Емма Андієвська - Міражі

• Название: Міражі
• Автор: Емма Андієвська
• Жанр: Зарубежное современное

«Міражі» Емми Андієвської – поетична збірка сонетів, у якій авторка вдається до традиційних для її ідіостилю філософських рефлексій***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

---

ГОДИННИКАР

Під землю – час – стрілки і циферблат.
Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.
Лишилось – тільки – декілька приблуд,
Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід

Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —
Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.
Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,
Що – ополоники, – ущерть – навару.

І кожний – шкутульгає – навмання,
Не знати, чи клубочення – мине,
Адже серпи – ворушаться – зі споду, —

Й не видно, з яких вимірів – нападник.
А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —
Заки – усіх – новий годинникар.

ТЛІН-СТРАШКО

На підвіконні – на тарілці – груша,
Яку – кружалами – промінчик- ріже.
Дерева – позбуваються – мережив.
Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,

В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,
Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.
Й від первісних площин – самі тунелі.
Вітри – нові критерії – в аналах.

Ворушаться – ще без ознак – істоти —
Нові, що – пробують – на ноги – стати, —
За милиці – і первні, і пластиди. —

Й на шию й груди – шалик – від застуди,
Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,
А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!

І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР

У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,
Артерія, що – зібгана колона,
Де мармур – переходить – в порцеляну, —
В ляґуні – острів – на краю відлуння. —

Меридіяни – теж – свої гормони,
Що улягають – атмосферним змінам.
Єдині товтри, що – каркас імунний,
На прапорці неонові – в тумані. —

Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.
Шукач – стискає – мінерал – в руці,
Який – вітрилом – краєвид пустельний,

Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —
Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,
І дійсність – знову – докорінно – спектр.

ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ

День – з ранку без причини – набурмосивсь,
Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.
Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,
Заки – назад – на зозулясту – масу,

Яку – ногою – з берега – пацан,
Котрий – кресало часу – у руці. —
Пес поруч: кайнозой і міоцен.
Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.

Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —
Нашарування – знов – переверта,
Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,

Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —
Бо комашня – й його вже – обсіда,
Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.

КОНТРАФАГОТ

Від сонця – залишилася – колючка.
Світло і пітьма – муром – навкулачки.
Жебрак – на публіку – свої болячки.
Про травми – літня панна – від розлучень,

Стіл – шкетик, що – і зі слоїка – нардек,
Який на всю рівнину – акведук.
Й за акведуком – корабельний док. —
Дід – в затінку – півголосом – кондак,

Аби – ніколи – стріли – зі стрільниці. —
Фортуна – про напарника – й канарці.
Лиш про тяг – стулки шаф – часами – шарпа —

Століть минулих, – де таргани-шурпи[3],
Що – сновигають, і – ніяк – їх – геть, —
Щоб – сенс життя, яке – в контрафагот.

ЩЕ РАЗ ПРО МІСТО – НА ВОДІ

На мармурових сходах – спить – бухарик.
Хоча – з човнів, – причал, – дітиська – хором.
Інколи й небом – кінець світні – хури,
Що – унизу – на острівці та шхери.

В повітрі щ звук від літаків – як гуркіт.
Весляр – допалює – і геть – цигарку.
Тип, що – на пірсі, у канал – обгортку.
Жебрачка – руку, – та ще й сльози – гірко.

На площі – поруч – авіосальон.
Краля – в вікні – цілунки – посила.
Тераса. Столик. П’ють – аліготе.

Факір, – обслуга, – брухт – й гадюк – ковта. —
Кожний – на свій кшталт – в існування – вступ.
Річка, що – в море, – й скільки – зір – мости.

СВІТ-БУЛЬБАШКА

Рівнина. Халабуди – з жовтих охів[4].
Півкраєвиду – вибгалося – вухом.
Лад, – з тиглями – й піпетками, – комаха. Допомагає їй – гілляка-віхоть.

В думках, – сніданок – кропива, – печерник. Перефарбовують – на вохру – чорне.
Жаринами – заглибини мочарні.
Забрів до яру – й глобуси – вівчура.

Кущі найменші – поміняли – чохли.
Знов – паростки, котре – за ніч – зачахло.
Й цементні куби – на музей-садибу, —

Зі скла скульптури – вздовж стежок – оздоби,
Як міниться – й кипить – на видноті —
Світ-бульбашка, що – старт – і відліта.

