Александр Войцеховский - Без права на реабилитацию

• Название: Без права на реабилитацию
• Автор: Александр Войцеховский
• Издательство: Киевское Историческое Общество
• Жанр: История
• Год: 2006
• ISBN: 5-00-000430-3

Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.

---

Як бачимо, тут наголос «і тільки проти неї», означає досить багато, якщо не все.

І далі: «Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли — і до неї завжди признаємось» [8].

Про лінію «приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною проти Росії» також знайомимось у «Відозві бандерівського крайового проводу ОУН — жовтень 1942 року»: «... до всього українського громадянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі українські реакційні сили, які хочуть створити тяжкі обставини для українського народу та для нашої союзної непереможної німецької армії...

...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слухати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матеріально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку роботу» Підпис: Крайовий провід [9].

Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з міжнародним правом агресивна війна — міжнародний злочин. С.Бандера і «Легенда», по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.

У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня 1946 року сказано так:

«Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...» [10, с. 327]. Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину агресивної війни — війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6 Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять, що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда. Доказом цього є такий документ «повстанського характеру».

Це «Присяговий обов’язок вояка дивізії «СС Галичина».

«Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю себе у розпорядження німецької армії.

Я присягаю Німецькому Вождю і верховнокомандувачеві німецької армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.

Я урочисто зобов’язуюсь усі накази й розпорядження моїх начальників виконувати, а також усі військові, державні і службові справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити Німецькій Армії і одночасно своїй Батьківщині.

Мені ясно, що після своєї присяги підлягаю усім військовим стягненням. Кінець моєї служби як українського добровольця визнає Німецька Армія» [11].

Есесмани цієї дивізії разом з УПА багато скоїли злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, «дивізійники» на благо «...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей різних національностей і країн» [12]. За неповними відомостями, у роки Великої Вітчизняної війни сокирниками і різунами із ОУН-УПА в різний спосіб було вбито 1,5 мли євреїв, понад 1 млн українців і близько 500 тис поляків [13]. Отакі вони — повстанці есесмани, поліцаї, шуцмани, упівці та інші.

Німецько-фашистські прихвосні, у т.ч. «учасники національно-визвольної боротьби», на Волині знищили разом з людьми 399 сіл і колоній. У північній частині Рівненської області — 25 сіл. На Тернопільщині лише у лютому 1945 року — 50 сіл.

За наказом командувача УПА Романа Шухевича «Чупринки», гауптштурмфюрера СС, агента абверу «Зенона», нагородженого німцями двома «Залізними Хрестами», підпорядкованими йому загонами і боївками тільки з осені 1943 р. по весну 1944 р. на Волині і Галичині було закатовано близько 250 тис поляків [14].

Чи питала ОУН-УПА український народ «визволити» Україну багнетами гітлерівців у тіні нацистської свастики?

У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже 60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні — 5 млн. Це свідчить, що ОУН-УПА складала 1–3% від усього народу України і 2% — від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від усієї України.

Насправді невелика купка представників войовничого донцовського націоналізму, будучи агентами абверу і гестапо фашистської Німеччини, використовуючи надану їм гітлерівцями зброю, узурпувала владу і, захищаючи інтереси своїх «господарів» — німецьких фашистів, пускала кров своєму народу.

Влучну характеристику діяльності УПА дав журнал «Український самостійник» 26 лютого 1950 року: «Українська повстанська армія повстала на взірець гітлеризму, перебрала цілковиту нацистську ментальність і була «не збройною силою українського народу, а тільки українською «Ваффен СС ОУН» [15].

По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) лідери ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича, Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої співпраці.

У 1947 році перед засиланням в Україну «Дишко» — один із політ-референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в американській розвідці «Сі-Ай-Ей», мав зустріч із Степаном Бандерою. Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання «Сі-Ай-Ей». Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: «відносно практичної співпраці з американською розвідкою, то вона може бути корисною для української «самостійної» справи, буде підтримана Центральним проводом ОУН і що цю його думку я повинен передати у краї особисто Шухевичу Роману» [16]. У повоєнні роки органами держбезпеки України спільно із радянськими громадянами було затримано 17 груп, всього понад 100 оунівців-емісарів і шпигунів, закинутих спецслужбами іноземних держав у західні області України для ведення шпигунської, диверсійної та терористичної роботи.

За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої криваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч збройних нападів. З них на Житомирщині — 700 (1944–1951 рр.), на Волині вбито 25 700 чоловік із мирного населення, Рівненщині — 37 000 чоловік, Львівщині — понад 40 000 чоловік, Івано-Франківщині — до 30 000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням: розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.

Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від примх сторонніх сил — спецслужб іноземних держав. Така діяльність вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939–1950 роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.

Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: «Визнати воюючу сторону у Другій світовій війні — Українську повстанську армію та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього Союзу РСР та Української РСР».

Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому окупаційному режиму?

Однозначно — ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спробуємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброєна німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера «Про протипартизанську війну»: «Слід використовувати усі засоби обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.

У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, відповідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата України, варто зробити деякі зауваження.

Колишній член ОУН і агент американської розвідки Юрій Стефюк свого часу повідомив громадськість: «Провід ОУН у своїй пропаганді повсякчас твердить, що боївки УПА вели збройну боротьбу з німцями, що ця боротьба була започаткована і проводжена проводом (Організації українських націоналістів). Це нахабна брехня... З наказу проводу ОУН ми оминали німців, а німецьке командування, маючи домовленість з проводом, дало наказ військам не чіпати наші озброєні боївки, хоча дуже часто ми квартирували в одному селі...» [19]. Між представниками абверу, охоронної поліції і СД та керівництвом ОУН постійно проводились різні консультації з питань спільної боротьби проти Червоної Армії та радянських партизанів.