Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

• Название: Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)
• Автор: Джеймс Олдридж
• Жанр: История

---

Бен i тут не подумав про сина. Як завжди, вiн захопив iз собою з Каїра дюжину пляшок пива; воно було чистiше i безпечнiше на шлунок, нiж вода. Але треба було взяти щось i для хлопця.

- Доведеться тобi випити пива. Вiдкрий пляшку i покуштуй, тiльки не пий дуже багато.

Йому неприємно було, що десятирiчна дитина питиме пиво, але що ж поробиш. Девi вiдкупорив пляшку, хильнув прохолодної гiркуватої рiдини, але проковтнув її з зусиллям. Похитавши головою, вiн повернув пляшку батьковi.

- Не хочу пива.

- Вiдкрий банку персикiв.

Банка персикiв не може вгамувати спрагу в таку суху пiвденну спеку, але вибору в них не було. Попоївши, Бен лiг, дбайливо прикривши апаратуру вологим рушником. Вiн глянув мигцем на Девi i, переконавшись, що хлопчик не хворий i сидить у затiнку, швидко заснув.

* * *

- А хто-небудь знає, що ми тут? - спитав Девi спiтнiлого вiд сну батька, коли той знову збирався спуститися пiд воду.

- Чому ти запитуєш?

- Не знаю. Просто так.

- Нiхто не знає, що ми тут, - сказав Бен. - Ми дiстали в єгиптян дозвiл летiти в Хургалу. Вони не знають, що ми залетiли так далеко. I не повиннi знати. Це ти запам'ятай.

- А нас можуть знайти?

Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному. Дiти завжди бояться, що їх спiймають на гарячому.

- Нi, прикордонники нас не знайдуть. З лiтака вони навряд чи помiтять нашу машину. А суходолом нiхто сюди не добереться, навiть на вiллiсi. - Вiн показав на море. - I звiдти нiхто не прийде: там рифи...

- Невже нiхто-нiхто про нас не знає? - тривожно запитав хлопчик.

- Я ж кажу, що нi! - роздратовано вiдповiв батько. Але раптом зрозумiв, хоч i пiзно, що Девi непокоїть не страх бути пiйманим, вiн просто боїться лишитися сам. - Ти не бiйся, - промовив Бен грубувато, - нiчого з тобою не станеться!

- Зривається вiтер, - сказав Девi, як завжди тихо i надто серйозно.

- Знаю. Я пробуду пiд водою лише пiвгодини. Потiм пiднiмусь, заряджу нову плiвку i опущуся ще хвилин на десять. Займись тут чим-небудь. Шкода, що ти не захопив з собою вудочки.

"Треба було йому про це нагадати", - подумав Бен, занурюючись у воду разом iз принадою з конини. Принаду вiн поклав на добре освiтлену коралову гiлку, а камеру встановив на виступi. Потiм вiн мiцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його вiдiрвати.

Закiнчивши цю справу, Бен вiдступив у невелику нiшу на якихось десять футiв вiд принади, щоб захистити себе ззаду. Вiн знав, що акул не доведеться довго чекати.

У срiблястому просторi, там, де корали переходили в пiсок, їх було вже п'ять. Вiн мав рацiю. Акули прийшли зразу ж, почувши запах кровi. Бен завмер, а коли видихав повiтря, то притискував клапан до корала за спиною, щоб пухирцi повiтря, лопаючись, не сполохали акул.

- Пiдходьте! Ближче! - заохочував вiн риб.

Але їх i не треба було запрошувати.

Вони кинулись прямо на шматок конини. Попереду йшла знайома плямиста акула-кiшка, а за нею двi чи три акули тiєї ж породи, але меншi. Вони не пливли i навiть не ворушили плавниками; вони летiли вперед з великою швидкiстю, наче сiрi ракети. Пiдiйшовши до м'яса, акули трохи звернули вбiк, на ходу вiдриваючи шматки.

Вiн зняв на плiвку все: наближення акул до цiлi, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, наче в них болiли зуби, пожадливий пакосний укус найогидливiше видовисько, яке йому доводилось бачити в життi.

- Ах ви гади! - сказав вiн, не розкриваючи губiв.

Як i кожен пiдводник, вiн їх ненавидiв i дуже боявся, але не мiг не захоплюватись ними.

Вони з'явилися знов, хоч ролик його плiвки був уже майже цiлком використаний. Отже, йому доведеться пiднятись на сушу, перезарядити камеру i швидше повернутися назад. Бен глянув на камеру i пересвiдчився, що плiвка кiнчилась. Пiдвiвши очi, вiн побачив, що вороже настроєна акула-кiшка пливе просто на нього.

- Геть! Геть! Геть! - загорлав Бен у трубку.

Кiшка на ходу повернулася на бiк, i Бен зрозумiв, що вона зараз кинеться на нього. Тiльки в цю мить вiн помiтив, що руки i груди в нього вимазанi кров'ю вiд кiнського м'яса. Бен прокляв свою необережнiсть. Але докоряти собi було безглуздо i пiзно, i вiн почав вiдбиватися вiд акули кiноапаратом.

Кiшка випередила його, i камера тiльки злегка ковзнула по нiй. Боковi рiзцi з розмаху схопили праву руку Бена, ледве не зачепили грудей i пройшли крiзь його руку, наче бритва. Вiд страху i болю Бен почав розмахувати руками; кров його зразу ж скаламутила воду, але вiн уже нiчого не бачив i тiльки вiдчував, що акула зараз нападе знов. Одбиваючись ногами, Бен посувався назад i раптом вiдчув, що його рiзонуло по ногах. Судорожно кидаючись, вiн заплутався в гiллястих заростях; Бен тримав трубку в правiй руцi, боячись випустити її. I тої митi, коли вiн побачив, що на нього напала ще одна акула, трохи менша, вiн ударив її ногами i сам одкинувся назад.

