Іван Ковтун - Азіатський аероліт

• Название: Азіатський аероліт
• Автор: Іван Ковтун
• Издательство: Молодий більшовик
• Жанр: Прочая старинная литература
• Год: 1931

---

У глибокім чорнім проваллі неба іскрились й мигтіли дивовижні велетенські реклами, а незримі пальці, доповнюючи галас газетярів і гучномовців, виводили блискучий вогняний напис - останню вечірню новину Нью-Йорку.

- Винахід інженера Ерґе. Ерґе робить революцію в повітроплавстві! Завтра в клубі інженерів Ерґе зробить докладну доповідь. Ляйстерд уже купив винахід Ерґе.

Під хвостатою кометою криваво іскрився другий напис:

- До Арізони виїхала перша партія дослідників. Завтра на місці, де впав Арізонський аероліт, почнуться перші розкопини. Аероліт дасть міліард доларів чистого прибутку. Купуйте акції нового товариства «Арізона». Купуйте! Купуйте!! Купуйте!!!

Марич віддався на волю натовпу, що легко схопив його в свої гнучкі обійми й потяг униз вулицею.

На мить вулиця приголомшила його, загальмувала болючий неспокій. І він мимоволі, сам того не помічаючи, почав з цікавістю спостерігати Бродвей.

Заграви світла з усіх боків болюче били в очі, шум і розмови натовпу глушили грюкіт елевейторів і собвеїв, прориваючи брязкіт заліза й рев сирен, з кафе-ресторанів у відчинені двері виривалася тривіальна музика.

Високо (треба було до болю закидати назад голову) на хмарочосі плавко вимахував крилами зелений орел - марка фірми «Мажестік». Збоку велетенська маска, блискаючи білими зубами, весело підморгуючи, матлала зубною щіткою. Далі вогняним водограєм лився якийсь напій у криштальний бокал. І скрізь поміж реклам спалахували заграви вогню: червоного, бурштинового, зеленого, синього.

Унизу, біла од вогнів електрики, вулиця була запруджена подвійним міцним ланцюгом чорних блискучих авто, вогняною гадюкою з грюком повзли на гору трамваї.

І кожні дві хвилини на вуличних маяках гасли зелені вогні й спалахували червоні, тоді стрімкий потік авто, автобусів і кебів враз зупиняв свій біг і застигав нерухомою смугою. З інших вулиць, що перетинали Бродвей, стрімко линув другий потік машин.

Вулиця, вилучаючи дивовижні гами потужних згуків, творила неймовірний і дивовижний джаз.

Покірного Марича потік ніс все далі й далі. Повз нього пропливали квадратові, довгобразі, старі й молоді обличчя в циліндрах, білих манжетах, обличчя жінок з підведеними тонко очима (тому очі здавалися глибокими й принадними), мигтіли коштовні розкішні вбрання, капелюшки, розкішні хутра, шовкові тканини, перли. Від вогню блищали очі хоробливим, неприродним блиском.

Ошелешений новими вражіннями, Марич незчувся, як опинився далеко від центру й зупинився, помітивши, що його вже не оточує натовп.

Тоді повернувся до готелю. Глянув на годинник - рівно дві. Знов на самоті відчув, як прийшов до нього неспокій і біль. І коли дістався знов центру, де вулиці були ще засмічені людським тілом, вже ніщо не могло вгамувати настирливих знайомих думок. І внутрішній біль, що непокоїв його, перетворився на якесь нудне внутрішнє скигління, коли вуха знов різонув металевий, рівний, неживий голос гучномовця:

- У п’ятницю в клубі інженерів Ерґе зробить доповідь про свій винахід, цей винахід, на думку знаменитих фахівців, зробить революцію в сучаснім повітроплавстві.

* *

*

«Ленінград 25/ХІ 192...

Дорогий Вікторе Миколайовичу!

Дух неспокою знов посів мене. Знов думки про Азіятський Аероліт переслідують і тривожать старого. Як ніколи відчуваю вашу відсутність - ой, як потрібні, дорогий мій - порівняння не підшукаю. Я збирався вам давно писати, але справи так закрутилися, що я не мав хвилини, щоб черкнути слово.

Вчора повернувся з Москви, був у Наркома. Вікторе Миколайовичу! Слава, наша взяла! Ви не можете уявити, що то був за прийом, я вийшов звідти буквально зачарований. Те, що я добивався десяток літ - те, що було незрозуміло для моїх же колег - він зрозумів з півслова. Він зрозумів, що це справа світового значення й масштабу.

Коли йшов до його в кабінет я думав: «не пощастить - що ж, візьму й почимчикую як і в 19... році з костуром в тайгу, на власні копійки, шукати остаточно місце падіння - іменно почимчикую - на зло всім».

Ви ж, любий мій друже, розумієте, що після того, як я досяг Краксової гори удвох з провідником-тунгусом і був майже біля могили аеролітів, я не можу не повернутися туди й не закінчити початої величезної ваги справи. Як зараз пригадую: я пройшов, осилюючи пасма на десять кілометрів на захід, і диво дивне! Чим далі я йшов уперед (на захід), верхівлі буреламу з півдня-сходу стали ухилятися на південь. І враз з одної верхівки глянув на мене стривожений, як суміш порогу, ландшафт шпичастих голих гір з глибокими долинами поміж ними. Глибока ущелина просікала з півночі на південь ланцюги гір. В ній побачив я струмок. Знаменний струмок Великої Трясовини.

