Петр Фиров - История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии

• Название: История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии
• Автор: Петр Фиров
• Издательство: Изд-во СевНТУ
• Жанр: Публицистика
• Год: 2002
• ISBN: 966-7473-39-2

В учебном пособии освещаются страницы истории борьбы ОУН-УПА с конца 1920-х — до середины 50-х годов. Предлагаемые читателю лекции представляют собой попытку осмысления сложного периода в истории Украины с позиций достижений исторической науки в конце XX века.

Для студентов, преподавателей, учащихся, а также всех, кто интересуется проблемами исторического прошлого Украины.

Рекомендовано Министерством образования и науки Украины в качестве учебного пособия для студентов высших учебных заведений

---

3 німецької сторони:

Шеф СД Волині і Поділля — д-р Пиц.

Начальник політичного відділу СД Волині і Поділля — Йоргенс.

Парламентар-посередник поручник Л. Ковальчук.

Запрошений німецькою владою у характері представника-посередника від українського громадянства — колишній начальник штабу Поліської Січі полковник Смородеький і

Тайний протоколіст поручник Зубатий.

Переговори відбулися у с. Москвині Березенського р-ну в окупованім силою помешканні Степана Рудницького. Варта отамана Бульби впровадила німецьку делегацію разом з її охороною через розставлені пости, не відбираючи зброї.

Переговори розпочав доктор Пиц словами, що йому дуже приємно познайомитися з отаманом Бульбом, та зазначив, що він уже віддавна бажає з ним скомунікуватися. Далі сказав, що це є неможливе, щоб поруч більшовицьких, жидівських та польських банд оперували також українські партизанські групи. Цей факт він уважає анормальним явищем; він знає біографію отамана Бульби та його протибільшовицьку боротьбу. Підкреслює, що Поліську Січ розв'язало військо, а СД, яке перейняло службу безпеки, про Поліську Січ тоді нічого не знало, не нав'язало своєчасно потрібних із Поліською Січчю зв'язків, і з цієї причини сталося пізніше багато непорозумінь. Так само через непорозуміння з-за польської провокації зроблені арешти деяких людей із Поліської Січі. Про сам факт розшукування отамана Бульби поліцією у цей час нічого не знає, бо такого наказу не видавав.

Сьогодні, на думку д-ра Пица, треба ці непорозуміння ліквідувати та порозумітися у справі спільної праці для загального добра. Війна проти більшовизму не може толерувати жодної протинімецької акції у тилу, і тому він хотів би покласти всю справу отаманові Бульбі на серце та взяти під увагу інтереси українського народу, бо якщо не дійде до згоди, то попливе більше української, ніж німецької крові; якщо протинімецька партизанська акція пошириться на інші землі, то український народ від цього сильно потерпить; що буде з Україною — поки що невідомо. Це питання буде вирішене після закінчення війни, а як воно буде вирішене, це великою мірою залежатиме від сьогоднішньої постави українського народу. Сказав, що йому відомо, скільки корисного зробив отаман Бульба для свого народу та німців; відомо, що отаман Бульба ніколи не видавав наказу проливати німецьку кров та що, власне, ці документи служать йому за підставу для сьогоднішніх переговорів. І, щоб уможливити отаманові Бульбі вихід із прикрого становища, запропонував йому перейти до свого уряду в характері співробітника на посаду референта боротьби з партизанкою, а людей зі своїх відділів влити до вже існуючих "шуцманшафтів". Коли б співпраця з німецькою владою не відповідала отаманові Бульбі, то він може розпустити своїх людей, а сам вийти з лісу, легалізуватися та розпочати своє спокійне приватне життя, причому всім його людям гарантується абсолютна недоторканість.

У відповідь на це отаман Бульба заявив, що він об'єктивно підходив до оцінки політичної ситуації в Україні та докладав зі свого боку всіх зусиль, щоб якнайбільше спричинитися до зміцнення українсько-німецької співпраці для загального добра обох народів та всієї Європи. Тим часом німецькі чинники своєю новою політичною лінією, яка.є не чим іншим, як політичною зрадою і зневагою українського народу, перекреслили всі ці найкращі прагнення. Німці рахувалися з українцями як із народом так довго, доки не окупували його території. Поведінка німців в Україні та застосовані ними методи, які є наслідком німецької генеральної політичної лінії супроти України, абсолютно підкосили довір'я українського народу до Німеччини як головного фактора в перебудові світу. На думку отамана Бульби, загострені німецько-українські відносини треба починати лікувати від кореня так само, як кожну хворобу. Коренем і головною причиною сьогоднішнього зла є уже згадана німецька політична акція. Першим об'явом доброї волі з німецької сторони для оздоровлення німецько-українських відносин і відчиненням брами для дальших поважніших переговорів отаман Бульба вважає амністійний акт звільнення для усіх українських політичних в'язнів та репресованих. Щодо арештів та репресій супроти людей з Поліської Січі, які доктор Пиц пояснює польською провокацією, отаман Бульба запитав, чому німецькі власті навмисне викликають та підсилюють міжнаціональну ворожнечу серед населення України та послуговуються з засади різними провокаціями, які витворюють неспокій та ще погіршують і так нестабільні відносини у краю?

