» » » » МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ


Авторские права

МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

Здесь можно скачать бесплатно "МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Прочая старинная литература. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:
Название:
МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ"

Описание и краткое содержание "МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ" читать бесплатно онлайн.








МАРИНА ПАВЛЕНКО

МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

НАЙДА

Найда — це Миколчин пес.

Найда Миколку охороняє.

Якщо хлопчик надумає іти до Школи, Найда проводить його аж до воріт. І

чекає за парканом, переховуючись від Прибиральниць та Завгоспа, аж поки

Миколці не обриднуть уроки, й вони знову не будуть разом.

Школа — чужак. Вона тхне Миколчиними почервонілими вухами й

зауваженнями в щоденнику. Школа вважає Миколку поганим учнем і навіть

ледарем. Найда потайки завжди гарчить на Школу й не проти б її покусати.

Якщо ж Миколка до школи не йде, вони вдвох пересиджують уроки в

Халабуді. Точніше, пересиджує Миколка — Найда сторожує біля входу.

Стіни Халабуди зроблено з дощок і фанери, вхід завішано старою

мішковиною. А дах — зі шматків замшілого шиферу.

Про Халабуду не знає ніхто в цілім світі, бо вона ген-ген на пустирищі, в

дерезі. У ній Миколка ночує, коли Вітчим погрожує вбити його.

Вітчим — чужак. Від нього несе часником, цигарками і перегаром. Вітчим

обзиває Миколку байстрям, нахлібником, а Найду — шолудивим псом. Найда

завжди гавкає на Вітчима й нападає, коли той без дрючка.

Перебувши уроки, Миколка зі своїм другом вибираються на Вулицю. Там

вони воюють із місцевою паруботою: Миколка шпурляє в хлопчаків камінням,

а Найда бігає за найдокучливішими.

Хлопці — чужаки. Від них пахне домашніми пиріжками й новим шкіряним

взуттям. Вони дражнять Миколку бомжем і безпритульним. Проте хай Миколка

тільки скомандує — Найда вмить їм штани полатає.

Усі ВОНИ: Школа, Вітчим, хлопчаки — не люблять Найдиного хазяїна. І

пес один-єдиний, хто знає, що Миколка – герой, і що він хороший. Коли

Найду, ще як був цуценям, ВОНИ кинули в багнюку, то не хто інший, а

Миколка його врятував.

Відтоді Найда став Миколчиним.

Натинявшись на Вулиці, вони йдуть на Смітник. На Смітнику можна

знайти чимало потрібних речей, а то чим-небудь і поживитись. Миколка

нишпорить, а Найда стереже добуті скарби від нічийних собак.

Буває, замість іти на Смітник, вони блукають Дворами. Там теж можна

дещо підібрати.

Он лежить на лавці яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор. Його

власниця, маленька Дівчинка, самотньо порпається в пісочку.

Найда не певен, що Миколка чинить правильно. Але розуміє, що такого

яскравого, пречудового Конструктора в нього ніколи не було. До того ж нащо

Конструктор — Дівчинці?

І ось вони вже, ледве стримуючись, щоб не побігти, поспішають у бік

Халабуди. А яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор побрязкує в

Миколчиних руках.

Аж тут іззаду хапає Миколку за комір Її Тато.

Вони змушені повернутись до Двору.

Дівчинка плаче. Її Тато лає Миколку.

Дівчинка і Її Тато — чужаки. Від Дівчинки смердить милом і цукерками,

від Тата — потом, тяжкою роботою і любов’ю до своєї Дівчинки. Найда навіть

гидує кусати їх, тільки погрозливо шкірить зуби.

Миколка віддає Конструктора, похмуро колупаючи землю носаком

порваної кросівки.

Яка ганьба! Краще б Найда з’їв дохлу мишу! Краще б його подряпали

приблудні коти!

— Найдо, за мною! — бадьориться Миколка.

Найда робить хвоста «бубликом»: ду-уже нам потрібні ваші нікчемні

Конструктори!

З гідністю гавкнувши на прощання, Найда вибігає з Двору. Вслід за своїм

незмінним героєм і повелителем.

ВЕЧЕРЯ

З якогось дива так виголодніли!.. Миколка з’їв би уже й слона. А Найда

проковтнув би й равлика, який повзе оно, мабуть, у свою осінню сплячку. Ні,

ну, звісно, проковтнув би, якби не гидувався! Так-так, Миколка має рацію —

того не варто їсти!

Вони обмацали голодними очима Вулицю і навіть пробіглися Дворами,

але, крім кількох поморщених падалиць-симиренок, не намацали нічого. Та

зів’ялі яблука ще більше розворушили голод.

Вирішили зганяти до Миколчиної хати.

Миколка поставив Найду «на шухері», а сам, скрадаючись, поліз між

бур’янами. Позазирав у вікна й похнюплено метнувся назад.

— Змотуєм вудки, Найдо! Мами ще нема. Вітчим хазяйнує в хаті п’яний,

як чіп! — прошипів за хвірткою.

Але, перш ніж рушити геть, Найда підвів допитливий погляд на господаря.

