Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

• Название: Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

Пам'ять Ван Луна дивовижна. Менi здається, що вiн прямо не може будь-що забути. Iнодi вiн нагадує нам про такi дрiбницi, якi менi, наприклад, навiть трудно було б взагалi згадати, хоча бачили ми їх разом з ним. Тiльки я не звернула на них нiякої уваги, а вiн усе, цiлком усе вiдзначає в своїй надзвичайнiй пам'ятi. I цього разу вийшло теж так. Ван Лун згадав про панораму, яка вiдкрилася перед нашими очима пiд час першої вилазки, коли ми опинилися на високiй скелi. I пов'язав тодiшнi враження з тим, що побачив пiд час польоту в кiгтях бабки. А тодi почав обмiрковувати: чому рiчка протiкає поруч з мiжгiр'ям? I зрештою додумався до того, що течiя цiєї багатоводної рiчки може допомогти нам визволити астроплан iз скелястого мiжгiр'я. Тепер менi страшенно хочеться стати такою самою спостережливою i кмiтливою, як товариш Ван. Втiм, це не дуже легко, як я бачу...

Друге, що менi треба записати в щоденнику, - це про наш панорамний радiолокатор, на який Микола Петрович так покладався i який так пiдвiв нас. Адже ми весь час роздумували: як могло трапитися, що цей радiолокатор, який бездоганно дiяв на Землi, раптом тут, на Венерi, вiдмовився працювати? Що ближче астроплан пiдлiтав до Венери, то гiрше дiяв панорамний радiолокатор; а над хмарами Венери, коли його допомога була найбiльш потрiбною для благополучної посадки, вiн i зовсiм вiдмовився працювати. В чому тут рiч?

Тепер з'ясувалося i це. В усьому винний iнфрарадiй з його мiцним випромiнюванням. На Венерi багато iнфрарадiю i його випромiнювання обгортають планету так само, як i хмарна пелена. Промiння нашого панорамного радiолокатора через це перекручувалося тим бiльше, чим ближче ми пiдлiтали до поверхнi Венери. Тому на екранi радiолокатора i з'явився той блакитнуватий мiнливий туман, який кiнець кiнцем i затягнув собою цiлком видиме зображення. Микола Петрович сказав з цього приводу:

- Майбутнiм експедицiям на Венеру доведеться користатися для посадки мiжпланетних кораблiв не радiолокаторами, якi не можуть добре дiяти там, де багато випромiнювання iнфрарадiю. Вони, тi майбутнi експедицiї, користуватимуться замiсть радiолокаторiв приладами з iнфрачервоним промiнням, невидимим для звичайного ока. Влаштування таких приладiв нагадує роботу радiолокатора, але iнфрарадiй їм уже не завадить.

I нарештi, треба записати ще трохи про самий iнфрарадiй i про те, як зрадiв Вадим Сергiйович.

Уже пiзно вночi Ван Лун звернув увагу на характерне постукування, яке долинало з навiгаторської рубки. То працював автомат, що записував радiопередачi з Землi.

- Нова радiограма!

Скажу коротко. Земля допомогла нам i в тому, що чи не найбiльше непокоїло й хвилювало Вадима Сергiйовича. Радянськi вченi у вiдповiдь на наше прохання провели складнi теоретичнi розрахунки i сповiстили нам про те, як знешкодити вплив космiчного промiння на iнфрарадiй пiд час перельоту Венера - Земля! Виявляється, ми маємо в руках надiйний захист iнфрарадiю вiд космiчного промiння, - i зовсiм не подумали про це. Ультразолото!

Воно ще краще вiд свинцю затримує космiчне промiння. Адже це дуже важкий елемент, непроникливий майже для будь-якого промiння, будь-яких електрочастинок, навiть найшвидших. Чим бiльше ми зможемо взяти з собою ультразолота, тим бiльше вiзьмемо i iнфрарадiю, он як виходить!

Iнфрарадiй треба укласти так, щоб його з усiх бокiв закривав шар ультразолота, i тодi до нього не проникне нiяке космiчне промiння, ми можемо бути цiлком певнi...

Коли б я була письменником, я, можливо, i описала б радiсть Вадима Сергiйовича в той момент, як вiн прочитав цю радiограму. Втiм, я не вмiю так барвисто писати, та й не хочу багато говорити про це. Тим бiльше, що Вадим Сергiйович мiг би й сам подумати, як менi доводиться нiяковiти через нього.

Виходить так, що коли в нього трапляється якась радiсть, то перше, що вiн робить, це кидається мене цiлувати. Можливо, я й не говорила б нiчого, не заперечувала, бо я розумiю, як це буває, коли трапляється щось дуже приємне i просто не пам'ятаєш себе вiд радостi. Але не можна ж бути таким божевiльним, нiби вiн тiльки й чекав слушного випадку!..

I як тут не знiяковiти (хай воно менi навiть i приємно самiй!), якщо товариш Ван пiсля таких вихваток Вадима Сергiйовича раптом говорить:

- Iнфрарадiй - дуже добре. Пакування ультразолотом - також добре. Роблю нове наукове вiдкриття, Миколо Петровичу.

- Яке саме, Ван? - посмiхнувся Микола Петрович, наче заздалегiдь знаючи, в чому рiч.