На ці питання доктор Пиц не дав своєї відповіді.

Щодо німецької генеральної політичної лінії у ставленні до України, то доктор Пиц заявив, що вона сьогодні не може бути змінена, бо до цього Німеччину змушують важкі воєнні обставини. Політика ведеться по лінії найбільшого використання економічних ресурсів України для забезпечення воюючої Німеччини та всієї Європи. До цього вони мають повне право, бо для завоювання України пролилося дуже багато німецької крові та що з огляду на війну сьогодні справи політичного характеру сходять на другий план, а домінуюче становище займають справи економічні. Коли б сьогодні Україна отримала свою державну самостійність, то це могло б статися загрозою для виконання планів німецької політики. Щодо амністії для усіх політичних в'язнів, то в сучасний момент така амністія неможлива з огляду на те, що німецька влада не має гарантії, що звільнені радикально-націоналістичні елементи не будуть вести дальшої ворожої діяльності проти Німеччини. Звільнені можуть бути тільки люди з Поліської Січі, котрих отаман Бульба візьме під свою особисту поруку. За інших людей отаман Бульба гарантувати не зможе, бо вони йому організаційно не підлягають. Спеціально, коли йдеться про бандерівців, котрих отаман Бульба домагається також охопити амністією, включно з їх провідником, доктор Пиц підкреслив, що вони є не тільки ворогами Німеччини, а й отамана Бульби та його організації.

Своєю чергою отаман Бульба відповів, що момент завоювання, а не визволення України, є для нього офіційною новиною; щодо ворожості українських націоналістів, то він ворогів не має, бо він сам також є українським націоналістом. Кожного ув'язненого українця, без огляду на його партійно-політичну приналежність, він уважає своїм братом. Далі запитав, у чому, властиво, на думку німецьких чинників, полягає ворожість українських радикально- націоналістичних угруповань проти Німеччини?

Доктор Пиц відповів, що німецька влада має явні докази проти німецької акції згаданих угруповань, яка проявляється у відповідній пропаганді. Ця пропаганда закликає населення саботувати всякі німецькі розпорядження господарського та адміністративного характеру, як, наприклад, невиконування контингентів державних поставок, невисилання людей на роботу до Німеччини і т. ін.

У відповідь на це отаман Бульба заявив, що коли б була Українська держава, то всі анормальні явища не існували б. Коли Німеччина вибрала супроти українського народу замість чесної державної співпраці безоглядну економічну експлуатацію та жорстокий політично-культурний гніт, зводячи його лише до ролі предмету, а не підмету, тоді нам, як великому європейському культурному народові, що має за собою славні історичні традиції, нічого іншого не залишається, як тільки боротьба всіма можливими засобами. Теперішня німецька політична лінія довела до підпілля Поліську Січ, бандерівців та мельниківців; і коли вона не буде змінена, доведе в короткому часі до нелегального становища весь український народ. Український народ боровся, бореться і далі буде боротися за свою державу. Німці мусять цей факт зрозуміти. Так само для українців не є байдуже питання соборності всіх своїх земель. Тим часом німці шматують українську землю на якісь дивовижні новотвори у вигляді всяких дистриктів, комісаріатів та колоніальних концесій для своїх союзників. Коли німці гадають собі, що український народ усього цього не бачить та не розуміє, у чому річ, то вони глибоко помиляються. Якою дорогою для кожного народу є справа звільнення та соборності його земель, про це німці можуть переконатися на прикладах своєї власної історії, усякі обіцянки з боку німців про організацію Української держави після закінчення війни — це не що інше, як наївна ставка на чиюсь глупоту.

Доктор Пиц ще раз заявив, що питання української державності сьогодні не є актуальне з двох причин:

- із згаданих уже воєнно-господарських мотивів,

— через брак української інтелігенції, яка могла б адмініструвати державу.

Останнє твердження доктора Пица отаман Бульба категорично заперечив. Число української інтелігенції у Краю та в еміграції є аж надто достатнє для обсадження адміністративного апарату Української держави. Тим часом ті люди з вищою освітою гинуть з голоду по українських містах та на примусових роботах у німецьких шахтах, а неграмотні німецькі селяни роблять усякі безчинства та дурниці на становищах ландвіртів і комісарів в Україні. Абсолютне незнання місцевих обставин, брутальна поведінка з населенням, биття людей, насильства, грабунки та вічна пиятика — це загальні прикмети та тактика кожного німецького «достойника» в Україні. З дотеперішньої практики отаман Бульба не бачить з німецького боку найменшої тенденції виховування українських адміністративних кадрів. Навпаки — німці безоглядно винищують українську інтелігенцію виморюванням голодом по містах, тисячними арештами та розстрілами у Краю. Німецькі тюрми та концтабори найжахливіші в цілому світі. Про необхідну продукцію інтелігенції нема мови. Всі середні та вищі школи ліквідовані. Українська національна преса знищена. Всі видавництва заборонені. Коли Німеччина має замір допустити до організації української держави, хоч би навіть по закінченні війни, то чому сьогодні у пресі забороняється узагалі про цей факт згадувати?