Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

• Название: 100 ключових подій української історії
• Автор: Д. Журавльов
• Жанр: История
• Год: 2014
• ISBN: 978-966-14-5667-8

Неупереджений погляд на героїчне минуле українського народу!

Найвизначніші події нашої історії – від заснування Києва до прийняття Конституції! У цій книжці детально описано події, які вплинули на розвиток та становлення України. Саме вони зробили Українську Державу такою, якою ми знаємо її сьогодні. Автор достовірно розповідає про найцікавіші факти нашої історії.

---

22 липня 1616 р. Сагайдачний разом із 4 тис. козаків прибув до міста. Вночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Частина запорожців, що володіли турецькою мовою, відвернули увагу вартових, сказавши, що вони турецький підрозділ, який прямує на війну з Персією. Тим часом решта перекинула драбини на мури фортеці. Перебравшись через стіну, козаки вирізали вартових і відкрили ворота. Козаки раптовим нападом захопили міську цитадель і взялися грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти чимбільше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра. У результаті операції було визволено кілька тисяч невільників, яких вивезли на Дніпро.

Паралельно того ж липня 1616 р. до 2 тис. запорозьких і донських козаків на 65 чайках і стругах здійснили похід на Трапезунд, успішно взяли і розграбували місто, розбивши надіслану проти них ескадру з 10 галер і кількох менших суден під командуванням Ціколі-заде Мехмеда-паші (на абордаж було взято 2 великі галери). Спроба Ібрагіма-паші перехопити козаків у гирлі Дніпра була безуспішною.

У 1617–1618 рр. запорожці й донці турбували турецькі поселення неподалік Босфору.

Наслідки події

Цілеспрямована й приголомшлива серія морських походів козаків проти османських міст у перші два десятиліття XVII ст. стала початком масштабної і довгої війни на морі, яке османи вже не могли вважати своїм «внутрішнім озером». Морські походи виснажували Османську імперію, змушували її вдаватися до масштабних і дорогих будівельних проектів (зміцнення Синопа в 1620-х рр., побудова нових фортець на Босфорі тощо), проте і це не давало повної безпеки від козаків, що продовжували морські походи протягом усього XVII ст. Козацькі походи через свою раптовість і небезпечність відволікали непропорційно великі османські сили, чим запорожці й донці робили значний внесок у справу боротьби європейських антитурецьких коаліцій з османською загрозою.

Історична пам’ять

Морські походи запорожців знайшли відображення в українському фольклорі. У сучасній Україні встановлено кілька пам’ятників Сагайдачному, випущено ювілейні марку і монету, де він фігурує саме як організатор і керівник морських походів, на честь гетьмана названо Академію сухопутних військ і фрегат – флагман українського ВМФ. Подіям присвячено кілька художніх творів XIX–XX ст., пам’ять про них актуалізована завдяки пресі та публіцистиці. Події зробили козаків надзвичайно відомими і в Османській імперії – тамтешні хроністи не шкодували лайки на адресу «невірних псів», що кинули виклик султану, проте в майбутньому козаки нерідко згадувалися тими ж турецькими авторами з подивом і повагою, особливо в часи союзів з османами і Кримом.

Московський похід 1618 року

Дата і місце

Червень – грудень 1618 р., Південна і Центральна Росія.

Дійові особи

Королевич Владислав Ваза (1595–1648; син Сигізмунда III, у 1632–1648 рр. король Речі Посполитої Владислав IV, у 1610–1618 рр. претендент на престол Московії, непоганий воєначальник зі шведської династії Ваза, у 1632–1648 рр. король Речі Посполитої); запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, полковники Михайло Дорошенко (?–1628; полковник, протягом 1620-х рр. неодноразово козацький гетьман, ветеран Хотинської війни і походу на Москву 1618 р., уклав Куруківську угоду 1625 р., лідер походів на Крим, в одному з яких згодом загинув, дід гетьмана Петра Дорошенка); полковник Богдан Конша (?–1623; 1623 р. був гетьманом, виступав на підтримку православних ієрархів, висвячених за доби П. Сагайдачного).

Цар Михайло Федорович Романов (1596–1645; обраний царем Земським собором 1613 р., уклав Деулінське перемир’я з Річчю Посполитою, яким закінчилися війни Смутного часу, в 1632–1634 рр. вів невдалу Смоленську війну з Річчю Посполитою, почав реформи у московській армії з метою її європеїзації, перший Романов на московському престолі); воєвода князь Дмитро Пожарський (1578–1642; служив Лжедмитру I, царю Василю Шуйському, в 1611–1612 рр. брав участь у Першому і керував Другим ополченням, котре звільнило Москву від польських військ, з 1613 р. один із провідних воєвод царя Михайла Федоровича, керував низкою приказів, брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр.); воєвода князь Григорій Костянтинович Волконський «Кривий» (бл. 1560–1634; служив Лжедмитру I, Василю Шуйському, вів переговори з Річчю Посполитою, був заступником Пожарського і невдало діяв у війні 1618 р.); воєвода Михайло Матвійович Бутурлін (?–1648; стольник, згодом окольничий і воєвода, активний прихильник Лжедмитра II, згодом учасник Другого ополчення, воював з донцями, литовцями і запорожцями, 1616 р. захищав Смоленськ від Владислава).