- Моє вiдкриття, скажу - iнфрапоцiлунок. Не жартую. Як тiльки новини з iнфрарадiєм, Вадим радiє - цiлує Галиночку. Чому так? Чому не мене, не вас, Миколо Петровичу, а лише її? А тому, що вона вiдкрила iнфрарадiй. Значить, вiн i впливає на Вадима. Поцiлунок, отож, наслiдок впливу iнфрарадiю. Наукова назва - iнфрапоцiлунок. Запишiть моє вiдкриття до журналу, шанобливо прошу.

Певна рiч, Микола Петрович розсмiявся. Ну, а менi як?..

Роздiл чотирнадцятий,

який за задумом автора мусив бути

заключним, бо вiн описує не тiльки

пiдготовку експедицiї до повернення на

Землю, але й вилiт астроплана з Венери в

зворотний шлях.

Днi пiдготовки до зворотного шляху проходили з незбагненною швидкiстю, - мабуть, тому, що з самого ранку i до пiзньої ночi вони були сповненi напруженої як нiколи роботи. Мандрiвники знали, що за короткий строк, який залишився, їм треба не тiльки виконати все, що входило взагалi в коло їх обов'язкiв, але ще й визволити астроплан iз скель, якi мiцно тримали його на днi мiжгiр'я.

Для того, щоб здiйснити несподiвано смiливу пропозицiю Ван Луна, треба було попередньо з'ясувати дуже багато речей. Який рiвень води в тому мiсцi рiчки, де її старе рiчище перетяте кам'яним пасмом; який характер i структура самої скелястої греблi, що мiцно стримувала натиск води; як зруйнувати цю природну греблю в потрiбний момент, щоб уся маса води стрiмливо наповнила мiжгiр'я i, виштовхнувши астроплан з пастки, створеної скелями, винесла його в море?.. Та й взагалi, чи вистачить у рiчцi, бодай i великiй, води для виконання рискованого плану? Адже ж мова йшла не про човен, не про якусь невеличку рiч, а про великий мiжпланетний корабель та ще й затиснутий скелями.

Сприятливою була тiльки одна обставина. Скелi затискували кормову, вузькiшу частину астроплана, який лежав у мiжгiр'ї так, що його нiс був скерований у бiк моря. Якщо потiк води виявиться досить потужним, тодi, вдаривши в кормову частину корабля, вiн мусив би вiдносно легко виштовхнути астроплан iз скель i понести його мiжгiр'ям далi, до моря. Втiм, усе це поки що лишалося тiльки припущенням, яке треба було пiдкрiпити точними розрахунками. А розрахунки вимагали ретельного вивчення скелястої греблi, вимiрiв рiвня води, пiдтримуваного нею, i багатьох iнших спостережень.

Тому в першi ж таки днi пiдготовки до верхньої частини мiжгiр'я вирушив озброєний загiн дослiдникiв у складi Вадима Сергiйовича Сокола, Ван Луна i Галини Рижко. Завдання, яке поставив перед ними академiк Риндiн, зводилося ось до чого:

- Не вiдволiкаючись нi на якi побiчнi спостереження, вимiрити природну греблю, зробити промiри води, визначити найзручнiшi засоби висадження греблi в потрiбний, заздалегiдь призначений момент. I, звичайно, пiдготувати все для такого висадження якнайшвидше, щоб до 16 лютого корабель був уже не в мiжгiр'ї, а на поверхнi моря.

Заклопотанiсть не сходила з обличчя Миколи Петровича протягом усiх тих днiв. Вiн ясно уявляв собi всi труднощi, якi стояли перед експедицiєю в зв'язку з новим, гранично стислим строком готування до вильоту. Турбувала його i погода, яка помiтно гiршала. Якщо пiдiйти до Венери з земними мiрками, то було дуже схоже на те, що наближався перiод злив. Небо набухало вологою, потемнiлi хмари тягнулися важкою безнастанною чередою над мiжгiр'ям - i здавалося, що з кожним днем вони нависають нижче й нижче. Кiлька разiв проходили невеликi грози - i в цьому також могла таїтися серйозна небезпека.

- Якщо розпочнуться тривалi зливи, - дiлився своїми побоюваннями з товаришами Микола Петрович, - то ми будемо замкнутi в астропланi. Тодi нема чого й думати про роботу бiля греблi. А коли до того ж природа Венери нагородить нас ще й мiцними грозами, тодi становище, боюся, ще бiльш ускладниться. Блискавки можуть бути дуже небезпечними для нас.

- Але ж тут, на днi мiжгiр'я, блискавки не дiстануть до корабля, Миколо Петровичу, - заперечила Галя Рижко.

- Справа не в цьому, - вiдповiв Риндiн. - Я не боюся прямого удару блискавки в астроплан. Крiм усього iншого, ми маємо ще непоганий громовiдвiд - наш зонд-антену. Проте кожна блискавка - складне i небезпечне для нас електричне явище. Пiд час грози в повiтрi можуть з'являтися вiльнi блукаючi електричнi заряди. А хiба ж ми знаємо, як буде реагувати на них зiбраний нами докупи iнфрарадiй?

- А наше ультразолоте панцирування? Адже воно мусить захищати iнфрарадiй вiд будь-яких стороннiх впливiв? - здивувалася Галя, якiй здавалося, що тепер про iнфрарадiй взагалi нема чого говорити.

- Сподiваюся, що буде саме так, - пiдтвердив Риндiн. - Проте все це лише припущення, i ми мусимо до всього ставитися критично, друже мiй. Краще помiркувати i зважити заздалегiдь, нiж опинитися вiч-на-вiч з неприємною несподiванкою. В усякому разi, добре, що ми майже впоралися з пакуванням iнфрарадiю, спасибi нашому Вану!