Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

• Название: i c66bbbbf7dda0d4b
• Автор: Unknown
• Жанр: Прочая старинная литература
• Год: 2014

---

Свічку запалює.

зніяковіла і додає спокійно:

Небіжчика вже немає: «в кризі» спочиває з миром.

— Ну… От я у доктора Шерла вичитала, що… що на

Тільки шовкове покривало зібгане там, де тіло лежало.

місці злочину треба залишати все як є. До… до з’ясу-

Пірнають чиїсь руки по кишенях його сурдута —

вання обставин.

і опа! — виринають з уловом: перснем діамантовим.

— Це вона модного письменника начиталася, —

Тим самим, яким княжна Анастасія увечері хизу-

поблажливо пояснює Олексій капітану. — Але в цьо-

валася…

му сенс є! Ви маєте рацію, рибонько. Краще залиши-

І — опа! — вмикається з порогу кишеньковий лі-

ти все як є.

хтарик.

74

75

Перед ним свічка безсила.

— А ви, певно, у пана посла щось поцупити при-

Освітлює ліхтарик перелякане Мусине обличчя.

йшли, — парирує Муся і непомітно перстеник до ме-

Ледь перстень не зронила.

реживної кишені кладе. — Похвальне заняття, па-

Руками затулилась від нестерпного спалаху.

не акторе!

Чує:

— Ну то — на вихід? — каже той і знову їй руку

— Так ось ви куди прямо зі шлюбного ложа втекли,

бубликом складає.

рибонько!

Чмихнула Муся, сама з каюти прожогом виско-

Він! Ненависний!

чила.

Убивця?

Олексій — за нею.

Крадій?

— Неправда ваша, — каже ображено. — Хроплю,

— Я… Я тут… — белькоче перелякана Муся, тягне

лише коли вип’ю…

паузу: що б таке вигадати.

— Так ви ж не просихаєте! — відказує та.

Вигадала!

— Це я зуб полощу — лікуюсь…

Нахиляється, непомітно шпильку з волосся вий-

— А до дантиста — не намагалися?..

має і тримає її переможно перед очима страшного

— Горілочкою ж надійніше!

напарника:

— Не брешіть: усі чоловіки дантистів бояться.

— Я тут шпильку свою загубила. Ось!

Боягуз!

І йде в наступ своєю чергою:

— А ваш дорогоцінний доктор — як там його,

— А ви тут, вельмишановний, навіщо?!

Шерл? — також?

Той теж розгубився не на жарт.

— Доктора Шерла прошу не чіпати! — аж звива-

— Так я… Прокинувся — бачу: вас немає. Шукати

ється від зазіхання на святе Муся. — Якби всі чо-

пішов! Так і подумав: певно, рибонька моя щось у цій

ловіки були, як він, то… то… Жалюгідна ви особа!

каюті загубила…

Акторчук!

— Я вам не ри… — не може вгамуватись Муся,

— То — що б?! — не вгаває той.

надто прозивалка ця солодка їй не подобається.

…І все в такому дусі. Не дають одне одному гору

— Не спиться? — уїдливо продовжує напарник. —

взяти.

І що це за вигляд для заміжньої пані, га?

Енергійно крокує Муся подалі від нього: немає

Муся спам’яталася, що стоїть у пеньюарі, засо-

перед ким подружню пару вдавати.

ромилась.

Але — помилилася: якийсь дідько несе прямо на

— А ви… ви, до речі, дійсно огидно хропите, — від-

них двох запізнілих пияків — князя з купцем. Пев-

казує. — От і не спиться!

но, за чаркою в салоні засиділись.

— Прекрасно! І ви по каюті убієнного вирішили

Ідуть, попід руки один одного тримають, наспі-

прогулятися. Дивне хобі у такої юної особи.

вують.

76

77

Смикнув Олексій Мусю до себе, стиснув у обіймах,

— Звичайна стилізація. Я краще можу… — бурк-

що та аж задихнулася. Ані рукою змахнути, щоб дати

нув оператор.

нахабі добрячого відкоша.

— Я не про аркуш — про жінку! Зніми крупним

Щось крикнути хотіла, мовляв, допоможіть, люди

планом.

добрі!

А жінка вже вмочила пензлик в чорне — і по вер-

А той вже її цілує.

тикалі малюнка попливли, трохи розтікаючись, хи-

Засмикалась, нещасна, мов муха в павутинні.

мерні ієрогліфи.

А князь із купцем посміюються, навпочіпки тихень-

До речі, не тільки кіношники поїдали пані Ванду

ко повз проходять.

Такіхасі вічком своєї «чарівної машини».

Пройшли нарешті.

За скляними стінами салону вже поволі збирала-

Вирвалася Муся — і давай негідника кулачками

ся на сніданок публіка — з тих, хто виспався, не вжи-

молотити.

ваючи на ніч зайвого.

Ще й ногою копнула.

Муся сиділа біля самого скла і теж спостерігала, як

Доки той оговтувався, помчала до каюти і пара-

Ванда виводить на папері закарлючки.

