Александр Войцеховский - Без права на реабилитацию

• Название: Без права на реабилитацию
• Автор: Александр Войцеховский
• Издательство: Киевское Историческое Общество
• Жанр: История
• Год: 2006
• ISBN: 5-00-000430-3

Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.

---

Фашистські по суті імперіалістичні наміри українських націоналістів знаходять відображення у своєрідній психологічній атмосфері, характерній для ОУН. Ось спогади учасника УПА: «Буде війна» — цими словами взаємно віталися повстанці, зустрічаючи друзів...» [3].

Навіть через лічені роки після закінчення війни, яка завдала українському народу стільки горя, провідний ідеолог і публіцист УПА П.Полтава в статті «Підготовка третьої світової війни та завдання українського народу», чітко усвідомлюючи можливі втрати України, не вважає за необхідне приховувати бажання цієї війни, намагаючись лише замаскувати його посиланням на волю народу: «...український народ не є проти цієї війни, він на неї чекає» [4].

А один з провідників ОУН. Ст. Ленкавський у 1948 році наголошував: «Нам по суті треба наслідувати фашистсько-гітлерівські методи».

Ми вибірково навели лише деякі з багатьох свідчень такого роду. Але й цього достатньо, щоб дійти висновку, що український інтегральний націоналізм є фашизмом. Цей висновок робить і авторитетний історик Іван Лисяк-Рудницький. Він називав «інтегралів» непатріотами, «бандеро-націоналістичними головорізами», які «опановані божевільною жадобою влади і хотять не просто незалежної України, але тільки таку українську державу, що в ній п. Бандера виконував би роль самовладного диктатора, ОУН(р) — роль безконтрольної моно-партії «ордену», а «служба безпеки» — функцію рідного НКВД». І. Лисяк-Рудницький висловлював «надію й гаряче бажання, що українське громадянство зуміє перебороти божевілля тоталістичного націоналізму», бо якщо хоч на деякий час їх допустити до проводу, то «бандеро-націоналісти втягнули б неминуче в ганьбу й катастрофу всю нашу національну справу» [5].

На жаль, так тоді і сталося і може повторитись.

Красномовною є спроба одного з шефів СБ ОУН Миколи Лебедя дати власну інтерпретацію здійсненого ОУН злочинного плану винищення польського населення, жертвами якого стали десятки тисяч цивільних осіб: «УПА пробувала втягнути поляків до спільної боротьби проти німців і більшовиків. Коли ж це не дало жодного успіху, УПА дала польському населенню наказ опустити українські терени Волині і Полісся» [6]. Отакої! Знищення десятків тисяч людей, за Лебедем, — це просто наказ «опустити українські терени».

...У зв’язку з цим не можна ще раз не звернутися до вказаної широко документованої праці Віктора Поліщука, який занепокоєно свідчить, що «сама ОУН ніколи не визнала свою вину за скоєні злочини» [7].

І справедливим видається зауваження автора, що фашизм засуджено німцями, італійцями, іспанцями, португальцями, але у певних сил в Україні провідною ідеологією націоналістичного руху продовжує залишатися інтегральний націоналізм.

Справедливість такого висновку підтверджують і факти українського сьогодення. Ось лише два приклади. 1992 року Спілка Української Молоді (СУМ) видає працю Дмитра Донцова «Росія чи Європа?». У передмові наводяться роздуми автора. Що українець — то «Гомо Европеус», а росіянин — то варвар, «Г омо Азіатікус», подається заклик — «За Київ і Христа проти Москви і антихриста!». І тут же видавці СУМ — пишуть: «Ім’я та творчість Д.Донцова залишаються для нас не лише історією, але й маяком сучасності і дороговказом на майбутнє» [8].

Приклад другий. Газета УНА-УНСО «Наша справа» (№3–1997.

— 17 січня) з гаслом «Сила; порядок, добробут!», статтями про Я.Стецька, героїзм ОУН-УПА й оголошенням про наступний закритий семінар «для старших офіцерів ЗСУ, МВС, НГУ, ПВ, СБУ» з темою «Війни XXI століття» і головною доповіддю «Від війни як глобального протистояння, до війни як інтенсивної терористичної кампанії».