А ви ж, Вікторе Миколайовичу, знаєте, що тайга не має природніх лисин. На перевалі я став табором і почав кружляти навколо низини Великої Трясовини - спочатку на захід по лисих гребнях гір (бурелам на них лежав уже вершками на захід). Величезним колом я обійшов всю низину горами до півдня й бурелам, як заворожений, верхів’ям теж схилився до півдня. Я повернувся до табору й знов лисинами гір пішов до сходу - і бурелам всі свої верхівлі на схід похилив. Я зібрав усі свої сили і вийшов знов до півдня майже що до Хушмо - лежача щетина верхівель буреламу повернула також до півдня... Сумніву не було: я обійшов навколо центр падіння.

Вогненною хвилею аероліт вдарив у низину і як струмок, вдаривши в рівну поверхню, розсіває бризки на всі боки, так і лава із вогняного газу з роєм тіл - гахнула в землю і безпосередньою силою, а також вибуховою оддачею, вкоїла могутню картину руїни. За законом фізики (інтерференція хвиль) - мусило бути і таке місце, де ліс мав залишитись на місці, хіба що згубивши од полум’я кору, листя й віти.

Ви можете уявити, яку колосальну руїну вчинив «він» - цей «бог вогню і грому» - сліпучий Огди. Могутній гураґан, що розійшовся від центру, звалив віковий ліс на площині 10-15 тисяч квадратових кілометрів. Але аероліт ще був оточений хмарою розпеченого газу (до тисячі ступнів), тому опалений ліс лишився мертво стояти навколо центра - з тої причини, як я вже написав, інтерференції хвиль. Як глибоко зайшли шматки аероліту в землю, я сказати не можу - сил не було обійти місцевість, чи почати розкопки - треба було рятувати життя.

І тому хіба не болюче було мені слухати скептичні зауваження й бачити недовірливе здивування очей, й чути прохання: «покажіть, будь ласка, знимки». Вони, бач, колеги мої, не вірили Горському.

І ось зараз, здається, я бачу кінець цьому, і тому ви так потрібні, дорогий мій - буде багато роботи біля організації нової експедиції, яка має детально вивчити це виключне явище природи, та й боротьби ще багато.

Я оце позавчора в американських газетах прочитав про розкопини Арізонського аероліту - мене просто вражає отой суто американський дух нездорового практицизму, що створено навколо цього наукового явища - і тому я скептично ставлюся до тих багатств, що обіцяють спритні людці.

Я довідався, що розкопини взялися вести інженер Тільман і професор Барінґер, дуже прошу вас, мій дорогий, навідайтесь до Барінґера, вітайте його (я знайомий з ним) і детально зазнайомтесь з їхніми роботами, для нас американський досвід матиме колосальне значення, бо треба буде провести топографічну зйомку місцевости й визначити астрономічні пункти (а то - ви тільки уявіть - у тих місцях мапи брешуть на цілий градус - не більш і не менш, як на 110-115 кілометрів). Потім треба вивчити торфянисте плоскогір’я й провести магнетометричні виміри.

Що ж до практичного боку, до користи (а мені, між іншим, скрізь про це натякають), то я певний, що крім величезної наукової цінности - Азіятський Аероліт цілком виправдає з лишком всі витрати, що ми зробимо. У крайньому разі, хай це буде аероліт не породи залізо-нікелевих, хай він з породи седеритів - по шматках у музеї продавати будемо.

А поки що, міцно тисну вашу тверду мужню руку й якнайскоріше чекаю побачити вас у Ленінграді.

Ваш В. Горський.

Р. S. Ще забув був. Простіть мене старого, що без вашої згоди оголосив у пресі вас своїм першим помічником.

А потім розповім вам, про що ніколи й нікому не говорив. Справа ось у чому. Досліджуючи район, де впав аероліт, я в однім чумі натрапив на цікавий «священний камінь» з чистої платини. Я довго розпитував господаря, де він його дістав - тунгус уперто не хотів відповідати, й лише після настирливих прохань і щедрих подарунків, з жахом озираючись, відповів, що це священний камінь «бога вогню Огди».

Ви розумієте, Огдою тунгуси звуть Азіятський Аероліт.

Я, звичайно, скептично поставився до цієї історії. Але ви уявіть моє здивовання, коли я в другім чумі натрапив на такий же точнісінько камінь, вірніше, шматок платини. І почув, ще більше. Почув, що шаман племени Тайгорів був декілька разів на місці, де лежить «бог Огди» й бачив безліч виритих глибоких ям. Тунгуси побожно розповідали, що шаман молився там три дні й три ночі й на власні очі бачив бога, що упав з неба й перетворився на силу-силенну білого каменя (тобто платину!). Отой шаман і приніс декілька шматків каміння, що, на думку тунгусів, охороняє господарство від страшних пожеж.