Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке)

• Название: Поза часом i простором (на украинском языке)
• Автор: Олесь Бердник
• Жанр: Научная Фантастика

---

- I ти, - ласкаво вiдповiв Святослав...

В цю хвилину подзвонили. Барвицький вийшов. До кiмнати зайшов високий джентльмен в темному одязi.

- Мiстер Барвицький?- запитав вiн.

- Так.

- Вам лист.

- Вiд кого?

Але джентльмен мовчки вийшов. Барвицький здивовано розiрвав конверт i на невеликому синьому папiрцi прочитав:

"Пане Барвицький!

Прошу Вас прибути до мене о 12 годинi дня, 20 серпня. Справа буде йти про реалiзацiю Ваших задумiв.

Роген".

У Барвицького перехопило дихання Роген - це ж один з найбiльших магнатiв Нового Свiту, мiльярдер. Про нього ходить недобра слава, та дiдько з ним! Головне те, що знову для Барвицького народжується перспектива...

Святослав радiсно повернувся до Мерi. Кинувся до неї, поцiлував:

- Ти мiй добрий ангел!

- Що таке?

- Розкажу завтра! А тепер - ти залишаєшся зi мною...

- Як?- здивовано пiдняла брови Мерi.

- Так! - перебив Святослав.- Я тебе нiкуди не вiдпущу. Будь зi мною, мила дiвчино, давай подiлимо i мою нову надiю, i радощi та горе, якi судилися менi...- i вiн знову гаряче обняв Мерi...

Свiтло погасло.

А в небi, як i мiльони рокiв тому, спокiйно мерехтiли Далекi зiрки i кликали буйнi серця в глибини Космосу...

Наступило 20 серпня 19... року...

ПРОПОЗИЦIЯ РОГЕН А

Другого дня таксi-гелiкоптер приземлився на майданчику-гаражу, який мiстився на даху розкiшного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксi i вiдразу ж зустрiвся з самим господарем цього будинку - знаменитим мiльярдером. Той, стримано привiтавшись з професором, запросив гостя вниз.

По крутих спiральних схiдцях з якогось рожевого матерiалу зiйшли вони у велику залу, а звiдти - до кабiнету Рогена.

Барвицький сiв, оглянувся.

Письмовий стiл, кiлька стiльцiв. Телефони, телевiзори. В стелi - отвiр, з нього падає приємне м'яке свiтло.

Роген сiв навпроти. Це був сорокалiтнiй чоловiк, невеликий на зрiст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом.

- Мiстер Барвицький, - почав вiн. - Будемо говорити начистоту...

- Я слухаю вас...

- Я уважно слiдкував за всiм, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпуттi. Ви не можете здiйснити своїх задумiв? Чи не так?

- Так, - твердо мовив Барвицький.

- Я допоможу вам їх здiйснити, - просто сказав Роген.

- Яким чином? - схвильовано запитав Святослав.

- Я повнiстю фiнансую всi витрати на побудування космiчного корабля. Конструювати i керувати всiм будете ви!

Професор схвильовано встав з крiсла.

- Зачекайте, - жестом посадив його Роген. - Я не все сказав. Нiякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоiст. Корабель роблю для себе...

- Хто ж полетить на ньому?

- Я! I ви!

- Для чого це вам?- з подивом вигукнув Барвицький.

- Ось тепер ми якраз i пiдiйдемо до дiла. Я буду до кiнця вiдвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирiшити, так чи нi! В разi пiдмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?

- Гаразд! - не замислюючись, кивнув головою Барвицький.

- Так от... Мене не задовольняють тi 20-30 рокiв життя, якi менi дає природа. Я дiлова людина, я люблю грошi, я хотiв би бачити, як мiй капiтал через сто рокiв розмножиться... Доки я не вмру, мої нащадки не наслiдують спадщини. Отже я вирiшив пережити їх. Я слухав вашi лекцiї, виступ на Асамблеї. Я вiрю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через столiття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, i тодi капiтал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фiнансовим володарем свiту з допомогою вашої машини часу. Ви зрозумiли мене?

- Цiлком! - вiдповiв Барвицький i внутрiшньо здригнувся вiд огиди, зрозумiвши мерзеннiсть i жадiбнiсть цiєї нелюдської душi.

- Отже, я жду вашої вiдповiдi. Вирiшувати ви мусите тепер...

Святослав задумався.

А що ж власне йому думати? Хоч i мерзенний задум цiєї "надлюдини", але це єдиний вихiд вирватися у Космос i практично здiйснити свої мрiї.

- Я згоден! - твердо сказав вiн.

Сiрi очi Рогена радiсно заблищали.

- Отже негайно розроблюйте конструкцiю. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослiдних Iнститутiв, технiчнi можливостi авiацiйних i атомних заводiв i необмежений кредит. Вам досить цього?- додав вiн з самовдоволеною посмiшкою.

- Пiвгодини назад я не мiг мрiяти про такi перспективи, - вiдповiв Барвицький. - Через рiк ми вилетимо з Землi у Всесвiт...

Роген стиснув йому руки:

- Завтра ж починайте...

- Гаразд, - сказав Святослав i вийшов з кабiнету...

