Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

• Название: Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

На екранi перископа те ж саме море хмар, сiре, похмуре, - жодних змiн. Але чому таке стурбоване обличчя Ван Луна, чому вiн раз у раз стискає зуби, не кажучи анi слова? Чому Вадим Сергiйович безнастанно нервово поправляє окуляри? Що сталось? I в каютi немов стало жарко, навiть руки спiтнiли...

- Вадиме Сергiйовичу, скажiть, що вiдбувається? - розгублено спитала Галя.

- Закiнчилось четверте гальмування. Ми знижуємось.

- Як знижуємось, куди?

Замiсть вiдповiдi Сокiл тiльки знизав плечима. Що вiн мiг вiдповiсти, якщо пiд астропланом була та ж сама сiра пелена хмар?..

Академiк Риндiн прийняв рiшення.

- По гамаках, товаришi, - голосно наказав вiн. - Надiйно закрiпiть запобiжнi ременi! Негайно!

За хвилину-пiвтори вiн почув голос Сокола:

- Єсть, Миколо Петровичу. Виконано!

Риндiн глибоко уривчасто зiтхнув. Вiн розумiв усю небезпеку становища, в якому перебував астроплан.

Подальше зниження швидкостi на круговому польотi було надто рискованим. Корабель першої-лiпшої хвилини мiг втратити кiлькасот метрiв висоти i заритися в хмари. I коли там, у хмарах, на його шляху опиниться висока гора, то... Пiсля четвертого гальмування астроплан летiв зi швидкiстю семи з половиною кiлометрiв на секунду. Це значне зменшення швидкостi, безумовно, проте...

Цифри говорили самi за себе. Лiтак на Землi робить посадку iз швидкiстю не менш як сто кiлометрiв на годину. На годину! I це вважають дуже великою посадочною швидкiстю. Адже приземлення - найнебезпечнiший момент польоту.

Астроплан летить зi швидкiстю семи з половиною кiлометрiв на секунду. Значить, вiн робить зараз двадцять сiм тисяч кiлометрiв на годину, летить у двiстi сiмдесят разiв швидше, нiж лiтак, що приземляється. Останнiй елiпс навколо Венери вiн пролетiв за годину тридцять шiсть хвилин.

Треба рiзко, всiма засобами зменшити швидкiсть. Iншого виходу немає. Панорамний радiолокатор не дiє внаслiдок якоїсь загадкової причини. Вiн не допоможе вибрати мiсце посадки. Значить, для посадки треба щось побачити на власнi очi. Так, iншого виходу немає!

Рука академiка Риндiна рiшуче пересунула важiль на боковiй стiнцi пульта керування. Пронизливий тривожний дзвiнок пролунав у центральнiй каютi: увага, увага, будьте напоготовi!

I майже слiдом за тим тiло Риндiна рiзко рвонулося вперед. Його стримали тiльки широкi запобiжнi ременi крiсла. Вони врiзались у тiло до болю, але не випустили його.

Боковi двигуни на кiнцях крил астроплана повернулися на сто вiсiмдесят градусiв, їх сопла скерувалися вже не назад, а вперед. I з них вихопилися хмарки розпечених газiв. Вибухи палива в цих двигунах штовхали астроплан назад, гальмували його рух, уповiльнювали швидкiсть. Астроплан сiпнуло назад, швидкiсть стрiмко падала. Мiжпланетний корабель iшов уже понад самими хмарами.

Микола Петрович перевiв боковий важiль ще далi. Знову тривожний дзвiнок, знову рiзкий поштовх, який кинув тiло вперед. Боковi двигуни дали ще кiлька гальмуючих вибухiв.

Покажчик швидкостi хутко мiняв показання. Ось щойно було шiсть кiлометрiв на секунду, i вже п'ять... чотири... вже три...

Зблiдлий Сокiл мовчав. Обличчя Ван Луна було майже визивно незворушним. Галя Рижко вiдчувала, як стукотить її серце, i похололi пальцi мимоволi чiплялися за краї гамака кожного разу, як астроплан сiпало назад.

Мозок академiка Риндiна працював, як точний механiзм, майже автоматично. Микола Петрович уважно стежив за стрiлкою покажчика швидкостi це було зараз найголовнiше. Три кiлометри... два кiлометри... один кiлометр на секунду! Треба менше, значно менше, але це не в його силах, доки корабель летить носом уперед. Треба змiнювати стан, не можна гаяти часу! Вiн енергiйно потягнув на себе руль висоти, який приводив у дiю закрилки на горизонтальних стабiлiзаторах.

Описуючи плавну криву, астроплан почав набирати висоту. Його загострений нiс пiдводився вище i вище до неба: так лiтак переходить звичайно з горизонтального польоту в мертву петлю, стаючи при цьому майже вертикально. От астроплан задрав нiс майже до зенiту. Ще трохи - i вiн почне перекидатися в зворотний бiк. Але ж не хоче Риндiн примусити свiй корабель робити мертву петлю?..

Звичайно, нi! Микола Петрович вiдвiв руль висоти в попереднiй стан. Астроплан по вертикалi йшов вгору вiд хмарної пелени, з кожною секундою втрачаючи швидкiсть. Вiн iшов тiльки за iнерцiєю, яку швидко гасило тяжiння Венери. Повiльнiше i повiльнiше стає рух астроплана вгору... ще секунда, двi, три - i швидкiсть згасла зовсiм. Астроплан, що застиг було на якусь мить у повiтрi, почав падати по вертикалi хвостовою частиною вниз.

