Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

• Название: i c66bbbbf7dda0d4b
• Автор: Unknown
• Жанр: Прочая старинная литература
• Год: 2014

---

В одні. У другі. У треті.

Але зачинити не встигла — Шнур був за три кроки

І — жодного відгуку!

від неї.

Музика з салону лунала голосніше.

І Муся помчала лабіринтами коридорів до сходів,

— Очі чорніє-є-є-є!!! — волав циганський хор.

що вели нагору.

Дихання Шнура наближалося.

Один стрибок, один кидок руки — і Муся опинить-

* * *

ся в його пащі.

…Що думає миша, втікаючи від кота?

Сили покидали її, вона ледве ворушила ногами,

І чи думає взагалі, коли мчить, наштовхуючись на

безтямно штовхаючи зачинені двері кают.

стіни, де немає жодної рятівної шпарини, відчуваючи

Шнур теж стишив кроки, ішов за нею спокійно,

лише одне: кроки смерті за спиною…

впевнено, заганяючи в самий куток коридору.

192

193

І — посміхався…

А коли наважилась розплющити, побачила, що

«Усе будемо робити неспішно, птахо…»

перед нею стоїть Ванда.

Усе ж таки є Бог на світі!

— Там нікого немає, — сказала вона і присіла по-

Одна з дверей несподівано відчинилася.

руч із майже непритомною від жаху Мусею. — Ви,

— Рятуйте! — прошепотіла Муся в темряву.

певно, чоловіка злякалися…

Чиясь рука втягнула знесилену дівчину досе-

— Він мені не чоловік! — вигукнула Муся. — Але

редини.

то був не він, а інший!!!

Двері грюкнули, ключ провернувся у шпарині…

— Усі ми грішні… — співчутливо зітхнула мадам

За ними пролунав удар кулака.

Такіхасі, певно, натякаючи на недавню ганебну сце-

Муся здригнулася і повільно сповзла по стіні на

ну в цій же каюті. — Заспокойтесь. Ви в безпеці.

підлогу.

Ми не дамо вас ображати! Я зараз викличу капі-

тана і…

* * *

— Ні! Не залишайте мене! — немов скажена за-

…І побачила перед собою знайомі вишиті бісером

кричала Муся. — Він і вас уб’є! Тепер ми обидві у не-

капці.

безпеці. Він заховався за рогом, я в цьому певна!

Ванда Такіхасі підхопила Мусю, обняла за плечі

Вибачте мене, накликала на вас біду!

і допомогла лягти на канапу.

Ванда обняла її і погладила по тремтячому плечі.

Погляд її був схвильованим.

— Це ви мене вибачте. Не знала, що він у вас та-

Допомігши Мусі зручно влаштуватися на подуш-

кий тиран…

ках, Ванда рушила до дверей.

— Та ні! Кажу ж: ні! Це інший!

— Не відчиняйте! — закричала Муся. — Він мене

Муся розридалася, обіймаючи Ванду.

вб’є!

— Дорога сестро, — казала та, стискаючи її в обій-

— Хто? Ваш чоловік? — обернулася до неї здиво-

мах. — У житті буває всяке. Знаю, на жаль, по собі.

вана Ванда.

Усе минеться. Усе владнається. Я вас нікуди не від-

Муся щосили затрясла головою, замахала руками:

пущу. Я сама поговорю з ним. Вас ніхто більше не

— Злочинець! Вистежив мене… Не відчиняйте!!!

скривдить. Обіцяю. Вам треба відпочити, прийти до

Ванда недовірливо поглянула на неї, зробила за-

тями. Усе буде добре…

спокійливий жест і… вийшла в коридор.

Вона обережно огорнула Мусю ковдрою, гладила

Муся нагребла на себе простирадло і скрутилася

по голові, мов дитину.

бубликом, піджавши під себе ноги.

Муся розчулено схлипнула.

Більше тікати було нікуди.

І несподівано з усією гостротою, котра вколола її

За кілька хвилин двері знову відчинилися.

серце, подумала, що вона ніколи не знала і не відчу-

Муся заплющила очі.

вала такого теплого материнського піклування.

194

195

* * *

* * *

…Олексій Крапка все ще бродив серед гостей, час

Думки про несподівано зниклу напарницю вмить ви-

від часу поглядаючи то на годинник, то на двері са-

вітрилися в Олексія з голови.

лону.

Він забіг до каюти (все ж таки сподіваючись, що

Звісно, від його навіженої напарниці можна було

знайде в ній Мусю, але — марно!) і кинувся до її сак-

очікувати всякого.

вояжу, котрий (і це було дивним!) усе ще стояв на міс-

Цілком вірогідно, що вона все ж таки вициганила

ці — під Мусиним ліжком.

у капітана іншу каюту і тепер спить собі спокійно, по-

Розкрив його, ламаючи замок і сподіваючись, що ха-

лишивши його напризволяще.

зяйка саквояжа не застукає його в цю неприємну мить.

Вона така!

