Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

• Название: i c66bbbbf7dda0d4b
• Автор: Unknown
• Жанр: Прочая старинная литература
• Год: 2014

---

* * *

сантиметрів виявилася прочиненою.

Муся спускалася нижче і нижче сходами палуб, до-

З неї повіяло крижаним холодом.

ки не опинилася на самому нижньому поверху пе-

Муся зазирнула досередини.

ред металевими дверима з написом «Службовий

Була б менш рішучою, то відсахнулася б! Адже по-

вхід».

бачила те, що не бачила ніколи.

Тут було тихо і, звісно, жодної душі з поважного то-

Це була простора льодовня.

вариства, яке їй добряче набридло.

На прикріплених під стелею гаках висіли коро в’я-

Муся сіла на сходи, дослухалась: звідкись лунали

чі туші…

звуки працюючого колеса і гудіння машин.

Цілий ліс червоних коров’ячих туш погойдувався

Сиділа і міркувала, що треба було б допитати ма-

перед її очима.

дам Шток з приводу персня і можливого візиту її чо-

Підлога була брудною від засохлої крові. По всьо-

ловіка-небіжчика до каюти посла.

му периметру яскравіли в приглушеному світлі єди-

Рівномірне гудіння пароплава і дивний брязкіт,

ного ліхтаря крижані гори.

що линув знизу, заколисував, навіював священний

У діжках, кошиках, тазах і казанах лежала риба,

трепет.

зберігалися овочі і все те, що подається гостям на сні-

Цікаво, як працює серце цього плавучого звіра?

данок, обід і вечерю в їстівному та досить естетич-

Муся уявила оголених і засмаглих до чорно-

ному вигляді.

ти кочегарів, що кидають у червону пащеку топки

Мусю знудило від скаженого аромату.

вугілля.

Прикриваючи ніс і рот хусткою, вона ступила

А що там іще?

вперед.

178

У ту ж мить почула скрегіт металевих дверей.

Певно, їх заклацнуло протягом. Муся різко оберну-

лася і вперлася руками в двері.

І почула найжахливіше: з того боку хтось зачинив две-

рі на гак і почав прокручувати ключ у замковій шпарині.

Муся щосили закалатала в металеву стіну, захли-

нулась власним криком: «Не зачиняйте! Я тут! Випу-

стіть мене!»

Марно.

Металева крижана пастка поглинула всі звуки…

* * *

…Петька Шнур, зачувши за спиною кроки, миттєво

сунув ключ від морозильника в кишеню, і обернув-

шись, виструнчився: перед ним стояв боцман.

— Новенький? — запитав боцман.

— Так точно! — хвацьки відрапортував Шнур.

— Що тут робиш?

Петька вхопився за швабру, що стояла біля дверей

морозильника.

— Закінчив прибирання!

— Молодець! — похвалив боцман. — А палубу

надраїв?

— Так точно!

— Ідемо — перевірю. Якщо помічу непорядок —

шкуру спущу!

— Так точно! — гаркнув Шнур.

Боцман зробив знак прямувати за ним.

Петька озирнувся на металеві двері: що ж, з роз-

правою можна почекати.

М’яса на сьогодні вистачить, навряд чи хтось полі-

зе сюди до наступного ранку.

І пішов за боцманом.

180

181

* * *

— Бачити тебе не можу! — крізь зуби процідила

Третій ранок на верхній палубі видався не таким ве-

княжна. — Зійдемо на берег — отримаєш розрахунок!

селим, як попередній.

— Нечистий поплутав, пані…

Пані не грали у квача, а ліниво погойдувались

Пройшли далі, аби не привертати до себе увагу.

у шезлонгах, дрімаючи і милуючись морем і чайками.

— …А він уже, ірод, мертвий лежав… — почули від

Картярі чортихалися, весь час підбираючи з па-

зграйки черниць, що щільним кільцем оточили свою

луби карти і через те починаючи гру заново. Тихо

хазяйку, Лизавету Павлівну.

і так само ліниво біля корми наспівував циган-

— От і добре, матінко, — зашелестіли черниці. —

ський хор.

Не взяли гріх на душу! Слава Ісусу… Помилував Го-

Капітан нервово сновигав між гостями, намага-

сподь…

ючись вигадати якусь розвагу. І шукав очима «ар-

…В іншому кутку палуби панянки і прогресивна мо-

тистів», які погано справлялися зі своїми обов’яз-

лодь оточили режисера.

ками.

Усім хотілося говорити «про синема».

Але ані Мусі, ані Олексія видно не було.

Режисер почувався мов риба у воді і задоволено

Проте за столиком, розважаючи публіку своїм ви-

роздмухував щоки.

глядом, сидів Жорж Шток.

— …А ви і Віру Холодну знаєте?

Перед ним стояла клітка з Семеном.

