» » » » Василий Бережной - Сакура (на украинском языке)

Василий Бережной - Сакура (на украинском языке)

Здесь можно скачать бесплатно "Василий Бережной - Сакура (на украинском языке)" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Научная Фантастика. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:

Название:
Сакура (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Сакура (на украинском языке)"

Описание и краткое содержание "Сакура (на украинском языке)" читать бесплатно онлайн.








Бережной Василий Павлович

Сакура (на украинском языке)

Василь Бережний

Сакура

Повiсть

Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набiк. Маленький коридорчик з умивальником, далi вузький прохiд до покою, в якому заледве вмiстилося лiжко, столик та двоє сидiнь бiля нього. Денне свiтло Кьоко вимикала лише тодi, коли вмощувалась з донькою спати. У вiльний вiд роботи час вона, лежачи в постелi, поглядала на стiни i мрiяла про те, що от би добре було навчитися малювати - тодi б вона вивела на оцiй сiрiй штукатурцi дерева, квiти, кущi... А на стелi, отам у кутку, намалювала б сонце. Може б, розступилися стiни, пiднялася б угору стеля, i вона б забула, що приречена все життя гибiти пiд землею. Саме гибiти, бо Кьоко здавалось, що вона не живе, а вiдбуває якийсь строк.

- Ти навчишся малювати, Мiка-тян?

Донька повертає до неї своє не по-дитячому серйозне обличчя, i мовчки хитає головою.

- Тодi намалюєш на стiнi сакуру...

- А що це таке?

- Дуже гарне дерево, - мрiйливо говорить Кьоко. - Весною воно цвiте бiло-бiло з рожевим вiдтiнком...

- А мама бачила?

- Так. Я бачила сакуру, коли була ще така, як ти, маленька.

Кьоко починає згадувати, наче пливе човном у якусь маревну далеч, i чим довше вона розповiдає доньцi, тим бiльше виринає звiдти образiв з горiшнього свiту, втраченого токiйцями. Тануть, прозорiшають запони часу, вона бачить широку, всипану гравiєм дорогу в парку Мейдi, арку з товстелезних стовбурiв, з яких знято лише кору, густолистi крони дерез, де пурхають птахи... Полискує вода в озерi... Ситi золотистi риби...

- Коло того озера є лужок, а посеред нього росте сакура. - Кьоко натиснула кнопку, i на стiнi засвiтився циферблат - хвилини, години, день, мiсяць i рiк. - Ну, от зараз вона, певне, починає цвiсти...

Мiка пiдсувається до мами ближче, слухає, не зводячи з неї чорних лискучих очей. Маленьке тiльце її аж здригається вiд нервового напруження, вона, здається, i не дише, щоб не пропустити жодного маминого слова.

- Пригадую, з храму Мейдi тато вiв мене до озера - там можна було перепочити на лавочцi, помилуватись рибою, яка пiдпливала до самiсiнького берега. Батько запалював сигарету, а я бiгла до сакури. Я її дуже любила... Такий нiжний, нiжний цвiт... Що з тобою, Мiка-тян?

Дитина заплакала, витирає кулачком очi. Кьоко пригортає її, легенько гладить чорний шовк волосся.

- Заспокойся... Ну, що тобi?

Мiка схлипує:

- Я х-хочу до сак-кури-и...

- Не можна, дитинко, ще не можна. Унiкум забороняє виходити на поверхню. Повiтря там отруєне, розумiєш? Дихнеш - i захворiєш.

- А хто такий цей... Унiкум-сан?

- Унiкум? Це такий електронний мозок. Вiн дуже суворий, розумiєш, в нього нiчого людяного нема. Та ось прийде до нас Окуно-сан - розпитаєш.

- Вiн з ним знайомий?

- Так, добре знайомий. Окуно-сан працював з Унiкумом. А коли з'явився наказ переселитися в пiдземелля, Унiкум i його прогнав, бо навчився обходитись без людей.

