Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

• Название: Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)
• Автор: Джеймс Олдридж
• Жанр: История

---

- Гляди ж, не пiдходь до води! - наказав батько.

Девi нiчого не вiдповiв.

- Акули неодмiнно спробують вiдкусити вiд тебе шматок, особливо коли спливуть на поверхню. Не смiй навiть ступати в воду!

Девi кивнув.

Бену хотiлося чим-небудь утiшити хлопчика, але за багато рокiв йому нi разу не вдалося цього зробити, а тепер було пiзно. Коли Бен вирушав у полiт (а це бувало майже завжди, вiдтодi як хлопчик народився, почав ходити, а потiм став пiдлiтком), вiн подовгу не бачив сина. Так було в Колорадо, у Флорiдi, в Канадi, в Iранi, в Бахрейнi i тут, у Єгиптi. Це його дружина, Джоанна, мала подбати, щоб хлопчик рiс жвавим i веселим.

Спочатку вiн старався завоювати прихильнiсть хлопчика. Та хiба встигнеш чогось добитися за короткий тиждень, прожитий удома, i хiба можна назвати домом чужоземне селище в Аравiї, яке Джоанна ненавидiла й щоразу згадувала тiльки для того, щоб посумувати за тихими росяними вечорами, ясними морозними зимами i спокiйними унiверситетськими вуличками рiдної Нової Англiї? Нiщо не приваблювало її нi в глинобитних хатинах Бахрейна, де 110 градусiв по Фаренгейту i 100 процентiв становить вологiсть повiтря, нi в оцинкованих селищах нафтопромислiв, нi навiть у курних, безпардонних вулицях Каїра. Але апатiя, що все зростала i нарештi зовсiм її скалiчила, тепер, коли дружина повернулася додому, мала минути. Вiн одвезе до неї хлопчика, i тепер, коли вона живе там, де їй хочеться, Джоанна, можливо, зумiє пробудити в собi хоч якусь цiкавiсть до дитини. Поки що дружина не виявила нiякої цiкавостi, а минуло вже три мiсяцi вiдтодi, як вона поїхала додому.

- Затягни на менi цей ремiнь! - звелiв вiн Девi.

На спинi в нього був важкий акваланг. З двома його двадцятикiлограмовими цилiндрами iз стисненим повiтрям вiн зможе пробути бiльше години на глибинi тридцять футiв. Глибше опускатися й не треба. Акули цього не роблять.

- I не кидай у воду камiння, - сказав батько, пiднiмаючи цилiндричний водонепроникний кiноапарат i витираючи пiсок з його ручки. - А то всю рибу поблизу сполохаєш. Навiть акул. Дай менi маску!

Девi передав йому маску iз скляним забралом.

- Мене не буде хвилин двадцять. Потiм я пiднiмусь, i ми поснiдаємо, бо сонце вже високо. Ти поки що обклади камiнням колеса машини i посидь пiд крилом у затiнку. Зрозумiв?

- Зрозумiв, - вiдповiв Девi.

Бен раптом вiдчув, що розмовляє з хлопчиком так, як розмовляв з дружиною, чия байдужiсть завжди викликала його на рiзкий i владний тон. Нiчого дивного, що бiдний хлопчина цурався їх обох.

- I про мене не турбуйся, - сказав вiн хлопчиковi, заходячи у воду.

Взявши в рот трубку й опустивши вниз кiноапарат, щоб той своєю вагою тягнув його на дно, Бен зник пiд водою.

* * *

Девi поглядав на море, яке поглинуло його батька, наче мiг у ньому що-небудь побачити. Але дивитися не було на що, хiба на пухирцi повiтря, якi з'являлися час вiд часу на поверхнi.

Нiчого не було видно нi на морi, яке вдалинi зливалося з горизонтом, нi на безкраїх просторах випаленого сонцем узбережжя. А коли вiн вилiз на розпечений пiщаний горб бiля найвищого краю бухти, то не побачив позад себе нiчого, крiм пустелi, то рiвної, то трохи хвилястої. Виблискуючи на сонцi, вона тягнулася вдалину, де в гарячому серпанку невиразно вимальовувались обриси червонуватих пагорбiв, таких же голих, як i все довкола.

Пiд ним був тiльки лiтак, маленький срiблястий "Остер". Вiн ще потрiскував, бо мотор нiяк не охолоджувався. Девi вiдчув свободу. Кругом на цiлих сто миль не було нiкого, i вiн мiг посидiти в лiтаку та добре його роздивитись. Але запах, що йшов вiд лiтака, знов запаморочив йому голову. Хлопець вилiз i облив водою пiсок, де лежала їжа, а потiм сiв i став дивитись, чи не з'являться акули, яких знiмав його батько. Пiд водою нiчого не було видно, i в розпеченiй тишi, залишившись сам один, - про що вiн не жалкував, хоч i гостро вiдчував свою самотнiсть, - хлопчик роздумував, що ж з ним буде, якщо батько так нiколи й не випливе з морської глибини.

* * *

Бен, притулившись спиною до корала, мучився з клапаном, що регулює подачу повiтря. Вiн опустився неглибоко, не бiльше як на двадцять футiв, але клапан працював нерiвномiрно, i йому доводилося з зусиллям втягувати повiтря. А це дуже втомлювало i було не зовсiм безпечно.

Акул було багато, але вони тримались на вiдстанi. Вони нiколи не пiдпливали так близько, щоб на них можна було як слiд нацiлити об'єктив. Доведеться пiсля обiду приманити їх до себе. Для цього вiн взяв у лiтак пiв кiнської ноги; загорнута в целофан, вона лежала закопана в пiску.

