Александр Войцеховский - Без права на реабилитацию

• Название: Без права на реабилитацию
• Автор: Александр Войцеховский
• Издательство: Киевское Историческое Общество
• Жанр: История
• Год: 2006
• ISBN: 5-00-000430-3

Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.

---

(Коротка анотація до трофейних німецьких мікроплівок арх. №372, арк.35).

Ще в 1939 році на території так званого «генерал-губернаторства» під керівництвом гестапо і абверу в містах Кракові, Криниці, Закопане, а також пізніше, у період окупації у Львові та інших місцях за вказівкою Бандери були створені курси з навчання шпигунів, диверсантів, терористів, які закидались в радянський тил для підривної діяльності на користь німців. Радисти забезпечувались радіоапаратурою, диверсанти та терористи — вибуховими матеріалами і зброєю.

У наявних матеріалах є такі дані:

«... в период оккупации немецкими войсками территории Польши с 1939г. по 1942г. в г. Закопане дислоцировалась и функционировала немецкая диверсионно-разведывательная школа для заброски в тыл Советского Союза с разведывательными целями, которая была организована немцами в контакте с центральным «проводом» ОУН. В школу подбирались наиболее видные участники ОУН. Формированием школы руководил Лебедь Николай, видный участник ОУН, под псевдонимом «Игорь», «Вильный». Отобранные кандидатуры для обучения в разведывательно-диверсионной школе концентрировались в г. Кракове, а в декабре 1940 г. около 500 человек были направлены в г. Закопане, где разместились в вилле бывшего польского президента Мостицкого. Руководителем школы являлся капитан войск «СС» Кригер, который затем в период оккупации Западной Украины являлся начальником гестапо в г. Станиславе, заместителем Кригера являлся Лебедь Николай, который одновременно был начальником учебной части и лично вёл отдельные дисциплины, в частности, по военному обучению курсантов.» (Арх. спр. №372, т.37, арк.353–355).

Центр ОУН-б знаходився у Кракові. Безпосередньо в Україні роботу націоналістичного підпілля очолювала Львівська крайова екзекутива ОУН, а у областях-окружні екзекутиви.

Під час проведених НКВС УРСР в 1940 р. заходів проти ОУН були виявлені та заарештовані практично всі керівники екзекутив і інших організаційних структур ОУН в західних областях України. Із доповідної записки в НКВС СРСР вбачається, що:

«На 1 сентября 1940 года общее количество членов ОУН, проводивших антисоветскую деятельность в Западных областях Украины, составляло (согласно полученным следственным путём данным, требующих уточнения) 5500 чел., подчинённых единому руководству Львовской краевой «екзекутивы». Вскрыта их материально-техническая база, связи с зарубежными центрами, добыты шифры и коды, что позволило в полной мере выявить подпольную сеть ОУН, изъяты склады с оружием и боеприпасами».

В одному із зашифрованих документів, які були знайдені у заарештованого зв’язківця, Бандера наказував:

«Вышлите людей на Буковину и Бессарабию, а также в Литву: в первую очередь для разведки территории и изыскания возможностей установления связи. Передайте военные книги, карты, газеты, образцы документов, политическую информацию. Оружие за шпионские сведения мы достанем.» (фонд 2, опис12, пор.6, арк.185–187. У справі копія документа виконана російською мовою).

Розгром організаційних структур значною мірою ослабив позиції ОУН в Україні, але не зупинив її діяльності повністю. Продовжувалися пропагандистські акції серед населення, розповсюджувалися матеріали.

Постанов 1-го конгресу українських націоналістів, який відбувся у Відні в 1929 р.

Поряд з цим з’явились й інші документи-для вузького кола осіб, в яких керівники ОУНб роз’яснювали свої цілі, завдання і шляхи їх здійснення.

Так, в машинописному документі «Вказівки на перші дні організації державного життя» (дата не зазначена) проголошувалася «політично-мілітарна диктатура ОУН як система влади», «будова ОУН — на провідницькому принципі»... Стосовно національних меншин які проживали в Україні, вказувалось:

«Національні меншини поділяються на а) приязні нам... б) ворожі нам москалі, поляки, жиди...

а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот в їх батьківщину.

б) Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливляємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т.д. Напр. т. зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду... Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна потреба оставити в господарськім апараті жида, поставити йому нашого міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини.

Керівниками поодиноких галузей життя можуть бути лише українці, не чужинці-вороги.

Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для чужинців-ворогів і своїх зрадників».

(Арх. спр. №376, т.6, арк. 294–302).

У брошурі ОУН «Нація як спеціес», виготовленій друкарським способом, зазначалося:

«Право до української землі, українського імені і української ідеї мають тільки українці... Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо злочином національної зради». (Арх. спр. №376, т.6, арк.1–8).

Внаслідок співробітництва керівництва ОУН бандерівського напрямку з німецькими спецслужбами незадовго перед війною було створене озброєне формування. «Легіон українських націоналістів». Воно складалось з двох батальйонів — «Нахтігаль» і «Роланд», що призначались для проведення диверсійних операцій. (Фонд 1, опис 4 за 1954 рік, пор.№3, 55–133).

Початок війни фашистської Німеччини з Радянським Союзом був зустрінутий як явище, що сприяло б досягненню головної метистворенню Української Соборної Самостійної Держави (УССД). Вже 30 червня 1941р. без погодження з німцями в м. Львові ОУН(б) проголосила про створення «Крайового Правління Західних областей України» на чолі з головою Ярославом Стецьком — до часу створення Центральної влади у Києві.

В акті про цю подію підкреслювалось лояльне ставлення ОУН до Німеччини:

«Українська держава буде тісно взаємодіяти з націонал-соціа-лістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера створює новий лад в Європі і світі... Українська армія... буде боротися далі разом з союзницькою німецькою армією за... новий лад у цілому світі ...

Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини Адольфові Гітлерові!

Привіт Славній Німецькій Непереможній Армії!»

(Звіт з Національних Зборів українців Західної України, що відбулися 30 червня 1941 р. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 51).

Проте дії оунівців щодо створення державності (навіть фактично під протекторатом фашистської Німеччини) не збігалися з планами вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція — через декілька днів після акту проголошення «самостійного українського уряду» Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані.

Незважаючи на репресивні заходи, які вживалися німцями щодо керівництва ОУН, Крайовий Провід у серпні 1941 р. виступив із заявою, в якій зазначалося:

«ОУН не йде — всупереч провокативним вісткам шкідників української справи на боротьбу проти Німеччини... У своїй дальшій боротьбі ОУН вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з усіма тими силами, що... борються проти найбільшого ворога України — московського більшовизму». (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 54).

Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи «мельниківців», які у зайнятих німцями містах і селах створювали з дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним підпіллям.

Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мельниківцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи редакцією газети «Волинь», обласною друкарнею, театром тощо. Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь вступати до німецьких формувань.

Боротьба між «мельниківцями» і «бандерівцями» загострилась, справа дійшла до вбивства (у м. Житомирі бандерівці вбили членів мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був убитий мельниківець Шульга).

Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що ніякої самостійної української держави вони не потерплять і стали проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.