Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)

• Название: Коштовний камiнь (на украинском языке)
• Автор: Андрей Гуляшки
• Жанр: История

---

Вилю Власев рiдко говорив з Арсовим, i то тiльки в службових справах. Вiн морщився, бо не терпiв його м'якого шипучого голосу, уникав зустрiчатися з ним поглядом, але завжди прислухався до його порад, - цiнив як спецiалiста. Кiлька разiв начальник брався записати його характеристику в свiй блокнот, та нiяк не мiг: образ цiєї людини не пiдпадав пiд вiдомi йому "показники" i проценти, не вкладався нi в якi певнi i точнi формулювання.

А Павел Папазов полюбив Арсова, навiть зробив своїм помiчником у партiйних справах. Вiн захоплювався його скромнiстю, ретельнiстю, вважав взiрцем бездоганної дисциплiнованостi. Парторг доручав йому робити доповiдi, збирати членськi внески, висунув своїм заступником. Все це Iгнат Арсов виконував дуже сумлiнно. Часто писав характеристики на комунiстiв бригади, i Павел Папазов дивувався: "Наче писав моєю рукою i дивився моїми очима!"

- Дуже радий, - злегка вклонявся у вiдповiдь Iгнат Арсов. - Ви ж навчили мене вiрно бачити, суворо i об'єктивно оцiнювати. Тим, чого досяг, я зобов'язаний тiльки вам.

Минулого року восени Арсов вiдкрив поклади мiдної руди, але й це своє вiдкриття приписав Папазову.

- Я працював за його вказiвками, - твердив вiн.

Папазов не пригадував, чи справдi давав Арсову якiсь "вказiвки", але чомусь не заперечив, змовчав i прийняв уже як належне. Це принесло йому славу, а згодом - пiдвищення по службi. Пiсля цього випадку вони стали нерозлучними друзями.

Минулої осенi, коли Андрiй розказав про свою догадку щодо берила, Павел Папазов покликав свого друга i без зайвих слiв спитав:

- Що ти думаєш з цього приводу?

Iгнат Арсов довго мовчав.

- Дозвольте вiдповiсти через кiлька днiв, - нарештi вiдповiв вiн.

Минув тиждень, десять днiв. Iгнат Арсов чомусь їздив у Софiю. I от одного вечора вiн сам заговорив про Андрiя.

- Ви мене питали, що я думаю про його гiпотезу? Скажу: наївна фантазiя.

- Так, все це так, - усмiхнувся Папазов. - Фантазiя, зрозумiло. Однак це хороше, коли люди захоплюються великими iдеями. Як це красиво i благородно!

I тут вперше Iгнат Арсов заперечив йому.

- Такi захоплення - марнування часу, - сказав вiн. - Я б на вашому мiсцi його приборкав.

Цi слова пригадав Папазов того ранку, коли обидва стояли бiля столу Славi Спиридонова.

- У вашiй бригадi є один молодий геолог, - почав начальник. - Звуть його Андрiй Андрєєв! Яка ваша думка про нього?

Павел Папазов крадькома глянув на свого приятеля, кашлянув i вимушено весело вiдповiв:

- Андрiй?.. Прекрасний хлопець! В свiй час вiн був центром нападу в студентськiй футбольнiй командi.

При цих словах по обличчю його товариша промайнула задоволена, схвальна посмiшка.

- Я вас не питаю про його спортивнi якостi, товаришу Папазов. Чи центром був вiн, чи крайнiм. - Славi Спиридонов любив i розумiв футбол. Зараз мене цiкавить не це. Я вас питаю про iнше i певен - ви догадуєтесь, про що саме.

- Як вам сказати, це людина нового типу, - почав якось невпевнено Папазов. - Якщо захоплюється, то захоплюється цiлком.

- Симпатична людина, - сказав Iгнат Арсов 1 вклонився.

- Говорив вiн вам про берил, про мiнерал берил? - запитав їх Спиридонов, раптом пiдвiвшись. - Про це я вас питаю, i вiдповiдайте менi прямо, без викрутiв.

Iгнат Арсов зiтхнув.

- Звичайно, говорив, скiльки разiв! - засмiявся Папазов, але було помiтно, що в цей момент йому не до смiху. - У кожної людини є idйe fixe. Якась манiя, - продовжував вiн. - Що поробиш? У нашiй бригадi є один геолог на прiзвище Зюмбюлев, завзятий мисливець. Так вiн розповiдав, що одного разу в лiсi бачив, як його собака грався з вовком у довгої лози.

- Яка ж ваша особиста думка про справу з берилом? - раптом запитав, нахмурившись, Спиридонов.

- Та що тут думати! Це благородний ентузiазм, мрiї, марення. Я тут абсолютно нiчого поганого не бачу: молодiсть всюди шукає прекрасного.

Iгнат Арсов стиха кашлянув.

- Товариш Папазов має на увазi прекрасне в лапках.

- Ви не знаходите i зернинки ймовiрностi в цих його гiпотезах?

- Мабуть, зернинку ймовiрностi можна знайти навiть у вимислах божевiльних, - поспiшив вiдповiсти Iгнат Арсов.

- Значить, ви, товаришу Папазов, упевненi, що все це - божевiлля. Так?

- Я? - Павел Папазов почухав лоб, помовчав. - О, нi! Я не говорив подiбних речей. Я завжди прихильно ставився до мрiй молодi. Ви спитайте Андрєєва. Я не тiльки не докоряв йому, а, навпаки, допомагав у мiру своїх сил.

- Все це абсолютно вiрно, - вiдповiв Iгнат Арсов. - Товариш Папазов завжди ставився з благородною поблажливiстю до фантазiй цього юнака.