сольку під ліжко запхала з думкою: нехай хоч ще раз

А ще більше за тим, як розвивається довкола її ні-

спробує посягнути — вб’ю!

жок червоне кімоно, як розсипається по плечах до-

вге чорне волосся, не підібране в зачіску.

Чарівна пані нагадувала чайку: здавалося, ще

* * *

мить — і вона злетить в рожево-золотий світанок.

…Ранок видався рожевим.

Уперше Муся пошкодувала, що немає в неї подруг.

Підсвічені лимонним золотом хмари висіли в пові-

А якби була вона, Муся, здатна на легке жіноче

трі, мов спущені на ниточках. На синіх хвилях гойда-

спілкування, то обрала б для себе саме таку, як ця ма-

лися чорні, мов ієрогліфи, чайки.

лярка, що без усіляких умовностей капці на босу но-

А на верхній палубі стояла чарівна жінка в черво-

гу одягає.

ному кімоно і легких, розшитих бісером капцях на бо-

Тільки так подумала, як насупилась і відвернулась: су ногу.

до Ванди підходив її клятий напарник. Коли Муся до

І саме такий пейзаж — золоте море з чайками —

сніданку виходила, він ще спав, накривши голову ко-

малювала аквареллю на тонкому рисовому папері,

вдрою і підібгавши під себе свої довгі противні ноги.

припасованому до мольберта.

А тепер вийшов, немов кіт на полювання.

— Прегарна картинка… — замріяно прошепотів

Поглянув на сонце, чхнув.

режисер оператору.

Підбирається до художниці котячою ходою.

Ці дві ранні пташки вже стояли на капітанському

Муся презирливо губи скривила — про що може

мостику і зверху знімали, як прокидається пароплав.

з нею розмовляти? Хіба що про погоду…

78

А Олексій дійсно вже стояв за спиною малярки

і милувався легкими розчерками пензлика, а ще

більше — як вітерець з тонкої шийки змійки чорного

волосся здмухує.

— Не золотом багатий небосхил… — пробурмотів

тихо, вглядаючись у намальований пейзаж.

Ванда обернулася, посміхнулась приязно:

— О! Ви вмієте читати ієрогліфи? — і лукаво тиць-

нула пензликом у другий рядок: — А тут що?

Олексій напружився, мов учень на уроці:

— Так… «Не золотом багатий небосхил»… Хвили-

ночку… — і продекламував далі: — «А світлом, що ве-

де за обрій вічності…» Гм… Незле.

— Ви знаєте китайську? — з цікавістю озвалася

Ванда.

— Я люблю китайську поезію, довелося дещо ви-

вчити, — скромно вклонився Олексій.

Ванда простягнула йому руку:

— Ванда Такіхасі.

З вікна салону Муся побачила, як той схилився над

ручкою малярки, і подумала: «Фу!»

Знову відвернулася, розглядаючи гостей.

По салону снували офіціанти, розносячи чайники

і таці зі сніданком.

Половина пасажирів ще спали, але ранні пташки

вже цвірінькали за своїми столами. Цікаво, якби ді-

зналися, що тут відбулося вночі, подумала Муся.

Певно, шматок до горла б не поліз.

Узялася за чайник, налила собі кави в білу порце-

лянову філіжанку, хотіла хліб маслом намастити — за

ніж узялася.

І — о Господи! — ніж такий самий, як в спині Айзе-

на, стирчав — тупуватий, сервірувальний.

80

81

Цікаво…

Олексій теж вбік красуні дивиться, каже нудним го-

Почала ніж розглядати, а її напарник вже тут як тут.

лосом:

У чоло її привселюдно цмокає, сідає навпроти. На

— Піду, горілочки вип’ю…

ніж в її руках іронічно дивиться.

І прожогом — до шинквасу, де Ванда лікер п’є зі

— Не помітив, як ви встали, — каже. — Сподіва-

скляного наперстка — теж неабиякий виклик зран-

юсь, сни гарні бачили?

ку порядному товариству.

— Не ваше діло, — відказує Муся.

— Мартопляс… — тільки і встигла кинути йому

І так енергійно почала хліб мастити, аж крихти по-

вслід Муся.

летіли. Намастила, хотіла вже до рота нести.

І опам’яталася: дідько лисий з ним! Вона ж тут для

— Спочатку чоловікові варто подати, — тихо підка-

іншої справи, а не хліб маслом мастити цьому неві-

зує нахаба.

гласу. Знову очима пробіглася — чи не помітить щось

Муся розлютилася, але згодилась: так, вони ж

цікавого.

тут — пара.

Помітила!

Кинула бутерброд на його тарілку.

Княжна Анастасія теж білу булку маслом мастить.

Каву налила.

І нічого дивного в тому немає, крім одного: відсут-

Він жує. Добре, що каву з блюдечка не сьорбає,

ність персня! Отже, перстень, що Муся з кишені убі-