» » » Даніель Дефо - Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо


Авторские права

Даніель Дефо - Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Здесь можно купить и скачать " Даніель Дефо - Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Приключения, издательство ЛитагентСтрельбицькийf65c9039-6c80-11e2-b4f5-002590591dd6. Так же Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:
Название:
Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо
Издательство:
ЛитагентСтрельбицькийf65c9039-6c80-11e2-b4f5-002590591dd6
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Вы автор?
Книга распространяется на условиях партнёрской программы.
Все авторские права соблюдены. Напишите нам, если Вы не согласны.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

Описание и краткое содержание "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо" читать бесплатно онлайн.



Одна з найвідоміших пригодницьких книг у світі – «Робінзон Крузо» – розповідає про дивовижні пригоди моряка, чий корабель затонув серед моря. Волею долі він був викинутий на берег безлюдного острова і провів багато років, борючись за своє виживання. Книга була написана Даніелем Дефо на основі реальних подій і служить прекрасним прикладом могутньої волі людини до життя, яка допомогла йому облаштувати свій побут і заново зробити безліч відкриттів, більшість з яких людство вже вчинило багато століть тому, але без яких життя людини немислиме.






Ми часто ходили по рибу на цьому баркасі, й оскільки я був найбільш вправним рибалкою, то хазяїн ніколи не виїжджав без мене. Одного разу він зібрався в дорогу (по рибу чи просто покататися – вже не можу сказати) з двома-трьома важливими маврами, заготувавши для цієї поїздки провізії більше ніж зазвичай і ще звечора відіславши її на баркас. Крім того, він наказав мені взяти у нього на судні три рушниці з необхідною кількістю пороху й зарядів, оскільки, крім лову риби, їм хотілося ще й полювати.

Я зробив усе, як він велів, і наступного дня зранку чекав на баркасі, чисто вимитому й абсолютно готовому до прийому гостей, з піднятими вимпелами та прапором. Однак, хазяїн прийшов сам і сказав, що його гості відклали поїздку через якусь справу, яка несподівано підвернулася. Потім він наказав нам трьом – мені, хлопчикові й мавру – йти, як завжди, на прибережжя по рибу, оскільки його друзі будуть у нього вечеряти, і тому, щойно ми наловимо риби, я маю принести її до нього додому. Я послухався.

І тут у мене знову промайнула давня думка про звільнення. Тепер у моєму розпорядженні було маленьке судно, і, щойно господар пішов, я почав готуватися – але не для рибного лову, а в далеку дорогу, хоча не тільки не знав, але навіть і не думав про те, куди попрямую: будь-яка дорога була для мене хорошою, аби втекти з неволі.

Першим моїм хитруванням було вселити мавру, що нам необхідно запастися їжею, оскільки ми не вправі розраховувати на частування з хазяйського столу. Він відповів, що це правда, і притягнув на баркас великий кошик із сухарями і три глечики прісної води. Я знав, де стоїть у хазяїна ящик з винами (захопленими, як це показували ярлички на пляшках, з якогось англійського корабля), і, поки мавр був на березі, я переправив їх на баркас і поставив у шафку, ніби вони були ще раніше приготовлені для господаря. Крім того, я приніс великий шматок воску, фунтів п'ятдесят вагою, та прихопив моток пряжі, сокиру, пилку й молоток. Все це дуже нам знадобилося згодом, особливо віск, з якого ми робили свічки. Я пустив у хід ще й іншу хитрість, на яку мавр теж попався через наївність. Його ім'я було Ізмаїл, а всі називали його Молі або Мулі. От я і сказав йому: «Молі, у нас на баркасі є хазяйські рушниці. Що, якби ти добув трошки пороху й зарядів? Можливо, нам вдалося б підстрелити собі на обід дві-три алькамі (птаха на зразок нашого кулика). Господар тримає порох і дріб на кораблі, я знаю». – «Добре, я принесу», – сказав він і приніс великий шкіряний мішок з порохом (фунта з півтора вагою, якщо не більше) та інший з дробом фунтів у п'ять чи шість. Він прихопив також і куль. Все це ми склали в баркас. Крім того, у хазяйській каюті знайшлося ще трохи пороху, який я пересипав в одну з великих пляшок, що була в ящику, попередньо переливши з неї залишки вина. Запасшись таким чином всім необхідним для дороги, ми вийшли з гавані на рибну ловлю. У сторожовій вежі, розташованій біля входу в гавань, знали, хто ми такі, і наше судно не привернуло уваги. Відійшовши від берега не більш як на милю, ми прибрали вітрило і стали готуватися до лову. Вітер був північно-східний, що не відповідало моїм планам, бо якби дув він із півдня, я міг би, напевно, доплисти до іспанських берегів, принаймні до Кадикса; та звідки б не дув тепер вітер, я твердо вирішив: втекти подалі від цього жахливого місця, а решту віддати на розсуд долі.

Порибаливши деякий час і нічого не впіймавши, – я навмисне не витягав вудки, коли у мене риба клювала, щоб мавр нічого не бачив, – я сказав йому: «Тут у нас справа не піде; хазяїн не подякує нам за такий улов. Треба відійти подалі». Не підозрюючи підступу з мого боку, мавр погодився, й оскільки він був на носі баркаса, – поставив вітрила. Я сів до керма, і коли баркас відійшов ще милі на три у відкрите море, ліг у дрейф, наче щоб потім приступити до рибного лову. Далі, передавши хлопчикові кермо, я підійшов до мавра ззаду, нагнувся, немов розглядаючи щось, і раптом схопив його за тулуб і кинув за борт. Він зараз же виринув, бо плавав, як пробка, і криками став благати, щоб я взяв його на баркас, обіцяючи, що поїде зі мною хоч на край світу. Він так швидко плив, що наздогнав би мене дуже швидко, оскільки вітру майже не було. Тоді я пішов у каюту, взяв там рушницю і прицілився в нього, кажучи, що не бажаю йому зла і не зроблю йому нічого поганого, якщо він дасть мені спокій. «Ти добре плаваєш, – продовжував я, – на морі тихо, тому ти легко допливеш до берега, і я не чіпатиму тебе; та тільки спробуй підпливти близько до баркаса – миттю прострелю тобі череп, тому що я твердо вирішив повернути собі свободу». Тоді він повернув до берега і, я впевнений, доплив до нього без жодних труднощів, оскільки був чудовим плавцем.

