вiдчував: син слухав його з захопленням.

Рано-вранцi Бен розвiдав, куди зручнiше опустити клiтку, але котити її по пiску до краю рифу було зовсiм не легко.

- Краще взуй черевики, - порадив Бен хлопчиковi, що поранив ногу.

Сам Бен ще не звик до того, що вiн однорукий, i вже був дуже роздратований на той час, коли клiтку можна було спустити через край рифу в прозору глибiнь на двадцять футiв. Девi допомагав йому. Вiн мовчки виконував усе, що наказував батько, i нi разу не взявся що-небудь зробити з своєї волi, як це звичайно буває з усiма хлопцями.

- Коли я скажу тобi: штовхай, - ти вже не шкодуй сили, - звелiв йому Бен, - i зразу ж тiкай убiк, щоб не заплутатись у вiрьовцi...

Вiн прив'язав до верхньої частини клiтки чотири кiнцi. Тепер вона не зможе повалитись набiк i пiде вниз стiйма.

- Штовхай! - крикнув Бен.

Обидва сапали i ковзались, та ось нарештi клiтка перевалилася через край рифу.

- Вiдiйди! - гукнув Бен.

Але Девi вже встиг вiдскочити. На кiлках, забитих у прибережний пiсок, натягнулася вiрьовка, i клiтка повисла пiд водою. Бен надiв маску i впiрнув, щоб оглянути її.

- Здається, все гаразд, - сказав вiн, вийшовши на берег пiсля того, як встановив клiтку на днi. - Тепер я прив'яжу її до коралового рифу, i на цьому кiнець.

Бен помiтив, що Девi вже нап'яв брезент, пiд яким вони могли провести час у найбiльшу спеку. Хлопець устиг перетягнути на берег i частини маленького компресора для наповнення повiтрям акваланга, отож Бену лишалося тiльки його зiбрати.

"Нарештi у мене з хлопчиною справи пiшли на лад", - вирiшив Бен.

Вiн не пам'ятав, щоб Девi коли-небудь ранiше випереджав його бажання, i подумав про арабського хлопчика, який так майстерно вгадував думки коваля.

- Як тобi сподобався той арабський хлопчина? - поцiкавився Бен.

- Скiльки вiн заробляє за тиждень? - запитав у свою чергу Девi.

- Небагато, - вiдповiв Бен, здивувавшись одвертiй практичностi сина. Кiлька пiастрiв у день.