Мiка-тян стихає, потiм шепоче:

- А сакура - жива чи картинка?

- Жива. Купається в сонцi, а як зацвiте - аж смiється!

- Я хочу побачити її...

- Ну, от яка ти, доню... Треба почекати...

Зазвучала тиха мелодiя виклику. Кьоко пiдвелася, звичним жестом торкнулася волосся, поправила на грудях халат i ввiмкнула комунiкацiйний апарат. Як i передчувала, з овального екранчика на неї поглянуло обличчя Окуно Тадасi.

Звичайне обличчя вже немолодого чоловiка, але чимось воно хвилює Кьоко - може, замисленим поглядом збiльшених окулярами очей? Десь у тайниках душi молода жiнка вiдчуває, що вiзити Окуно Тадасi пояснюються не лише близьким сусiдством i самотнiстю iнженера. Та зрештою вияв симпатiї в цьому суворо регламентованому свiтi хiба це не дарунок неба? I вона вiдповiдає сусiдовi стриманою взаємнiстю.

- Драстуйте, Кьоко-сан, - рiвним голосом говорить Окуно Тадасi з екранчика.

- Драстуйте, Окуно-сан, - всмiхається Кьоко.

- У вас все гаразд? Мiка-тян здорова?

- Трохи вередує, щось на неї находить.

- О, це погано, зараз я зайду, ми з нею поговоримо. Дозволите, Кьоко-сан?

- Прошу, заходьте.

Окуно Тадасi й Мiка - друзi. Вiн завжди бере її на руки, розповiдає всякi цiкавi iсторiї. От тiльки нiколи не смiється. Наче знає щось таке потаємне, таке складне, що iншi люди не можуть того осягнути, а вiн носить те в собi, не можучи нi з ким подiлитися. Одного разу Кьоко заговорила про це, i в її голосi було багато спiвчуття. Окуно-сан зiтхнув, похитав головою: "Навпаки, якраз навпаки. Мене гнiтить незнання. Мусив би знати, чому так сталося, а от не знаю..."

Сьогоднi маленька Мiка не просила розповiсти казку, її цiкавив Унiкум-сан. Чому вiн такий злий, що примушує людей жити пiд землею?

Окуно посадовив малу на колiна i, поглядаючи на Кьоко, почав розповiдати.

Давно колись у Токiо збудували електроннообчислювальну машину для керiвництва залiзницями, а згодом i всiм транспортом; з часом ту машину все вдосконалювали, пiдключали до неї одну за одною iншi галузi промисловостi та народного господарства. Спорудили для цього електронного центру велетенську, дiаметром тисяча метрiв, кулю, яка наполовину сидить у землi. До цiєї кулi звiдусюди тягнуться кабелi-нерви, вона керує всiм виробництвом, провадить науковi дослiдження, хiба це не мозок? А через те, що такої системи немає нiде, окрiм Токiо, що вона унiкальна, її назвали Унiкумом.

Хоча Мiка майже нiчого не розумiла з того, про що розповiдав Окуно-сан, сидiла тихо й уважно слухала. Розповiдь, мабуть, бiльше адресувалася її мамi, а може, iнженер просто мiркував уголос, щоб i самому розiбратися в ситуацiї.

- Це щастя, що Унiкум вчасно помiтив загрозу нашому життю й поселив нас у надрах землi, дав такий надiйний захисток.

- Окуно-сан вдоволений цим захистком? - прохопилася Кьоко, пильно поглянувши йому в вiчi.

Тадасi розгубився i в першу мить не знав, що сказати. Невже й вона з тих, що ото вимагають: "Неба i сонця"? Чи, може... провокацiя? Адже за такi думки... Цiкаво, чи тут не ввiмкнуто магнiтозапису?.. Хоча, власне, з її запитання ще нiчого не випливає...