МАЛЯ

Ріка. – Пісок, що – переходить – в лес.
Схил. М’язи неба – викопний молюск.
З закутин – тіней фосфоричний зблиск.
Рівнину – кроком – глиняний колос.

Вздовж обрію – споруди – де-не-де.
Нові фасади – видмухом – склодув.
Лелеки – з лелечатами – гніздо.
Хлопчина – лічить – кола на воді. —

В правиці – африканський білокрильник,
Дідок – малечій ритуал сакральний.
Кожний – на свій лад – тліну таємниці. —

Перемістились – суходоли – в оці,
Й амурчик – стріли – охляп – на – нанду.
Маля, що – й без вуздечки – світ – веде.

НОВИХ ПЛОЩИН – І ПОДМУХ, І – КАРБІЖ

Світ шириться, – досяжний – ельфам – й курці.
Концерт на площі – перехід – на скерцо.
Замість хмаринок – селезінки – з коців —
В повітрі – для нових кваліфікацій.

Зі сну веранд – звисають крилані.
Упир торішній – повз басейн – лином.
Острів – у мандрах – сів – на мілину.
Ніде – й душі, а гутірка – луна.

Вздовж суходолу, – там, де – товтри, – щогли.
У скверику – краплисту нитку – щиглик.
Майданчик, де ще – діти – в горидуба. —

Спалахують – і в інший вимір – доби.
Жовтогаряче – переходить – в беж. —
Нових площин – і подмух, – і карбіж.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВІДПОЧИНКУ

Приплив, – і отвори – потвори – зизоокі,
Які – пересуваються – вздовж звуку.
До них – рибалки, що – при пірсі, звикли.
Й рятують тих, що – на кілки – заклякли.

Природа – щедро – кілька зайвих ланок.
Внизу – плятани, трохи вище – клени.
Холонуть жердки, що – на оболоні.
Дві ящірки – видмухують – зі слини

І скла – склепіння і дахи вокзальні,
Що їх – на час відпусток – морозильник.
Все небо – замки, ріки – і плоти.

Дух – дійсним – й небуття – перепліта,
Мить, – й без’язике – тяму – і язик. —
Й біжить малюк, в долонці – мотузок,
Щоб наздогнати – песика – й козу.

НОВІ, – ЩЕ ПУП’ЯНКИ, – СВІТИ – З РЕТОРТ

Пала – з олії у горнятку – ґніт, —
Майже щезає, тоді – знов – мигне.
Синхронність, яка – з живчиком вогню,
Що – між світами – шпарку – як хідник.

Між формою – і наміром – розмив.
Вздовж обрію – кодолу кілька – мавп.
Поруччя. Сходи. В колі – двоє мев.
Клаптики сміху – з рештками – розмов.

Часом – туман з долин в лахмітті – каліч,
Й на тому місці – виникають – скелі.
У випадковому – й на цвяхах – зручно —

Ті, що – в обхід – галактики щорічні,
Заки – у невимовне – воротар —
Нові, – ще пуп’янки, – світи – з реторт.

Й ЗНОВ – КРІЗЬ ВІКИ – РУКА, КОТРА – КЕРМО

Бруківка. На два боки – гордовина.
Міні-садок – на коліщатах – в ванні —
Перед каварнею. Паркан чавунний
Пильнує квітів, аж набрякли вени. —

Скрізь блискавкою, а він – ще не звик
Ловити пил, що – переходить – в звук.
Крок, – й жабками – виплигує – нове,
Й ніяк – всю прірву, що – самі дива.

Торкнувся скойки, а – з молюска – стрепет,
Й навкілля – обтрусилося – від струпів.
Хоча – згори – на линві – вниз – відерко —

Про літачок, що – до площин – подиркав
Й де вир світанків – м’якушем – хурми
Й знов – крізь віки – рука, котра – кермо.

КИПИТЬ БУТТЯ, – ЛИШ – БУЛЬКИ, – КАЗАНОК

Світ віддаляється – піщиною – в бальоні.
І вже – до мозку – загляда стеблина.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Самокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські).