» » » » Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

Здесь можно скачать бесплатно "Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: История. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:

Название:
Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
Жанр:
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)"

Описание и краткое содержание "Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)" читать бесплатно онлайн.








Олдридж Джеймс

Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

Джеймс Олдрiдж

Останнiй дюйм

(Останнiй дюйм - 1)

Переклад з англiйської В.Гнатовського

Оповiдання написано в Радянському Союзi в 1957 роцi, коли письменник вiдпочивав на Чорноморському узбережжi Кавказу. Радянськi читачi вперше ознайомилися з цим оповiданням зi сторiнок журналу "Огонек", No 37, 1957 р. Українською мовою оповiдання надруковано в збiрцi Дж. Олдрiджа "Хлопчик з лiсового берега", Київ, Дитвидав, 1959. Передруковується звiдти.

Сюжет оповiдання лiг в основу однойменного кiнофiльму, створеного на кiностудiї "Ленфiльм", 1959.

Добре, коли пiсля двадцяти рокiв роботи льотчиком ти i в сорок ще вiдчуваєш задоволення вiд польоту; добре, коли ти ще можеш радiти з того, як артистично точно посадив машину: легенько натиснеш ручку, пiднiмеш невеличку хмарку куряви й плавно вiдвоюєш останнiй дюйм над землею! Особливо коли приземляєшся на снiг. Снiг - чудова пiдстилка пiд колеса, i добре сiсти на снiг - це так само приємно, як пройтися босими ногами по пухнастому килиму в готелi.

Але з польотами на ДС-3, коли, бувало, пiднiмеш у повiтря стареньку машину за будь-якої погоди i летиш над полями навмання, вже покiнчено. Робота в Канадi добре загартувала його. Не дивно, що вiн закiнчив своє льотне життя над пустелею Червоного моря, лiтаючи на "Фейрчальдi" нафтоекспортної компанiї Тексєгипто, яка мала право на розвiдку нафти по всьому єгипетському узбережжю. Посадочних площадок не було. Вiн садовив свою машину всюди, де хотiли висадитися геологи i гiдрологи, тобто i на пiсок, i на кущi, i на кам'янисте дно пересохлих струмкiв, i на довгi бiлi обмiлини Червоного моря. Обмiлини були найнебезпечнiшi: гладенька на вигляд поверхня пiскiв завжди була всiяна великими шматками бiлого корала, гострими по краях, мов бритва, i коли б не низький центр ваги "Фейрчальда", вiн не раз перекинувся б вiд проколу камери.

Але й це все було вже в минулому. Компанiя Тексєгипто вiдмовилась вiд дорогих спроб знайти велике нафтове родовище, що давало б такi ж прибутки, як i Арамко в Саудiвськiй Аравiї, а "Фейрчальд" перетворився в жалюгiдну руїну i стояв у одному з єгипетських ангарiв, укритий товстим шаром пилу, весь посiчений знизу довгими надрiзами, з пошарпаними тросами, а мотор i прилади годилися хiба що в брухт.

Все це скiнчилося. Йому стукнуло сорок три, дружина поїхала вiд нього додому, на Лiннен-стрiт у мiсто Кембрiдж, Массачусетс, i жила, як їй хотiлося: їздила трамваєм до Гарвард-сквер, купувала продукти в магазинi без продавцiв, гостювала у свого батька в затишному дерев'яному будинку словом, вела пристойне життя, гiдне пристойної жiнки. Вiн обiцяв приїхати до неї ще весною, але знав, що не зробить цього, так само як знав i те, що не знайде в свої роки льотної роботи, особливо такої, до якої вiн звик, не знайде її навiть у Канадi. В тих краях пропозицiя перевершувала допит i тодi, коли йшлося про людей досвiдчених; фермери Саскачевана самi вчилися лiтати на своїх "Пайперкебах" i "Остерах". Аматори авiацiї залишали без шматка хлiба багатьох старих льотчикiв, якi, зрештою, кiнчали тим, що наймалися обслуговувати рудоуправлiння або уряди. Але й та, друга, робота була надто благопристойною i добропорядною, щоб задовольнити його на старостi лiт.

Отак вiн i залишився з порожнiми руками, коли не брати до уваги байдужу дружину, якiй вiн не був потрiбен, та десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, - Бен розумiв десь у глибинi душi, - чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько - стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.

От i ця хвилина не була кращою за iншi. Бен узяв з собою хлопчика на "Остер", який страшенно кидало на висотi двох тисяч футiв над узбережжям Червоного моря, i чекав, що сина ось-ось закачає.

- Коли тебе занудить, - сказав Бен, - нагни голову нижче, щоб не забруднити всю машину.

- Добре. - Хлопчик мав дуже нещасний вигляд.

- Боїшся?

Маленький "Остер" нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.

- Трохи, - вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей. - А лiтак не зламається вiд цих поштовхiв?

Бен не вмiв заспокоювати сина, вiн сказав правду.

- Якщо машину не доглядати, вона неодмiнно зламається.

- А ця... - почав хлопчик, але його дуже нудило, i вiн не закiнчив.

- Ця в порядку, - роздратовано сказав батько. - Цiлком справний лiтак.

Хлопчик опустив голову i тихенько заплакав.