...З усього сказаного випливає один висновок: реабілітація ОУН, УПА означала б реабілітацію фашизму, який є реальною небезпекою і сьогодні, і в майбутньому. Вони, ОУН-УПА, можуть бути лише прощені. Й то тільки тоді, коли самі визнають свою вину, засудять свої злочини.

Так ставить цю проблему чесний українець В.Поліщук (С. 12, 13, 14 та ін.). Так давно вже її поставили ветерани Великої Вітчизняної війни України, коли ще в 1994 році в ім’я миру та злагоди в державі запропонували колишнім воякам ОУН-УПА засудити бандерівщину та її злочини [9].

Источники

1. Обвиняет земля. ОУН.. — Сб. док. и мат. — М.: Универсум, 1991. — С.23–27.

2. Сповідь українця. — Донецьк, 1996. — С. 82.

3. Борець Ю. У вирі боротьби. Спогади учасника повстанської боротьби (1941–1948). — К., 1993. — С. 49.

4. Літопис УПА. — Торонто — Львів, Т. 10. — С. 364.

5. Історичні есе. — К.: Основи, 1994. Т. 2. — С.279, 282, 283.

6. Лебедь М. УПА. — Дрогобич, 1993. — С.53.

7. Поліщук В. цит. праця. — С. 12.

8. Донців Д. Росія чи Європа. — 1992. — С. 3–5.

9. Голос України. — 1994. — 12 жовтня.

Шелюг М. Чи підлягають реабілітації ОУН-УПА?

Останнім часом при підтримці окремих законодавців, урядовців науковців, різних посадових осіб та засобів масової інформації все нахабніше відроджується і розповсюджується націоналістична ідеологія, суспільна психологія і політика.

Колишніх агентів німецької військової розвідки (абверу), гестапо, спецслужб інших іноземних держав, організаторів злочинів проти миру і людяності, катів і вбивць українського народу підносять до рангу «національних героїв» України.

Угодовці «націонал-патріотів» намагаються задовольнити їхні вимоги.

Як це робиться?

Розглянемо ряд документів, які сьогодні намагаються визнати як «історичні» і «правові», пропонуються законодавчим і урядовим органам для розгляду з метою обов’ язкового їх прийняття.

Перший — це «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА» (попередній варіант), підготовлений робочою групою Інституту історії Національної академії наук (керівник групи — заступник директора Інституту історії С.Кульчицький).

У цьому «висновку» є як позитивні, так і негативні думки, судження. Останніх, негативних, більше. В цілому «Історичний висновок...» скерований на те, щоб визнати діяльність ОУН-УПА як «патріотичну» тільки тому, що цим структурам нібито була притаманна ідея творення суверенної і незалежної України. І, мовляв, заради того, що відбулося сьогодні, треба пробачити ОУН-УПА всі злочинні дії, які вона організувала й провела у довоєнний час, у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час.

Автори «висновку» пропонують реабілітувати ОУН-УПА у політичному, історичному аспектах без зваженої юридичної оцінки дій ОУН-УПА. Але це глибока помилка. Діяльність ОУН-УПА повинна бути розглянута в усіх аспектах: політичному, історичному та юридичному — тільки у такому поєднанні може бути об’єктивна оцінка діяльності Організації українських націоналістів.

Другий — це проект Закону Міністерства юстиції України «Про відновлення історичної справедливості у боротьбі за свободу і незалежність української держави у період з 1939 до середини 50-х років».

Цей документ за №23–9–5775 від 19.09.2000 р. за своєю суттю є спробою з використанням права ревізувати історичне минуле нашої держави і намаганням спростувати міжнародні правові акти, такі як вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня 1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити минулу злочинну діяльність українського фашизму.

Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА» (попередній варіант) Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права перекрутити історичне минуле.

Наведу лише декілька фрагментів:

У статті 2 проекту Закону наголошується, що «період з вересня 1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території колишніх Союзу РСР і Української РСР».

Протистояння було, але не «ідеологічне», а з ОУН як служанкою німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців організувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого населення.

Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського проводу ОУН, Гринів Володимир («Кременський») розповів:

«Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території Польщі, окупованій німцями, керує учасник ОУН Ребет Левко («Лисий»). Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських завдань в СРСР» [1].