Вiн летiв додому на гелiкоптерi, але не бачив нiчого за вiкном, не чув шуму гвинтiв. Воскресла мрiя несла його знову в небеса, i єдиний образ людини Землi, який вiн тримав в своїй пам'ятi - був образ Мерi, до якої вiн зараз хетiв, щоб подiлитися з нею своєю радiстю...

СУПЕРЕЧКА З МЕРI

Мерi залишилася у Святослава, так i не повернувшись до своїх бiдних батькiв, якi жили десь на околицi мiста.

Вона вкладала у почуття до Святослава всю свою пристрасну, гарячу душу.

Вона була пригнiчена i незадоволена, коли взнала про пiдготовку до польоту в небо, але спочатку не висловлювала свого невдоволення, щоб не дратувати Святослава... Однак минав час, i становище змiнилося...

...На протязi 3-х мiсяцiв був пiдготовлений проект космiчного корабля за iдеєю Барвицького. На закритiй нарадi конструкторiв i iнженерiв проект був повнiстю схвалений, i заводи Ро-гена одержали замовлення на виготовлення всiх необхiдних частин корабля.

Свiт нiчого не знав нi про побудову корабля, нi про його конструкцiю. А конструкцiя справдi була незвичайною.

При збудуваннi перших космiчних ракет користувались звичайним хiмiчним паливом. Але вже при подорожi на планети Марс чи Венеру не могло бути й мови про застосування такого палива. Його не вистачало для таких великих перельотiв. Тому тепер ряд країн готували атомнi ракети, де рушiйною силою був потiк матерiї, розiгрiтої в атомному котлi. Але i ця конструкцiя не годилася для досягнення променевих швидкостей. Великi успiхи ядерної фiзики дозволили Барвицькому пiти зовсiм iншим шляхом.

Його космiчний корабель не мав нiчого спiльного з ракетою. Це був велетенський, довжиною в тридцять метрiв, апарат, збудований з найтугоплавкiших i найлегших сплавiв, обтiчної форми, без повiтряних стабiлiзаторiв. Посерединi його був суцiльний канал, що проходив наскрiзь. В каналi монтувався велетенський соленоїд, а по краях каналу - величезнi кулi - розрядники. Цi кулi сприймали на себе коротко-частотну енергiю, конденсовану в атомних батареях, i iмпульсами, посиленими в мiльярди раз з допомогою суперпозицiї хвиль, подiбними до грозових розрядiв, випромiнювали через канал. Iмпульси проходили вiд одної кулi до другої з будь-який бiк. Соленоїд заряджався i, взаємодiючи з полем локалiзованого в просторi згустка електромагнiтної енергiї, що проходив по каналу, давав рух апарату. Головне те, що апарат мусив рухатися безшумно, набирати будь-яку швидкiсть i навiть нерухомо висiти в просторi.

Запаси енергiї в атомних батареях були надзвичайно великi i їх вистачило б на сотнi рокiв польоту по земному часу...

Роген кинув на побудову апарата всi можливостi своїх велетенських заводiв, десяткiв iнститутiв, i через пiвроку в пустинi Нью-Мексiко за неосяжною стiною в новозбудованому цеху почав монтуватися перший у свiтi корабель для досягнення швидкостей променя. В конструкцiю було вкладено все краще, що могла дати наукова думка в областi автоматики, теле, радiо i електротехнiки, електронiки i т.д. За розрахунком Барвицького корабель мав бути закiнченим в липнi наступного року...

Першi днi Барвицький приходив додому веселий, радiсний. Обнiмаючи Мерi, вiн жваво розповiдав їй про те, як iшли роботи. З кожним днем все тривожнiше ставало в неї на серцi, однак вона стримувалась, бо не хотiла затьмарювати його радостi. Але в свiдомостi настирливо билася думка - скоро розлука. Розлука назавжди, бо хто ж може ждати людину назад з неосяжних глибин Простору i Часу. I Часу... Бо якщо й вернеться вiн, то, може, тiльки через сто рокiв, коли вона вже помре!

Що вiн хоче знайти там, в холодних просторах Космосу? Невже вона Мерi - любляча i близька - не рiднiша йому вiд космiчних химер?

Одного разу, коли Святослав повернувся на гелiкоптерi з Нью-Мексiко пiзнього вечора, Мерi не витримала. Дивлячись повними слiз очима в лице чоловiковi, вона сказала:

- Любий мiй! Я завжди рада i щаслива, коли щасливий ти! Але в своїй радостi ти зовсiм забуваєш про мене.

- Що ти хочеш цим сказати, Мерi? - стрепенувся Святослав. - Ах так, розумiю! Розумiю... - сумно сказав вiн. - Але що ж я можу зробити? Що я можу зробити, Мерi?

- Хiба ти не людина Землi? Хiба не твого сина я ношу тепер пiд серцем?

- Це правда, Мерi?

- Так!..

- Для чого, для чого? Кому потрiбне на цьому свiтi ще одне створiння, ще один черв'як? Не треба цього, Мерi...

- Нi! Нi! - схвилювалася Мерi. - Я не знищу твого сина... Я збережу хоч його, якщо не можу зберегти тебе!.. Куди веде тебе твоє марення, куди, скажи...

- Ах так - марення? Ти згодна з тим, як мене оцiнила пiдла преса? I це ти, Мерi, яка так ранiше розумiла мене?