Бен пожалкував, що взяв з собою сина. Всi великодушнi поривання у них в сiм'ї завжди закiнчувались невдачею, їм обом давно бракувало цього почуття черствiй, плаксивiй, провiнцiальнiй матерi i рiзкому, нервовому батьковi. Якось пiд час одного з таких нападiв великодушностi Бен спробував повчити хлопчика вести лiтак, i хоч син виявився дуже кмiтливим i досить швидко засвоїв основнi правила, кожен окрик доводив хлопця до слiз...

- Не плач! - наказував йому тепер Бен. - Нiчого тобi плакати. Пiдведи голову, чуєш, Девi!.. Пiдведи зараз же!

Але Девi сидiв похнюпившись, а Бен бiльше й бiльше жалкував, що взяв його, i сумовито поглядав на величезну мертву пустелю узбережжя Червоного моря, котра розстилалася пiд крилом лiтака, - суцiльну смугу на тисячу миль, якою вiдокремлювалися нiжно розмитi акварельнi фарби суходолу вiд бляклої зеленi моря. Все було нерухоме i мертве. Сонце випалювало тут усе живе, а весною вiтри пiдiймали в повiтря маси пiску на тисячах квадратних миль i вiдносили його на той бiк Iндiйського океану, де вiн i залишався навiки; пустеля зливалася з дном морським.

- Сядь прямо, - сказав вiн Девi, - коли хочеш навчитися, як iти на посадку.

Вiн знав, що тон у нього рiзкий, i сам завжди дивувався, чому не вмiє розмовляти з хлопчиком. Девi пiдвiв голову. Вiн ухопився за дошку управлiння i нахилився вперед. Бен торкнув важiль газу, почекав, доки зменшиться швидкiсть, а потiм з силою потягнув рукоятку трiммера, яка була дуже незручно приладнана в цих маленьких англiйських лiтаках - угорi лiворуч, майже над головою. Раптовий поштовх пригнув голову хлопчика вниз, але вiн зразу ж пiдвiв її i почав дивитись поверх опущеного носа машини на вузьку смугу бiлого пiску вздовж затоки, схожої на коржа, кинутого у цю прибережну пустку. Батько вiв лiтак прямо туди.

- А як ти знаєш, звiдки вiє вiтер? - запитав хлопчик.

- По хвилях, по хмаринцi, чуттям! - крикнув йому Бен.

Але вiн уже й сам не знав, чим керується, коли веде лiтак. Не думаючи, вiн знав з точнiстю до одного фута, де посадити машину. Доводилося бути точним: гола смуга не давала йому жодної зайвої п'ядi, i опуститись на неї мiг тiльки дуже маленький лiтак. Звiдси до найближчого населеного пункту було сто миль, а довкола - мертва пустеля.

- Найголовнiше - це правильно розрахувати, - сказав Бен. - Коли вирiвнюєш лiтак, треба, щоб вiдстань до землi була шiсть дюймiв. Не фут i не три, а рiвно шiсть дюймiв! Якщо вище - стукнешся пiд час посадки, i лiтак буде пошкоджено. Надто низько - наскочиш на горбик i перекинешся. Головне останнiй дюйм.

Девi кивнув. Вiн уже знав. Вiн бачив, як в Ель-Бабi, де вони брали напрокат машину, одного разу перекинувся такий "Остер". Учень, який лiтав на ньому, загинув.

- Бачиш! - закричав батько. - Шiсть дюймiв. Коли вiн почне сiдати, я беру назад ручку. Тягну її на себе. Отак! - сказав вiн, i лiтак торкнувся землi легко, мов снiжинка. - Останнiй дюйм! - Бен зразу ж вимкнув мотор i натиснув на ножнi гальма. Нiс лiтака задерся вгору, а гальма не дали йому зануритись у воду - до неї лишилося шiсть чи сiм футiв.

* * *

Двоє льотчикiв повiтряної лiнiї, якi вiдкрили цю бухту, назвали її Акулячою - не через форму, а через її мешканцiв. У нiй завжди водилася сила-силенна великих акул. Вони запливали сюди з Червоного моря, ганяючись за косяками оселедцiв i кефалi, якi час вiд часу шукали собi тут захистку. Бен i прилетiв сюди, власне, заради акул, а тепер, коли потрапив у бухту, зовсiм забув про хлопчика i тiльки часом давав йому розпорядження: допомогти розвантажувати речi, закопати мiшок з продуктами в мокрий пiсок, змочити пiсок морською водою, подавати iнструменти i всякi дрiбницi, потрiбнi для акваланга i камер.

- А сюди хтось заходить коли-небудь? - запитав Девi.

Бен був надто зайнятий, щоб звертати увагу на те, що питає хлопчик, але все ж, почувши запитання, похитав головою:

- Нiхто! Нiхто не може сюди потрапити iнакше, як легким лiтаком. Принеси менi два зелених мiшки, що стоять у машинi, i прикрий голову вiд сонця. Не вистачає тiльки, щоб ти схопив сонячний удар.

Бiльше Девi нi про що не питав. Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували. Вiн уважно спостерiгав, як батько готує свiй акваланг i кiноапарат для пiдводних зйомок, збираючись опуститися в напрочуд прозору воду, щоб знiмати акул.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)"

Книги похожие на "Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Джеймс Олдридж

Джеймс Олдридж - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)"

Отзывы читателей о книге "Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.