"Ясно, цi люди не вiрять у гiпотезу про берил, вважають, що все це даремна справа, - подумав Спиридонов. - Але в усякому разi вони добре ставляться до зусиль юнака, особливо Папазов".

- Побачимо, - сказав вiн. - Я йому сказав, щоб вiн представив менi детальний геодезичний ескiз району, де, на його думку, можна припустити наявнiсть слiдiв берила. Я зрозумiю з ескiза, наскiльки серйозна ця людина, яка вiдкрила берил, i чи справдi вона щось вiдкрила. Ви вiльнi.

Так розвивалась "берилова" iсторiя до цього часу.

I ось тепер Вилю Власев сидiв перед ними i похмуро дивився у свiй блокнот. I вiн, i Павел Папазов сприйняли гiпотезу Андрєєва як дивну фантазiю, плiд палкої уяви. Та коли перший ставився до подiбного роду "марень" явно непримиренно, то другий - терпимо, як до наївного, але красивого пориву, властивого молодостi.

"Я зрозумiю з картографiчного ескiза, чи є хоча б частка вiрогiдностi в цiй справi", вирiшив Славi Спиридонов i послав кур'єра по Андрiя.

На цей раз молодий геолог був зовсiм не такий, як у свiй перший вiзит. Вiн був одягнений в темний пiджак, що робило його вищим i пiдкреслювало могутню статуру.

Iнженер Спиридонов запропонував Андрєєву сiсти i якусь мить любувався його атлетичною постаттю, молодим рум'янцем. Потiм спитав прямо, без зайвих слiв:

- Значить, ти вiриш, що в цьому районi є слiди берила, правда?

- Вiрю, - упевнено вiдповiв Андрiй, прямо глянувши у вiчi начальниковi. I знову повторив: - Вiрю.

Вилю Власев багатозначно кашлянув.

- Скажи, - промовив вiн, - який тут процент ймовiрностi? Хоч один є?

- П'ятдесят один процент, - спокiйно вiдказав Андрiй.

Вилю Власев розкрив рот i широко розставив короткi руки. Вiн i слова не мiг вимовити вiд подиву i тiльки похитав головою, наче лiкар бiля лiжка безнадiйно хворого.

- Що ви маєте на увазi: поклади, пласти, жили? - тихо спитав начальник.

- Я маю на увазi слiди, якi дають пiдставу робити висновок, що колись, у давнину, в цих мiсцях будували шахти для добування смарагдiв. В той час звичайний берил зовсiм не цiнили, шукали тiльки кришталевий. Однак, я гадаю, що там, де є кришталевий, там повинен бути i звичайний.

- Тобто... ви бачили кришталевий берил... так я вас повинен розумiти? Славi Спиридонов пiдвiвся з-за столу. - Бачили смарагд?

- Це йому приснилось, - засмiявся Вилю Власев. - Щось подiбне бачив увi снi. А потiм йому здалося, що це дiйснiсть. Взагалi, це... казка з тисячi i однiєї ночi!

- Чекайте, чекайте! - обiрвав його Спиридонов. - Ви, значить, бачили смарагд? Прозорий, кришталевий берил? Чому ж не принесли шматочок, щоб показати?

- Я бачив щось подiбне до кришталевого берила, - сказав Андрiй. - За кольором, за м'яким блиском. Але я не змiг здобути нi пiщинки, бо цей камiнь лежав над головою на висотi бiльш як три метри. Не було чим i як вiдламати його. Та я й не був певний, що це дiйсно кришталевий берил. Iншi мiнерали, якщо дивитися здалека, мають той самий колiр. Вдруге менi не довелось побувати на тому мiсцi, оскiльки бригада вирушила на iнший об'єкт.

- Вигадки! Видно, що начитався книжок, - почав сердитись Вилю Власев. Хто зна, яка стародавня iсторiя запаморочила тобi голову.

- Я позначив те мiсце на картографiчному ескiзi, - сказав Андрiй.

- Дай його сюди! - в один голос вигукнули обидва вченi.

- А без ескiза ви менi не вiрите? - усмiхнувся Андрiй. - Невже я схожий на шахрая, на людину, що свiдомо обдурює?

- Деякi жiнки схожi на ангелiв, а душа їх чорнiша, нiж у чортiв, сказав Вилю Власев. - Зовнiшностi я не вiрю.

- Дайте ескiз! - iнженер Спиридонов простягнув руку.

- Треба бiльше вiрити людинi, нiж паперам! - сумно всмiхнувся Андрiй. А втiм, - ось, дивiться!

Вiн розкрив свiй портфель, вийняв м'яку коричньову папку i поклав на стiл.

- Я знаю в цьому районi кожну видолинку, кожну висоту, ти мене не заплутаєш, - погрозив йому пальцем Вилю Власев.

I тут трапилося щось зовсiм несподiване, дивне, про що згадувалось уже на початку цього роздiлу.

Вилю Власев i iнженер Спиридонов розкрили папку i жадiбними очима вп'ялися в рiзнокольоровi топографiчнi знаки. Минуло двi хвилини, три - чути було тiльки їх посилене дихання, шарудiння пальцiв по гладенькому паперу для креслення.

Вилю Власев майже встромив нiс у креслення, а iнженер Спиридонов випростався i з застиглим обличчям ледве чутно прошепотiв:

- Це шифр... чи що?

- Який там шифр, - засмiявся Андрiй. - Це ж зовсiм ясний геодезичний ескiз, зроблений за точним топографiчним планом. Всi пояснення дано в легендi.