Александр Войцеховский - Без права на реабилитацию

• Название: Без права на реабилитацию
• Автор: Александр Войцеховский
• Издательство: Киевское Историческое Общество
• Жанр: История
• Год: 2006
• ISBN: 5-00-000430-3

Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.

---

Отношение к бандеровщине — это огненная черта, разделяющая некогда единое и сплоченное украинское общество на две части и вызывающая гражданское противостояние.

Оуновцы запятнали себя людской кровью. Не случайно из громадного числа дел на бывших вояк УПА, рассмотренных судами Украины, около 40 тысячам было отказано в реабилитации. Реабилитация не состоялась потому, что была неопровержимо доказана их виновность в совершении кровавых злодеяний.

Бандеровщина — черная и трагическая страница в отечественной истории. По современным меркам, она представляет международную террористическую структуру. А поэтому примирение с ней противоестественно и аморально. Его силовое навязывание углубит раскол и противостояние в обществе.

Приложение

Справка СБУ про діяльність ОУН-УПА Документ приводится с небольшими сокращениями. Стиль и орфография оригинала сохраняется

Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 1 лютого 1993 року №2964-ХП «Про перевірку діяльності ОУН-УПА» та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою співробітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів колишніх НКДБ-КДБ УРСР (документів органів безпеки, матеріалів, які) були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших), котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та української Повстанської Армії (УПА).

...Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції. Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець, колишній член уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні (Австрія) відбувся 1 конгрес Українських націоналістів (КУН), який став початком існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період була пропаганда основної ідеї українських націоналістів створення української самостійної держави, насамперед на західноукраїнських землях, які входили до складу панської Польщі. Разом з тим здійснювалися терористичні акти щодо представників польської влади, яка утискувала права українців на самовизначення.

Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинули комісар польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов, польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький.

Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та Миколу Лебідя, які організували вбивство Пєрацького (згодом звільнені гітлерівцями після окупації Польщі).

На початку Другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на випадок воєнного нападу фашистської Німеччини на СРСР.

У спеціальному документі під назвою «Наші основні завдання» провід ОУН давав такі вказівки:

«Наша основная цель в ликвидации врага — Москвы», для этого предлагалось: «Узнавать... и изучать территорию, топографию данной местности (реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусственные предметы, казармы, укрепления и т.д., административное деление территории (районы, области и т.д.). Положение вражеских сил — вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, месторасположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания, роды вражеской акции и митинги, радио, преследование, тактика НКВД и т.д.

Всё это для того, чтобы знать где, когда и как ударить по врагу». (Арх. спр№68, арк., 34. У справі копія документа виконана російською мовою).

У лютому 1940 року відбувся розкол з причини боротьби за лідерство в ОУН між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника стали називати «мельниківцями» (ОУН м), а прихильників Бандери — «бандерівцями» (ОУНб). Обидва табори дотримувались основних догматів українського націоналізму, але тактику боротьби за створення самостійної української держави вибрали різну. Якщо «мельниківці» всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то «бандерівці» створювали підпільні озброєні структури для найшвидшого визволення українських земель від більшовиків, також використовуючи зв’язок з німцями.

Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв’язку керівників ОУН з німецькими спецслужбами.

Так, полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу «Абвер — Берлін», показав на допиті 29 травня 1945 року:

«Нами был завербован руководитель украинского националистического движения полковник петлюровской армии Коновалец, через которого в Польше, в областях Западной Украины, проводились террористические акты и диверсии.

В начале 1938 года я лично получил указания от адмирала Канариса о переключении имеющейся агентуры из числа украинских националистов на непосредственную работу против Советского Союза.

Коновалец охотно согласился переключить часть националистического подполья против Советского Союза...

Для сохранения условий конспирации был завербован по его (Коновальца) рекомендации украинский националист ротмистр петлюровской армии Ярый под кличкой «Консул-2», который использовался нами как агент-связник между нами и Коновальцем.

После убийства Коновальца украинское националистическое движение возглавил полковник Мельник Андрей. В конце 1938 года или в начале 1939 года Лахузену была организована встреча с Мельником, во время которой последний был завербован и получил кличку «Консул» (во время вербовки я также присутствовал.).

После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и поэтому по линии абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, казались недостаточными.

В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который в ходе войны был немцами освобожден из тюрьмы, куда он был заключён польскими властями.

С нападением Германии на Советский Союз Бандера активизировал движение, привлёк на свою сторону особенно активную часть украинских националистов и, по сути, вытеснил Мельника из руководства.

Канарис поручил мне прекратить связь с Бандерой и, наоборот, во главе националистов удержать Мельника.

Для порыва связи с Бандерой был использован факт, что последний в 1940 году, получив от абвера большую сумму денег для финансирования созданного подполья, пытался их присвоить и перевёл в один из швейцарских банков, откуда они нами были изъяты.

Причём, такой же факт имел место и с Мельником. Вскоре после прекращения связи с Бандерой последний был арестован за попытку сформировать украинское правительство во Львове. (Арх. справа №372, т.35, арк.138–142).

Лейтенант «Абверкоммандо-202» Зігфрід Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року показав:

«В декабре 1944 года Главное управление немецкой безопасности освободило из заключения Степана Бандеру, который получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо.

Бандера с тех пор находился под персональным наблюдением и работал по указаниям вновь назначенного начальника отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфе. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение «Абверкоммандо-202» в г. Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для связи в штаб УПА.

Бандера в моём присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказание об активизации работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной связи с «Абвер-коммандо-202» .

Бандера имел указание. собрать всех украинских националистов в районе Берлина и оборонять город от наступающих частей Красной Армии.

Бандера создал отряды украинских националистов, которые действовали в составе фольксштурма, а сам бежал. Он покинул дачу отдела 4-Д и выехал в г. Ваймарк». (Арх. справа №372, т.39, арк.132–137).

Як відомо, в 1944 році на Великому зборі ОУН була створена Українська Головна Визвольна Рада як «всенародне представництво України».

В архіві є копії у вигляді мікроплівок трофейних німецьких документів, котрі були закуплені СРСР у «Американської асоціації істориків по вивченню воєнних документів». У цілій серії кадрів (.№1006–15 мікрокопії Т — 454 рулону 91), згідно з наявною анотацією (арк. 35) є відомості про історію Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З німецьких документів вбачається, що «Положення про УГВР» та «універсали» були підготовлені у відомстві Розенберга.