Ю Сафронов - Перша зустрiч (на украинском языке)

• Название: Перша зустрiч (на украинском языке)
• Автор: Ю Сафронов
• Жанр: Научная Фантастика

---

Так, вiдрiзняється, й дуже сильно. Точнiш, стала дуже вiдрiзнятися вiд них вiдтодi, як на нiй настало XX столiття, коли люди, навiть не пiдозрюючи про це, повiдомили про своє iснування всьому космосовi.

Люди, що проживали на Землi до нашої ери, побудували велетенськi кам'янi пiрамiди, якi збереглися досi й дивують усiх своїми розмiрами. Та цi гiгантськi споруди не можна було помiтити навiть з Мiсяця. Минули вiки. Люди стали обробляти обширнi площi на планетi, засiваючи їх корисними рослинами. Змiнилось сезонне забарвлення поверхнi планети, та цю змiну хтозна, чи можна було розрiзнити навiть з поверхнi Марса. Настало XX столiття. З'явились радiо- й телевiзiйнi станцiї величезної потужностi. Електромагнiтнi коливання вирвалися за межi планети й полинули в космос. Вони несли з собою численну iнформацiю, вони вмiщували в собi усi новини, вони говорили всiма мовами, вони плакали й смiялися, спiвали й голосили, погрожували й жартували, вони повiдомляли всiм, що на Землi живе цивiлiзоване суспiльство.

Розумним iстотам iнших свiтiв треба було лишень зумiти прислухатися до голосу космосу. I вони прислухались. Першими виявилися лтецяни. Вони зловили земнi радiохвилi, що пролетiли мiльйони мiльйонiв кiлометрiв, i почули на тлi клацаючих, скриплячих i потрiскуючих перешкод космосу дещо таке, що змусило їх задуматись...

Зiрка Б-62/1602, як вони називали наше Сонце, випромiнювала значно бiльше енергiї на хвилях метрового дiапазону, анiж це їй на жало за всiма законами фiзики.

Лише лтецянськi астрономи схильнi були приписувати загадковому радiовипромiнюванню природний характер. Але в такому випадку скромна оранжева зiрка Б-62/1602 повинна була б мати значно вищу температуру у порiвняннi з її шiстьма тисячами абсолютних градусiв. Або ж на її поверхнi мали вiдбуватися якiсь невiдомi лтецянам ядернi перетворення, що були причиною потужного випромiнювання енергiї у метровому дiапазонi за порiвняно низької температури.

Iншi лтецянськi астрономи гадали, що випромiнює не сама зiрка Б-62/1602, а якась невидима в телескоп холодна планета, котра обертається довкола неї i на якiй, очевидячки, живуть досить високорозвинутi розумнi iстоти, що користуються у своєму повсякденному життi радiохвилями метрового дiапазону.

Ця гiпотеза не сприймалася всерйоз у вченому свiтi. Простiше було повiрити в загадкову ядерну реакцiю на поверхнi оранжевої зiрки, анiж в iснування населеної планети.

Так чи нi, а протягом багатьох рокiв зiрка Б-62/1602 тiльки й знай згадувалася у лтецянськiй лiтературi. Багаторазовi згадування призвели до того, що зiрка стала притчею во язицех, набула свiтової популярностi й була оголошена "загадкою космосу № 1". Це визначило усi подальшi подiї. Лтецяни були такi багатi матерiально, що цiлком могли послати до неї недешевий космiчний корабель-робот.

I його було послано. Вiн мав назву Щехс, що означало "перший гiсть". Спочатку лтецяни довго вдивлялися у нiчне небо, намагаючись розгледiти ледве помiтну блискучу цятку корабля, який вiддалявся. З кожним днем вона ставала тьмянiшою i меншою. Потiм щезла зовсiм. Минуло декiлька рокiв, i за повсякденними турботами багато хто iз лтецян забув про зоряний корабель. А вiн усе летiв i летiв, самотнiй, загублений у тишi неосяжної безоднi мандрiвник, згусток наукових досягнень лтецянської технiки, неживий блукач...

Тiльки зрiдка - разiв зо два на мiсяць - з його борту надходила на Лтець передача, що являла iнтерес для вузького кола фахiвцiв. Це були вiдомостi про склад i концентрацiю елементарних частинок у космосi, данi про гравiтацiйне поле, повiдомлення про склад випромiнювання рiзних зiрок. Цi вiдомостi регулярно з'являлись у лтецянїськiй пресi, та їх мало хто уважно аналiзував. Бiльшiсть лтецян поспiхом проглядали короткi повiдомлення й задоволено говорили:

- А Щехс все ще летить! Добре. Подивимось, що буде далi.

И раптом iнтерес до повiдомлень Щехса рiзко посилився. Це сталося у той момент, коли космiчний корабель пiдлiта в досить близько до Сонця i змiг розрiзнити своїми приладами, що загадкове випромiнювання насправдi йде не вiд самої оранжевої зiрки, а вiд планети, що обертається навколо неї.

Лтецяни були схвильованi. "Невже радiохвилi посилають розумнi iстоти?" - питали вони одне одного. Усi з нетерпiннями чекали нових повiдомлень. Вони надходили регулярно, й усе бiльше й бiльше розпалювали пристрастi.

"Довкола зiрки Б-62/1602 обертається дев'ять планет. Джерелом радiовипромiнювання є третя з них",- повiдомляв Щехс.