Миколка теж глипнув на пса і прочитав у його погляді щось важливе.

Ах, он воно що! «Змотуємо вудки»!.. Не змотувати їх треба, а навпаки,

добутися до сарая і познаходити! Вони лежали там хтозна з якої давнини, може,

ще від котрогось із попередніх вітчимів. А могли б помогти Миколці з Найдою

здобувати хліб, тобто рибу насущну!!!

На жаль, вудок у сараї не виявилось. А ще ж недавно, коли Найда з

Миколкою витягали з-під завалів старого керогаза, щоб узяти його собі на нове

Халабудне хазяйство, вудки були! Вони зникли, як до того безслідно позникали

старий і, здавалось, вічний сарайний самовар, трилітрові слоїки й багато інших

цінних цікавих речей!..

Найді не треба й принюхуватись: ясно, що це діло рук Вітчимових

дружків, чи то пак численних гостей, котрі на всеньке літо окупували столика

під грушею в Миколчиному подвір’ї. Вони крали, що бачили, і що не так

лежало, — от якби одного прекрасного дня — о, той день був би таки

прекрасний! — хтось і Вітчима отак поцупив!..

Вони вже мали вибиратися — чорним ходом, тобто через колись глуху, а

нині всуціль діряву задню стіну, — аж тут Миколка ненароком наступив на

граблі, які дивом уціліли після «гостьових» атак. Вони дзвінко торохнули його

по лобі.

Миколка сердито вилаявся «йолками-палками» й Вітчимом. Але,

почухуючи лоба, таки потягнув реманент за собою. Покинеш — однак пропаде.

Найда ж тим часом, як навмисне, заплутався в старому ганчір’ї.

Гайда, бо зараз тут нам і кришка! — нетерпляче виплутував собаку

Миколка.

Тюль! Старий пожовклий тюль теж із хтозна-яких часів!

— Ти гля, ще й не зовсім дірявий! — звільнивши песика, Миколка став

хутко намотувати знахідку на граблі.

Найда й сам не любив, щоб добро пропадало. Хоч у Халабуді вікон і нема,

є тільки отвір, який засувається шматком фанери.

— Це ж не на вікна, дурненький! — Миколка взяв сувій під пахву, одхилив

дошку й ступив у бік Яру. – Хватку зробимо! Всі карасі будуть наші!

О, який розумний у Найди Миколка!

Миколка виявився не просто розумним, а розумнющим. Із вербових гілок і

держака від граблів зробив прекрасну хватку. Встановив її трохи бокаса там, де

течія Болотянки найсильніша.

Сам став вище за течією, Найду ж послав на протилежний бік:

— Найдо, голос!

І поки Найда підганяв рибу гучним гавкотом, хлопчик час від часу

вихоплював хватку і все, що в неї потрапляло, викидав на берег.

Є!!! Врешті-решт з-поміж прогнилого листя, мулу й купи драного

целофану дечого понавибирали: у відерці веселим блиском висяювала дрібна

мулька і скидалися п’ять малесеньких окунців.

— Найдо, лапу! Другу! хлопчик радісно плеснув собаку по слухняно

простягнутих лапах. — Прикинь! Я знав, що в Болотянці риба таки водиться!!!

Ну і розумний же Найдин Миколка!!!

У керогазі не тільки давно не було гасу — від нього взагалі лишилась сама

арматура, тож він служив Миколці та Найді зручною підставкою для старої

сковорідки над вогнищем.

Найда, звісно, вже давно проковтнув би рибку й сирою. Але, нетерпляче

витанцьовуючи, дожидався, поки Миколка її посмажить. Щоб — «за

компанію».

Потім — терпляче ждав, поки хлопчик поділить страву навпіл.

Навіть нечищена мулька виявилась добрезною.

Окунці трохи колючі й деркі, але теж – кігтики оближеш!

Не знати, як Миколка (крім половини риби, він оддав Найді ще й клапті

луски, хвости і плавці), а Найда їх іще з десяток умолотив би!

Того вечора всі, хто проходив не дуже далеко від Пустирища, могли

побачити ледь прозорий димок, який сочився над схованою від усіх у дерезі

Халабудою.

І здивуватись, занюхавши апетитний запах смаженої риби.

УРАГАН

Взагалі-то, Найда хотів побігти аж у хату. Але ще здалеку внюхав: там

зараз тільки Вітчим, отже, заходити не варто. Як мовив Миколка, діло

принципу: поклявся з Вітчимом наодинці не стикатись, навіть коли здихатиме.

Та й небезпечно це.

Але й у подвір’ї не можна лишатись!!!

Найда метався туди-сюди. В кущі? На грушу? Під столика, що біля

груші?..

Кудись треба сховатись, кудись треба сховатись, кудись треба сховатись!!!

Найда й сам не годен пояснити, чому це раптом його щось наче погнало

геть із Халабуди.

Просто все навколо мовби казало Найді: «Тікай!» — і він кинувся з усіх


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ"

Книги похожие на "МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора МАРИНА ПАВЛЕНКО

МАРИНА ПАВЛЕНКО - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ"

Отзывы читателей о книге "МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.