I так само, як на шляху до зенiту, вгору, його швидкiсть з кожною секундою зменшувалась, так зараз швидкiсть падiння з кожною секундою збiльшувалась. Якщо її не уповiльнити, - астроплан прорiже хмари, що ховають поверхню Венери, i вщент розiб'ється об неї! Треба включати ракетнi двигуни, треба гальмувати ними!

Iз сопел обох двигунiв на крилах астроплана вихопились струменi розпеченого газу, скерованi вниз, до сiрих хмар. Швидкiсть падiння уповiльнилась, але ж зразу-таки почала наростати знову. Хмари наближались. Астроплан падав на них кормою вниз.

Академiк Риндiн включив автомат бокових двигунiв. Вiн подавав до камер згоряння невеличкi заряди атомiту, вибухи вiдбувалися один за одним, слабшi, але частiшi. Цi вибухи затримували падiння корабля, нейтралiзували тяжiння Венери: астроплан сковзався вниз з невеличкою вiдносно швидкiстю. Хмари ближче, ближче... I раптом екран перископа став сiрим: корабель занурився в щiльнi хмари, прорiзаючи їх по вертикалi вниз.

Тепер усе залежало вiд того, яка поверхня Венери, що на неї впаде астроплан. Риндiн розумiв це, але бiльше вiн нiчого зробити не мiг. Панорамний радiолокатор не дiяв, знижуватися на горизонтальному польотi вiн не мав можливостi. Лишалось тiльки гальмувати вертикальне падiння, гальмувати всiма засобами... Що внизу?

I раптом екран перископа прояснився. Астроплан пролетiв крiзь товстий шар хмар, лишивши їх вгорi за собою. Вигук здивування вихопився у Галини Рижко. Ось воно, те червоне, яке вона на мить побачила в просвiтi мiж хмарами ще тодi, пiд час кругового польоту!

Яскраво-червона ковдра буйної рослинностi вкривала поверхню Венери. Звiдси, з висоти понад кiлометр, не можна було одразу зрозумiти, трава, чи чагарник, чи хащi химерно забарвлених первiсних лiсiв виднiлися пiд астропланом. Але червона ковдра застилала собою все, всю нерiвну горбкувату поверхню, скiльки сягало око. Он срiблiє вода. I скелi, гострi скелi пiдносять вгору свої верхiвки з густої оранжево-червоної рослинностi. Але як швидко все це наближається, зростає. Астроплан падає надто стрiмко!

Микола Петрович вирiшив включити водночас i центральний двигун. Це було дуже рисковано. Навiть малi заряди атомiту в центральному двигунi могли своїми вибухами нахилити корпус астроплана, тодi гальмування взагалi стане неможливим... Втiм, на все це доводилося йти. Три вибухи в центральному двигунi примусили астроплан майже пiдстрибнути вгору. I знову почалося стрiмке зниження. Пружинна стальна спiраль висунулася з кормової частини корабля. Вона була готова прийняти на себе перший удар об поверхню планети. I все ж таки швидкiсть падiння надто небезпечна...

Гострi верхiвки скель унизу наче летiли назустрiч кораблю, готовi простромити його корпус. Астроплан здригався вiд вибухiв атомiту в камерах згоряння, гальмував своє падiння,- i нiчого не допомагало. Корабель падав.

Микола Петрович вiдкинувся на спинку крiсла. Вiн вiдчув неймовiрну втому. Тепер уже навiть вiн не мiг допомогти справi нiчим. Ще лишалася пружна стальна спiраль. Думки стрибали, перебиваючи одна одну. Спiраль допоможе, якщо корабель упаде кормою вниз. А якщо пiд кутом?.. I якщо скелi врiжуться в корпус?.. Треба чекати. Зроблено все, що було в його можливостях. Все чисто!

Рiзкий мiцний поштовх струсонув корабель. Все всерединi задзвенiло й загуло. В каютi упало щось скляне, розбилося. Гамак, в якому лежала Галя, прогнувся вниз i знову мiцно, рвучко пiдштовхнув її вгору. Астроплан упав на поверхню Венери,- на щастя, не на скелi, а в гущавину первiсного лiсу. Стальна спiраль прийняла на себе частину удару, стислася, наче пружинна ресора, трохи пiдкинула корабель угору. Вiн хитнувся - i з розмаху звалився боком на високi гiллястi дерева.

Тi дерева ламалися пiд його вагою, наче тонесенькi палички, астроплан своїм корпусом приминав їх; немов жива iстота, вiн хотiв умоститися серед них, зупинитися в своєму русi. Але опiр дерев був надто слабким, щоб затримати величезний корабель, який упав на пологий схил.

Ламаючи далi й далi дерева, астроплан спочатку сковзався вниз тим схилом, а потiм i зовсiм покотився пiд укiс. Тепер уже в центральнiй каютi не можна було зрозумiти нiчого.

На екранi перископа все стрибало, крутилося, миготiло. Астроплан котився кудись униз, перекидаючись i зрiдка вдаряючись об камiння. Гуркiт i дзвiн, глухий гул не припинялися.

Все переплуталося, перемiшалося у свiдомостi Галi Рижко. Не було вже анi верху, анi низу; пiдлога, стеля i стiни каюти крутилися навколо неї. Гамак то вiдкидав тiло вiд себе, то глибоко прогинався пiд ним. На екранi перископа мелькало небо, грунт, вкритий химерним мережаним чагарником, червонi дерева, скелi,- все мчало в скаженiй скачцi. Галя почула, як скрикнув Сокiл. I ось астроплан наче рвучко спинився, вiбруючи цiлим корпусом. Вiд цiєї вiбрацiї гостро дзвенiло в головi, на свiдомiсть навалювалася якась невиразна нездоланна втома, важкiсть, немовби все навколо обгорталося в сiру непроникливу ковдру.