Витрусив із книжки папірці з купою відбитків, по-

Що ж, можна обійтися і без неї.

шарудів, знайшов те, що шукав, — аркуш, підписа-

Олексій підійшов до столика, де сидів князь із дру-

ний «Санкт-Петербург. З роялю», витягнув лупу, увімк-

жиною. Місце поруч із ними, де зазвичай вечеряла

нув лампу.

мадам Такіхасі, було вільним.

Обережно поклав поруч із аркушем плитку шо-

Щоправда, рештки шоколадної плитки і порожня

коладу.

філіжанка, що стояли на столі, красномовно говори-

* * *

ли про те, що прекрасна Ванда була тут.

Олексій чемно вклонився поважній парі.

…Жорж Шток, тримаючи клітку з Семеном на рівні

— Дозвольте дізнатися, це ваше? — запитав він,

очей, аби папуга міг бачити хазяїна і не лякатися не-

указуючи очима на шоколад.

відомої місцевості, прогулювався звивистими черво-

— Це залишила мадам Такіхасі, — відповів князь. —

ними коридорами пароплаву, очікуючи того часу, ко-

Послалася на головний біль. Навіть шоколад не

ли маман вкладеться спати.

доїла…

— Сутужно тепер нам буде, — скаржився він вір-

— Можна мені забрати? — з глибоким хвилюван-

ному супутнику. — Маман зовсім оскаженіла. Просив

ням запитав Олексій.

червінець — не дає. Не те що татусь…

— Зробіть милість… — знизав плечима князь, на-

— Дай червінця! — заволав Семен на весь ко-

магаючись нічим не виказати свого здивування.

ридор.

Олексій обережно взяв залишок плитки зі столу

— Кажу ж тобі: немає ані копійки! — відповів

і відкланявся.

Жорж. — Дурень ти…

— Це ж треба! — презирливо прошепотіла йому

— Сам дурень! — не поліз за словом під крило

вслід княгиня. — Вже недоїдки за нею підбирає! Фі.

Семен.

І що ви всі в ній знаходите, га? — суворо звернулася

Від такої образи від рідної душі Жоржу стало зов-

до чоловіка. — Косоока і до того ж худа, мов тріска. Фі!

сім сумно.

196

Ані чарочки лікеру випити в шинквасі, ані панянку

тістечком пригостити.

Таке життя, що хоч…

Не додумав — перечепився об чиїсь ноги, що стир-

чали з підсобної кімнаті з написом «Чиста білизна».

Ноги були в грубих матроських чоботах.

Певно, п’яний матрос задрімав, подумав Жорж і тро-

хи прочинив двері, зацікавлений своєю знахідкою.

Придивився уважніше до сплячого і одразу відсах-

нувся: голова матроса була скручена на всі немож-

ливі сто вісімдесят градусів!

Притискаючи до себе клітку з переляканим Семе-

ном, Жорж прожогом кинувся до каюти слідчого, який

нещодавно розпитував їх із матір’ю про татуся.

Нехай розбирається!

* * *

…Іполит Вікентійович щойно закінчив вечірній туалет: ретельно розчесав волосся, пригладив його і одягнув

нічну сіточку.

Став перед люстерком, роздивляючись своє облич-

чя. Висмикнув пінцетом волосинку з лівої ніздрі.

Скривився.

Чхнув.

І вже збирався зняти халат, готуючись до сну, як

у двері закалатали.

Іполит Вікентійович неспішно запахнув халат, по-

гладив скроні, провів пальцями по вусах і тільки тоді

провернув ключ у замковій шпарині.

До каюти увірвався Жорж Шток.

— Там!!! — закричав Жорж, махаючи вільною від

клітки рукою вбік коридору.

Іполит Вікентійович зморщився.

198

199

Хотів почути щось путнє, але Жорж сильніше зама-

— Та він за одним тут послом стежив. Якісь давні

хав руками і знову видихнув:

в них рахунки…

— Там!!!

— Послом? — здивувалася Ванда. — Хіба тут був

Довелося Іполиту зняти сіточку з голови і попряму-

якийсь посол? Я вже з усіма познайомилась — і ні-

вати за цим навіженим, який, мов пес, вів його кори-

якого посла не бачила.

дором, оглядаючись і щосили розмахуючи кліткою…

— І не могли бачити! — пошепки вигукнула Му-

ся, озираючись на двері. — Адже його у перший же

* * *

день убили.

— Накликала на вас біду… — говорила Муся, трима-

— Убили? Боже мій! — стисла її руку Ванда. — Як

ючи Ванду за руку.

таке могло статися? Хто? Не можу повірити… Так, тут

Та, закутавши дівчину ковдрою, сиділа на краю ліж-

дійсно небезпечно…

ка і вологим рушником витирала сльози з її обличчя.

Мусі сподобався її переляк. Ще б пак! Зацікавити, Муся важко дихала і тремтіла.

вразити таку жінку було не просто.

Перебування в крижаній камері давалося взнаки.

— Так, небезпечно, — сказала Муся. — Та й пан