Кинув погляд на її блiде обличчя - красуня! - i острах та побоювання одразу зникли. Зiтхнув i розважливо сказав:

- Ну, знаєте, Кьоко-сан, як на це подивитися... Рiвень жорсткої радiацiї в атмосферi - смертельний для людей...

- Але ж мiг бути iнший шлях, iнше розв'язання проблеми! - Кьоко пiдвелася, випросталась.

"Це на неї щось найшло, - подумав Окуно Тадасi. - А казала про малу..."

- Який iнший варiант? - спитав.

- Ну, хоча б... Коли вже це такий унiкальний розум, то чому вiн не знайшов способу нейтралiзувати радiацiю? Загнати людей пiд землю - для цього не потрiбно було напружувати свої електроннi синапси! - В її голосi чулося не тiльки роздратування, а й iронiя, насмiшка.

- Унiкум дослiджує, аналiзує, шукає. Це не така проста проблема, як вам здається. А переселення - тимчасовий, запобiжний захiд.

- Друге поколiння живе пiд землею! - Кьоко розпалилася, на блiдих щоках з'явились рум'янцi, очi заблищали. Трохи помовчала, оглядаючи його знiчену постать, а тодi випалила: - Ми хочемо неба i сонця!

Неначе гримнув електричний розряд - ось воно те, про що здогадувався й чого побоювався Окуно Тадасi: Кьоко належить до пiдпiльного руху... Яка наївнiсть - протестувати проти Електронного Мозку! Нiби ця науково-технiчна система стала якимось узурпатором...

Окуно Тадасi поставив дiвчинку на пiдлогу, мовчки встав i, ще бiльше сутулячись, рушив до дверей. Дитина кинулась до нього, вхопила за поли пiджака i спитала:

- Окуно-сан, а чому Унiкум такий нехороший? Окуно вийняв з кишенi кiлька цукерок.

- Ось тобi вiд дiдуся Унiкума. Вiн добрий, вiн пiклується про дiтей...

Виходячи, кивнув на прощання, господиня теж мовчки вклонилася, кинувши на нього зухвало-вiдчайдушний погляд, i Окуно Тадасi зрозумiв, що ця жiнка вже нiчого не боїться.

Минуло кiлька днiв (днi i ночi в пiдземеллях розрiзняли за iнтенсивнiстю освiтлення тунелiв, сигналами про закiнчення роботи тощо), i Окуно Тадасi вiдчув, що йому бракує товариства Кьоко. Повернувшись iз служби, нудився, безцiльно тупцяв у своєму боксi. Кьоко турбувала уяву, притягувала думки. То уявлялися її щоки з продовгуватими ямками навскiс, то спливала її усмiшка, то вчувався її грудний голос: "Ми хочемо неба i сонця!" Кьоко-сан... Може, вона думає, що вiн сповiстить про неї в КС?* Ех, не знає вона його...

______________ * Контроль i санкцiї - репресивна установа, один з каналiв Унiкума.

Окуно Тадасi сам собi не наважувався признатись, що пристрасно бажає, щоб Кьоко полюбила його. Старий парубок, вiн не зазнав справжнього почуття, але здогадувався, що воно можливе, що навiть в їхню жорстоку епоху воно не зникло. Здогадувався i... чекав. Краса Кьоко якось нiби паралiзувала його волю, i вiн не наважувався заговорити про свої почуття чи хоча б натякнути їй. А тепер, пiсля такої небезпечної розмови... тунель, що з'єднував їхнi житла, завалено страхом i пiдозрiливiстю. В тiсних пiдземеллях люди ще дужче роз'єдналися, вiддалилися, кожен лишається наодинцi з собою...


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Сакура (на украинском языке)"

Книги похожие на "Сакура (на украинском языке)" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Василий Бережной

Василий Бережной - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Василий Бережной - Сакура (на украинском языке)"

Отзывы читателей о книге "Сакура (на украинском языке)", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.