Бен ударився спиною об надводний край рифу, якось викотився з води i, весь у кровi, повалився на пiсок, як снiп.

* * *

Опам'ятавшись, Бен одразу ж згадав усе, що сталося, хоч i не розумiв, чи довго вiн був непритомний i що було потiм: усе тепер, здавалося, вже не корилося його владi.

- Девi! - закричав вiн.

Десь зверху почувся приглушений голос хлопця, але в очах у Бена було темно - вiн знав, що ще не минув шок. Але вiн побачив сина, його нахилене, сповнене жаху обличчя i зрозумiв, що був без пам'ятi лише кiлька секунд. Рухатись вiн майже не мiг.

- Що менi робити? - кричав Девi. - Бачиш, що з тобою сталося?

Бен заплющив очi, щоб зiбратися з думками. Вiн знав, що вже не зможе вести лiтак: руки горiли, як у вогнi, i були важкi, наче свинець, ноги не рухались, а в головi стояв туман.

- Девi, - ледве-ледве вимовив Бен в заплющеними очима, - що у мене з ногами?

- У тебе руки... - почув вiн невиразний голос Девi, - руки зовсiм порiзанi, просто жах!

- Знаю! - сердито сказав Бен, не розтуляючи зубiв. - А що у мене з ногами?

- Ноги в кровi, теж порiзанi...

- Дуже?

- Дуже, але не так, як руки. Що менi робити?

Тодi Бен глянув на руки i побачив, що права майже зовсiм одiрвана, вiн бачив м'язи, сухожилля, кровi майже не було. Лiва була схожа на шматок пожованого м'яса i сильно кровоточила; вiн зiгнув її, пiдтягнув кисть до плеча, щоб зупинити кров, i застогнав вiд болю.

Бен знав, що справи його дуже поганi. Але тут же змiркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, i про це страшно було навiть думати. Це було ще гiрше, нiж його власне становище. Хлопця не скоро знайдуть у цiй спаленiй сонцем країнi, якщо взагалi його знайдуть.

- Девi, - сказав вiн рiшуче, ледве володiючи недоладними думками, слухай-но... Вiзьми мою сорочку, розiрви i перев'яжи менi праву руку. Чуєш?

- Чую.

- Мiцно обв'яжи менi лiву руку вище ран, щоб зупинити кров. Потiм якось прив'яжи кисть до плеча. Так мiцно, як тiльки зможеш. Зрозумiв? Перев'яжи обидвi руки.

- Зрозумiв.

- Перев'яжи дуже мiцно. Спочатку праву руку, але закрий рану. Зрозумiв? Ти зрозумiв...

Бен не почув вiдповiдi, тому що знову знепритомнiв; цього разу вiн був без пам'ятi довше i опам'ятався тодi, коли хлопчик перев'язував йому лiву руку. Серйозне, напружене, блiде личко сина скривилось вiд жаху, але вiн з вiдчайдушною мужнiстю старався виконати своє завдання.

- Це ти, Девi? - сказав Бен, чуючи сам, як невиразно вимовляє слова. Послухай, хлопчику, - говорив вiн через силу, - я тобi повинен сказати все одразу, на випадок, якщо знов знепритомнiю. Перебинтуй менi руки, щоб я не втрачав надто багато кровi. Приведи в порядок ноги i витягни мене з акваланга. Вiн мене душить.

- Я хотiв тебе витягнути, - сказав Девi сумним голосом. - Не можу, не знаю як.

- Ти мусиш мене витягнути, ясно? - прикрикнув Бен за своєю звичкою, але тут же зрозумiв, що єдина надiя врятуватись i хлопчиковi i йому - це примусити Девi самостiйно думати, впевнено робити те, що вiн повинен зробити. Треба якось переконати в цьому хлопчика. - Я тобi скажу, синку, а ти постарайся зрозумiти. Чуєш? - Бен ледве чув сам себе i на секунду навiть забув про бiль. - Тобi, бiдоласi, доведеться все робити самому, так уже сталося. Не сердься, коли я на тебе гримну. Тут уже не до образ. На це не треба зважати, зрозумiв?

- Зрозумiв, - Девi перев'язував лiву руку i не слухав його.

- Молодець! - Бен хотiв пiдбадьорити дитину, але це в нього якось не виходило. Вiн ще не знав, як пiдiйти до хлопчика, але розумiв, що це необхiдно. Десятирiчна дитина мала виконати надзвичайно складну справу. Якщо вона хоче вижити. Але все повинно йти по порядку.

- Дiстань у мене з-за пояса нiж, - сказав Бен, - i перерiж усi ремiнцi акваланга. - Сам вiн не встиг скористатися ножем. - Бери тонку пилку: так буде швидше. Не порiжся.

- Добре, - сказав Девi, пiдводячись. Вiн подивився на свої вимазанi в кров руки i позеленiв. - Якщо можеш хоч трохи пiдвести голову, я витягну один ремiнь, я його розстебнув.

- Гаразд, постараюсь.

Бен трошки пiдвiв голову i сам здивувався, як важко йому навiть поворухнутися. Спроба ворухнути шиєю знесилила його, i вiн знепритомнiв; цього разу вiн провалився в чорну безодню нестерпного болю, який, здавалося, нiколи не вгамується. Повiльно прийшов до пам'ятi i вiдчув навiть полегкiсть.