"Третя планета має величезного природного супутника", - довiдались невдовзi лтецяни.

"Я потрапив у радiацiйний пояс планети. Вiдстань до поверхнi 80 тисяч кiлометрiв. Навколо мене - елементарнi частинки малих енергiй", - передав Щехс через кiлька дiб, опинившись у зовнiшньому радiацiйному поясi Землi.

З наближенням до поверхнi планети кiлькiсть повiдомлень росла, наче лавина. Усi сто п'ятнадцять передавальних каналiв Щехса були завантаженi до краю. Передачi велись безперервно. Щехс вийшов на колову орбiту бiля Землi i вже зовсiм з малої висоти, що дорiвнювала яким-небудь двомстам кiлометрам, уважно розглядав поверхню планети в електроннi телескопи. Зображення кодувалося й тут же передавалося на Лтець. Але там його отримували не в той самий час, а з великим запiзненням. Лтець була так далеко вiд Землi, що навiть променевi свiтла й тому потрiбнi були роки, щоб долинути до неї.

Лтецяни бачили на своїх екранах телеприймачiв i чули по радiо передачi, якi Щехс вiв чотири з лишком роки тому за земним лiточисленням. Вони бачили тi подiї, якi минули давним-давно.

Простiр роздiляв у часi мислячi iстоти, створював непереборну перешкоду для миттєвої реакцiї, робив практично неможливим керування роботом з рiдної планети. Вiдстаневий бар'єр обмежував можливостi мислячих iстот.

VI

На Лтецi була велетенська будiвля з красивим прозорим куполом, яку знав кожний лтецянин. Це був Центральний Зал керування космiчними перельотами. Сюди надходили всi вiдомостi про космiчнi кораблi, запущенi з Лтецi. Тут також обробляли повiдомлення, якi одержували вiд Щехса. Звiдси iнформацiя направлялася у величезнi куби електронної пам'ятi, що зберiгаються глибоко пiд поверхнею планети у спецiальних пiдвалах, де записувались назавжди. У Центральному Залi були примiщення, де стояли прилади спостереження, аналiзуюча апаратура - технiчнi очi та вуха лтецян величезної чутливостi, якими вони прислуховувались до голосу космосу i вдивлялися в його безкрайнi далечiнi.

Майже рiвно двадцять п'ять рокiв тому тут, у Центральному Залi, точилися палкi суперечки. Спецiальна комiсiя обговорювала програму дослiджень, яку потрiбно було запрограмувати для Щехса. Цiєю програмою визначалися майбутнi дiї Щехса в рiзних ситуацiях.

У той час тут зiткнулося двоє угруповань учених. Одне з них очолював високий похилого вiку чоловiк з вольовим енергiйним лицем, гучним голосом i впевненими рухами. Це був вiдомий астроном Гон. Вiн був противником гiпотези населеної планети. Вiдгадку таємницi зiрки Б-62/1602 вiн шукав у невiдомiй реакцiї, в невiдомих ядерних перетвореннях на її поверхнi. За нього стояла велика група вчених. Вони наполягали на тому, щоб у пам'ять Щехса було закладено програму, нацiлену переважно на вивчення властивостей самої зiрки.

- Щехс повинен наблизитися до Б-62/1602 настiльки, наскiльки це можливо, - казав Гон. - Основа дослiджень - ядернi перетворення. Всi комiрки його пам'ятi мусять бути заповненi iнформацiями про вiдомi нам ядернi реакцiї. Щехс має протягом короткого часу виявити нову реакцiю i повiдомити про неї на Лтець. Пiсля повної витрати пального Щехс упаде на Б-62/1602 i згорить. На цьому його мiсiя закiнчується. Що ж до гiпотези колеги Чадаза про штучне походження радiосигналiв, то... - вiн зробив виразну паузу, посмiхнувся, немовби закликаючи аудиторiю поспiвчувати йому i зрозумiти, як важко дiбрати слiв у такiй смiшнiй ситуацiї, що склалася з цим Чадазом, i закiнчив: - ... то треба подякувати йому за смiливiсть наукової гiпотези й на цьому обмежитися. На кожну гiпотезу неможливо витрачати дорогоцiннi комiрки пам'ятi Щехса.

Чадаз у всьому був повною протилежнiстю Гону, якщо не брати до уваги такого ж похилого вiку i такої ж слави. Вiн був середнiй на зрiст, iз звичайним дуже спокiйним лицем, з рiвним, навiть трохи монотонним голосом, зi стриманими, на перший погляд, навiть несмiливими рухами. Тi, хто були з ним знайомi ближче, прекрасно знали, що за цiєю найзвичайнiсiнькою зовнiшнiстю приховується справжнiй вчений - педантичний i врiвноважений, надзвичайно пунктуальний i добросовiсний, з величезною ерудицiєю i з великою силою волi. Знав це i Гон. йому неодноразово доводилося бути опонентом Чадаза. Тепер Гон нетерпляче чекав його вiдповiдi на свiй виступ. За Чадаза стояли горою астроботанiки, астрогеологи i астропалеонтологи.

Чадаз поволi пiдвiвся зi свого мiсця i, дивлячись у вiчi Гону, дуже спокiйно сказав своїм звичайним тихим голосом, що змушував усiх напружувати слух i зiр i дотримуватися тишi, аби почути:

- Я згоден з колегою Гоном. На кожну гiпотезу справдi не варт витрачати дорогоцiнних комiрок пам'ятi Щехса.