Владимир Винниченко - Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

• Название: Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)
• Автор: Владимир Винниченко
• Жанр: Русская классическая проза

---

Снiжинка. Добре.

Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..

Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...

Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й пiде Ще? .

Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? I яка з себе?

Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, зда ться блондинка.

Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.

Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...

Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити. Мiгуелес схвильовано ходить по атель .

Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!

Мiгуелес. Що?

Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.

Мiгуелес. Добре.

Снiжинка хова ться, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна Семенiвна.

Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.

Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла i зовсiм хвора зараз...

Рита. Це дуже непри мно. Шкода...

Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.

Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?

Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...

Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлю  голову). Вибачте, добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...

Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...

Рита. Ну?

Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...

Рита. Ах, так-так... Зараз?

Мiгуелес. Зараз.

Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...

Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан Смирнова.

Рита (здавлю  голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i зда тьс все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижi? Давно?

Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...

Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю. Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.

Мiгуелес. -ї знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...

Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити? Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...

Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...

Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Бiжить до себе).

Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.

Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але ви додержте вже до кiнця.

Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...

Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чу . Вона ж так збожеволi ... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на вас. Що ж робити?

Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...

Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...

Виходить Рита одягнена.

Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ята ш сво  слово: ти нiкуди не пiдеш. Чу ш?

Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.

Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...

Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр пройтись...

Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо поправля ться). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чу ш, Корнiю?

Корнiй. Та сказав же. Рито...

Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..

Мiгуелес. Недалеко.

Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю, неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.

Мiгуелес. До побачення! (Виходять).

Корнiй ходить в задумi по хатi.

Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!

Корнiй. Що, мамо?

Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...

Корнiй. Я, мамо, не журюсь.

Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите обо , нiчого не їсте... щось дума те... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще дiти...

Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не буде...

Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?

Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...

Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всiх людей бува . Що ти i говориш, сину?

Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i  сть, як у людей. От то i  сть...

Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.

Корнiй (так само). Ага, от то i  сть, що вiки.I От то i  сть... |

Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi.. голова болить? |

Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не знаю... Я знаю, що  сть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...

Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи? Де? |

Корнiй (посмiхаючись, показу  на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...

Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...

Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...

Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня  дверi).

Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:

- Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).

Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?

Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...

Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...

Снiжинка. Я прямо й прийшла.

Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.

Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.

Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?

Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.

Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.

Корнiй (тихо). Знов гра ...

Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...

Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...

Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?

Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...

Снiжинка. Порожнiй?

Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...

Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому  сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...

Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...

Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво  вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.

Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...

Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.

Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.

Снiжинка. Через що?

Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге  сть, друге.

Снiжинка. Що ж друге? Рита?

Корнiй мовчить.

Снiжинка. Рита, Медведю?

Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми зна мо? Що я знаю? А, от то i  сть... Я знаю, що так не можна, а як?

Снiжинка. Що "так"?

Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться). О, Чорна Пантера за дiтей не проща  нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i  сть, що хто!