Звичайно, я міг би кинути в море хлопчика і взяти з собою цього мавра, але на останнього не можна було покластися. Коли він відплив досить далеко, я повернувся до хлопчика (його звали Ксурі) і сказав йому: «Ксурі! Якщо ти будеш мені вірний, я зроблю тебе великою людиною, та якщо ти не погладиш свого обличчя на знак того, що не зрадиш мені (тобто поклянешся бородою Магомета і його батька), я і тебе кину в море». Хлопчик посміхнувся, дивлячись мені прямо в очі, і відповів так щиросердно, що я не міг не повірити йому. Він присягнувся, що вірний мені і поїде зі мною на край світу.

Доки мавр, що плив, не зник із виду, я тримав прямо у відкрите море, лавіруючи проти вітру. Я робив це навмисне, щоб показати, ніби ми йдемо до Гібралтарської протоки (як, очевидно, і подумала б кожна розсудлива людина). Справді: чи можна було припустити, що ми маємо намір прямувати на південь, до тих воістину варварських берегів, де цілі полчища негрів зі своїми човниками оточили б і вбили нас, де варто було нам ступити на землю, і нас розірвали б хижі звірі чи ще більш безжалісні дикі істоти в людській подобі?

Та щойно стало сутеніти, я змінив курс і почав правити на південь, скеровуючи злегка на схід, щоб не дуже віддалятися від берегів. Завдяки досить свіжому вітерцю й відсутності хвилювання на морі ми йшли таким хорошим ходом, що наступного дня о третій годині пополудні, коли попереду вперше з'явилася земля, ми були не менш як на півтораста миль південніше Салеха, далеко за межами володінь марокканського султана, та й будь-якого іншого з тамтешніх владик; принаймні, ми не бачили жодної людини.

Та я натерпівся такого страху в маврів і так боявся знову потрапити їм до рук, що, користуючись сприятливим вітром, цілих п'ять днів плив, не зупиняючись, не пристаючи до берега і не кидаючи якоря. Через п'ять днів вітер змінився на південний, і, за моїми міркуваннями, навіть якщо за нами й була гонитва, то, не наздогнавши нас досі, наші переслідувачі мали вже від неї відмовитися, – я зважився підійти до берега і став на якір у гирлі якоїсь маленької річки. Яка це була річка і де вона протікає, в якій країні, у якого народу і під якою широтою – не маю поняття. Я не бачив людей на березі, та й не бажав побачити; мені потрібно було тільки запастися прісною водою. Ми увійшли в цю бухточку під вечір і вирішили, коли смеркне, дістатися уплав до берега й оглянути місцевість. Але щойно стемніло, ми почули з берега жахливі звуки – такий шалений рев, гавкіт і виття невідомих диких звірів, що бідний хлопчик ледь не помер зі страху й почав просити мене не сходити на берег до настання дня. «Добре, Ксурі, – сказав я, – але, можливо, вдень ми там побачимо людей, від яких нам перепаде, мабуть, ще більше, ніж від тигрів і левів». – «А ми стрельнемо в них з рушниці, – сказав він зі сміхом, – і вони втечуть» (від невільників-англійців Ксурі навчився розмовляти ламаною англійською мовою). Я був радий, що хлопчик такий веселий, і, щоб підтримати в ньому цю бадьорість духу, дав йому склянку вина з хазяйських запасів. Порада його, по суті, була непоганою, і я прислухався до неї. Ми кинули якір і простояли цілу ніч, причаївшись. Я кажу: причаївшись, тому що ми й хвилини не спали. Години через дві-три після того, як ми кинули якір, ми побачили на березі величезних тварин (яких ми й самі не знали): вони підходили до самого берега, кидалися у воду, плескалися й борсалися, бажаючи, очевидно, освіжитися, і при цьому так огидно верещали, ревли й вили, що такого я в житті ніколи не чув.

Ксурі був страшенно наляканий, та й, правду кажучи, я теж. Але ще більше злякалися ми обидва, коли почули, що одне з цих страховиськ пливе до нашого баркаса; ми не бачили його, але по тому, як воно віддувалося і фиркало, могли зрозуміти, що це була люта тварина жахливих розмірів. Ксурі стверджував, що це лев (може, так воно й було, – принаймні, я не впевнений в іншому), і кричав, щоб ми підняли якір і віддалилися звідси. «Ні, Ксурі, – відповів я, – нам не треба піднімати якір; ми тільки витравимо канат довше і вийдемо в море: вони не поженуться за нами туди». Але не встиг я це сказати, як побачив невідомого звіра на відстані якихось двох весел від баркаса. Зізнаюся, я трохи отетерів, однак зараз же схопив у каюті рушницю, і щойно я вистрілив, тварина повернула назад і попливла до берега.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

Книги похожие на "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Даніель Дефо

Даніель Дефо - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о " Даніель Дефо - Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

Отзывы читателей о книге "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.