Передумови події

1610 р. московський боярський уряд («Семибоярщина»), боячись Лжедмитра II, передав московський престол королевичу Владиславу (до Москви не прибув і православ’я не прийняв). Проте значна частина міст Московської держави не визнала цього рішення – у результаті було сформовано нове військо для звільнення Москви від поляків. Перше ополчення зазнало поразки і розкололося, Друге 1612 р. взяло Москву. 1613 р. Земський собор обрав царем Михайла Федоровича Романова, чого не визнала Річ Посполита. Московське військо на чолі з Дмитром Черкаським та Михайлом Бутурліним розпочало рейд під Смоленськ. Упали Вязьма, Дорогобуж, Біла. По суті, Річ Посполита втрачала всі завоювання, здобуті в попередні роки.

Королевич Владислав почав готуватися до відвоювання «законної спадщини». Сейм Речі Посполитої 1616 р. ухвалив дати королевичу гроші на війну. Владислав, заохочуваний обіцянками частини московських бояр, вирушив на Москву, але місто не відкрило йому воріт. З грудня 1617 р. річпосполитське військо отаборилося під Москвою, потрапивши в оточення московських «летючих загонів». Рішення сейму про нову Московську війну неабияк втішило запорозьких козаків, адже Варшава знову потребувала їх. Козаки не забарилися скористатися новим шансом та ще й принагідно поторгуватися з королем. Сагайдачний виторгував у короля Сигізмунда III чималу платню для козаків і обіцянки щодо збільшення реєстру. Тільки тоді гетьман почав збирати військо (якого зібралося до 20 тис.) на допомогу королевичу.

Хід події

У червні 1618 р. 20 тис. козаків на чолі з Сагайдачним розпочали свій похід. Рейд розпочався зі знищення Лівен. Козаки заволоділи містом після короткого штурму 9 липня, вбивши одного воєводу і полонивши другого під час вилазки. Наступним містом, яке взяв Сагайдачний, був Єлець – досить потужна прикордонна фортеця. Сагайдачний залишив більшу частину свого війська неподалік у ліску, а з рештою підійшов до міста, спровокувавши московських воєвод на необачну вилазку. Оточені московити були розбиті вщент. Решта сховалася в острозі, який козаки штурмували цілу ніч, узявши після трьох невдалих спроб. Тут гетьман взяв чималі «упоминки», які везли московські посли ханові. Далі війська Сагайдачного і Дороршенка, діючи двома групами, спустошили Ярослав, Данков, Лебедянь, Скопин, Шацьк, Касимов, Романов. Кілька днів у серпні козаки завзято штурмували Михайлов, проте, за московським літописом, місто так і не було взяте запорожцями. Однак загалом кампанія розвивалася успішно для гетьмана і королевича – Сагайдачний позбавив московського царя можливості отримати підкріплення з Рязанщини. Цар спробував зупинити козаків, спрямувавши проти них кількатисячне військо Д. Пожарського. Проте воєвода раптово захорів, і командувати московськими ратними людьми довелося його заступникові – Г. Волконському, котрий спробував дати «запорогам» бій на бродах через Оку. Сагайдачний атакував міцну фортецю Зарайськ, і передові загони козаків ледь не взяли її. Без сумніву, П. Сагайдачний продовжував би штурмувати Зарайськ, якби 3 вересня не отримав королівського листа з проханням негайно прямувати до Москви. Не гаючи часу на облоги Зарайська й Кашири, гетьман поспішив переправитися через Оку й вирушити до ворожої столиці. 6 жовтня козаки підійшли до Москви й заклали свій табір неподалік Донського монастиря. З-за міських мурів вийшло військо під командуванням Михайла Бутурліна, яке мало йти проти Владислава. Проте вийти на відкритий бій з козаками московити (які, ймовірно, поступалися чисельністю) не наважились, а в герці Сагайдачний звалив з коня воєводу Бутурліна (хоч останній залишився живим). 8 жовтня козаки підійшли до табору Владислава під Тушином, де їх зустріли з великою радістю. Проте генеральний штурм Москви 10–11 жовтня був безуспішним. Почалися переговори, які тривали майже місяць. Тим часом козаки спалили Калугу і знищили її мешканців, спустошили територію від Дорогобужа до Шацька, що зробило московських представників на переговорах поступливішими. 11 грудня було підписано перемир’я, хоча Владислав противився як міг, сподіваючись «дотиснути» царя та здобути жадану царську корону.