— Звісно! Усіх знаю. І Вірочку, і Мозжухіна Івана, Жорж, упершись ліктями в стіл, у глибокій задумі

і Йосипа Рунича, і Шаляпина Федір-Іванича. І Софоч-

дивився, як папуга чистить свої довгі сірі кігті.

ку Гославську!

— Бачиш, Семене, покинув нас татусь… — казав

— Ох, синематограф, — це, я вам скажу… — за-

Жорж, підсовуючи в клітку шматок пирога. — Маман

хлинався в захваті молодик із зачіскою а-ля Рудоль-

тепер ані копійки нам не дасть… Не те що червінець.

фо Валентино від мсьє Очінь. — Я, панове, бачив

Почувши знайоме слово, папуга тричі вигукнув на

у Парижі «Руйнування стіни» — це вражаюче! Кадри

всю палубу:

йдуть у зворотному напрямку: стіна постає з руїн, не-

— Соломошо, дай червінця!

мов нова!

І тим дуже засмутив шановну публіку.

Режисер зневажливо скривився, поглядаючи убік

Адже нагадування про загиблого було зовсім не-

знавця:

доречним.

— Це вчорашній день, юначе! Та й знято нерухо-

В іншому кутку палубою нервово проходжувалась

мою камерою. Маячня! А справжній синематограф

княжна Анастасія, за нею дріботіла служниця, за ни-

себе покаже! Нічого не буде! Скрізь буде один сине-

ми стрибав завжди веселий Тобі.

матограф!

Наздогнала, накинула на плечі пані кашемірову

— Але… — нерішуче промовила сором’язлива па-

тальму.

нянка, — театр, книги — це залишиться?

182

183

— Наряд! — авторитетно вимовив режисер. —

І без жодного логічного переходу додала спокій-

Синема тограф замінить собою все!

ним голосом:

— А ви і Рудольфо Валентино бачили? — запитав

— Боргів у нього як зірок на небі!

захоплений молодик.

Олексій співчутливо закивав головою:

— Звісно, бачив, — не змигнувши оком, кивнув

— Борги це погано… Дуже вам співчуваю…

кудлатий режисер.

— Зі співчуття шуби не пошиєш, — буркнула ма-

Оператор сплюнув у море. Але не зронив ані пари

дам. — Доведеться самій у всьому розбиратися.

з вуст…

Адже й у нього була боржників ціла купа. Чорт ногу

зломить! Багато виробів у кредит роздавав під від-

…У цей час у каюті мадам Шток відбувалася зовсім

сотки.

інша розмова.

— О, так, це вихід, — заспокоїв її Олексій. — Зібра-

Не знаючи, як відрекомендуватися, аби дізнатись

ти борги з боржників — і роздати на борги!

необхідне, Олексій Крапка завітав до каюти удови як

Мадам втупилась у нього, міркуючи над почутим.

один із тих небагатьох пасажирів, хто вважав за не-

— Певно, так і варто робити. Зараз і піду!

обхідне висловити бідолашній жінці свої співчуття.

— Куди? — здивувався Олексій.

І завдяки цьому от уже хвилин сорок вислухову-

— Так один же з тих негідників, що платити не лю-

вав безперервну тираду мадам Шток про всі нега-

бить, — тут, на пароплаві! Щоправда, вже добу його

разди, котрі посипалися на її голову після весілля

не видно. Певно, помітив нас і ховається!

з Соломошею.

— Та невже?! — зацікавлено вигукнув Олексій

Мадам Шток розгорнула повне батальне полотно

тільки через те, аби мадам продовжила свою ти-

першого десятиліття подружнього життя і перейшла

раду.

до другого, все більше впадаючи в шаманський

— Так, точно! Ховається! Я його в перший вечір по-

транс.

бачила. Сунув ніс до зали — і одразу заднього дав!

— …Ви ж самі бачили, — казала вона, — крават-

Мабуть, злякався. Тепер не відкрутиться. Я його з-під

ку нову надів! А казав, що срати пішов! От прямо-та-

землі дістану!

ки вистрибнув з-за столу, мовляв, шлунок прихопило

— Хто ж цей негідник? — поставив цілком рито-

від тієї печінки гусячої! Семену — нічого (Семен — це

ричне запитання Олексій Крапка. — І за що він вам

наш папуга!), а йому — бачте! — прихопило! Знаю,

заборгував?

в якому місці йому прихопило! Побіг до каюти крават-

— Так германець той, ірод! Рік тому я його в нашій

ку нову одягати!

крамниці бачила. Прийшов перстень замовити, а роз-

І заридала на повний голос:

платився лише чвертю від усієї суми. Я тоді ще Соло-

— Йой, Соломошо, на кого ж ти нас покинув? Я-я-як

моші сказала, — мадам Шток красномовно стисла

тепер жити будемо?!

перед носом Олексія кулак, — що не слід віддавати

184

185

такі коштовні речі за безцінь! А він: та то ж людина

Не було її і в каюті.

поважна — сам посол, віддасть! А виявилося по-моє-