- Цього разу, - сказав вiн собi, шумно випускаючи пухирцi повiтря, - я вже назнiмаю їх не менше як на три тисячi доларiв.

Телевiзiйна компанiя платила йому по тисячi доларiв за кожнi п'ятсот метрiв фiльму про акул i тисячу доларiв окремо за зйомку молота-риби. Але в цих водах молот-риба не водиться. Були тут двi чи три нешкiдливi акули-велетнi й досить велика плямиста акула-кiшка, що бродила бiля самого срiблястого дна, далi вiд коралового берега. Бен знав, що зараз вiн надто рухливий, щоб привабити до себе акул, але його цiкавив великий орляк, який жив пiд навiсом коралового рифу. За нього теж платили п'ятсот доларiв, їм потрiбен був кадр з орляком на вiдповiдному фонi. Пiдводний кораловий свiт, що кишiв тисячами риб, був добрим фоном, а сам орляк лежав у своїй кораловiй печерi.

- Ага, ти ще тут! - сказав Бен тихенько.

Риба була чотири фути завдовжки, а важила один бог знає скiльки. Вона поглядала на Бена iз своєї схованки, як i минулого разу - тиждень тому. Жила вона тут, мабуть, не менше ста рокiв. Ляснувши у неї перед мордою ластами, Бен примусив її податися назад i зробив добрий кадр з панорами, коли риба не поспiшаючи, але сердито пiшла головою вниз, на дно.

Поки що це було все, чого вiн добився. Акули нiкуди не дiнуться й пiсля обiду. Йому треба берегти повiтря, тому що балони нiяк не перезарядиш тут на березi. Обернувшись, Бен вiдчув, як повз його ноги прошелестiла плавниками акула. Поки вiн знiмав орляка, акули зайшли йому в тил.

- Ану, геть звiдси, капоснi душi! - закричав вiн, випускаючи величезнi пухирi повiтря.

Вони вiдпливли: голосне булькання сполохало їх. Пiщанi акули пiшли на дно, а кiшка попливла на рiвнi його очей, уважно стежачи за ним. Таку криком не злякаєш. Бен притулився спиною до рифу i раптом вiдчув, як його руку обпекло гострим виступом корала. Але вiн не спускав очей з кiшки до того часу, поки не виплив на поверхню. Навiть i тодi вiн тримав голову пiд водою, щоб стежити за кiшкою, яка помалу наближалася до нього. Бен незграбно вiдступив за вузький край рифу над поверхнею моря, перевернувся i пройшов останнiй дюйм шляху до безпечного мiсця.

- Менi ця погань зовсiм не подобається! - сказав вiн уголос, виплюнувши з рота воду.

I тiльки тут вiн помiтив, що над ним стоїть хлопчик. Бен зовсiм забув про його iснування i не знайшов за потрiбне пояснити, кого стосуються цi слова.

- Виймай снiданок з пiску i приготуй їжу на брезентi, в затiнку пiд крилом лiтака. Кинь-но менi великий рушник.

Девi дав йому рушник, i Бену довелось миритися з життям на сухiй, гарячiй землi. Вiн вiдчув, що зробив велику дурницю, взявшись за таку роботу. Вiн був добрим льотчиком по нерозвiданих трасах, а зовсiм не якимсь авантюристом, що ганяється за акулами з пiдводним кiноапаратом. I все-таки йому пощастило, що вiн дiстав хоч цю роботу. Два авiаiнженери американської компанiї Схiдних повiтряних лiнiй, якi служили в Каїрi, органiзували поставку кiнофiрмам кадрiв, знятих у Червоному морi. Обох iнженерiв перевели до Парижа, i вони передали свою справу Бену. Льотчик у свiй час допомiг їм, коли вони прийшли просити консультацiю щодо польотiв у пустелi на маленьких лiтаках. Вiд'їжджаючи, вони вiдплатили послугу, повiдомивши про нього телевiзiйну компанiю в Нью-Йорку. Йому дали напрокат апаратуру, а вiн найняв маленький "Остер" у єгипетськiй льотнiй школi.

Бену треба було швидко заробити грошi, i от з'явилася така можливiсть. Коли компанiя Тексєгипто припинила розвiдку нафти, вiн втратив службу. Грошi, якi Бен старанно заощаджував два роки, лiтаючи над розпеченою пустелею, давали можливiсть дружинi добре жити в Кембрiджi. Тих невеликих коштiв, що в нього лишилися, вистачало на утримання його самого, хлопчика, француженки iз Сiрiї, яка доглядала дитину, i маленької квартирки в Каїрi, де вони жили утрьох. Але цей полiт був останнiй. Телевiзiйна компанiя повiдомила, що запасу знятої плiвки у неї вистачить надовго. Тому його робота закiнчувалась i не було бiльше причин лишатись в Єгиптi.

Бен тепер уже напевно одвезе хлопчика до матерi, а потiм пошукає роботу в Канадi - може, таки знайдеться що-небудь, коли, звичайно, пощастить i вiн зумiє приховати свiй вiк.

* * *

Поки вони мовчки їли, Бен перемотав плiвку у французькому кiноапаратi, полагодив клапан акваланга. Вiдкриваючи пляшку пива, вiн знову згадав про хлопчика.

- А тобi є що-небудь пити?

- Нема, - неохоче вiдповiв Девi. - Води немає...

Бен i тут не подумав про сина. Як завжди, вiн захопив iз собою з Каїра дюжину пляшок пива; воно було чистiше i безпечнiше на шлунок, нiж вода. Але треба було взяти щось i для хлопця.