Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

• Название: Забутi письмена (на украинском языке)
• Автор: Богдан Сушинский
• Жанр: Прочая детская литература

---

Тим часом остання блискавиця обпалила вершину гори, що обрисами своїми скидалася на знесиленого, заваленого на бiк орла, i Мiкейрос напружився, чекаючи, що слiдом за нею вдарить над перевалом грiм. Одначе в горах було тихо. Раптом щось примусило його озирнутись, i вiн побачив постать людини, яка, обминаючи оселю, бралася просто до нього.

Постать видалася йому незнайомою, не мiг вiн розгледiти i обличчя цього невисокого на зрiст, але широкоплечого, могутньої статури чоловiка, що, нахиливши голову, вперто, як вiл на круту гору, пiднiмався на найвищу точку плато, де стояв Мiкейрос. I з кожним його кроком у душi доктора Мiкейроса наростала якась незбагненна тривога. Нi, не те, щоб його непокоїла сама поява тут людини. Хоч i обрав вiн життя самiтника, проте жив не так уже й вiдлюдькувато. Крiм сеньйори Олiвейри, що була йому й дружиною, i домогосподаркою, й особистим секретарем i жила тут майже все лiто, сюди ще час вiд часу наїжджали його колеги з рiзних унiверситетiв Перу, Колумбiї та Болiвiї, знайомi альпiнiсти, що зупинялись у "гiрському гнiздi" перед тим, як вирушити в черговий похiд у гори. А повертаючись, дехто додавав до його колекцiї одну або й двi кам'янi плити, знайденi десь по далеких гiрських селищах чи невiдомих ущелинах. Iнодi ж вони не мали змоги принести плити й залишали аркушi паперу, на яких були малюнки та пiктограми, баченi ними на скелях. Вiн завжди радiв появi тут кожної нової людини. I хоча сам не був говiрким, одначе робив усе можливе, щоб гостi не почувались у нього незручно, вiдпочили й хоч трохи ознайомились iз "забутими письменами", залишеними бозна-ким i коли на кам'яних "пергаментах" сивої давнини. Але цей чоловiк... Хто вiн? Чому так похмуро, немовби приречено, чвалає вiн сюди цiєї надвечiрньої пори? Якi думки пригнiчують його, якi поривання ведуть до "гiрського гнiзда" i взагалi в гори? I чому, стежачи за його ходою, Мiкейрос вiдчував якусь невиразну тривогу?

Ось вiн уже зовсiм близько. Видно його обличчя - загрубiле, з дещо незвичайними обрисами: не iндiанець, не європеєць, але й не метис. Здається, риси схiднi. Можливо, японець? Або шерп iз Непалу? Обличчя вилицювате, обтягнуте жовтуватою шкiрою. I погляд чорних очей (вiн зупинився за два кроки вiд доктора Мiкейроса i якусь хвильку мовчки виважував його поглядом) стомлений i водночас заворожуючий, гiпнотизуючий...

- Ви господар цiєї оселi? - неголосно запитав прибулець, дивлячись йому просто в очi. Вiн говорив по-англiйськи, але з помiтним i трохи незвичайним акцентом.

- Так. Усi звуть мене просто доктором Мiкейросом, так можете звертатися до мене й ви. Одначе хто ви й що привело вас сюди? - Доктор вийняв з рота давно пригаслу люльку i насторожено чекав вiдповiдi.

- Моє прiзвище - Кодар. Воно нiчого не скаже вам, вiдрекомендувався незнайомець. У голосi його не вчувалося нi втоми, нi хвилювання. Здається, вiн анiтрiшки не турбувався про те, як прийме його господар цього притулку. - Воно нiкому нiчого не скаже в цьому мiстечку. Та, мабуть, i в цiй країнi.

Мiкейрос видобув з кишенi пласку металеву тютюнницю i, не зводячи очей з Кодара, заходився повiльно набивати свою люльку. Потiм так само повiльно спитав:

- Можу я дiзнатися, що привело вас сюди, сеньйоре Кодар?

- У гори люди випадково не потрапляють. Мене захопила зненацька ця несподiвана злива. Я змок до нитки й хотiв би зiгрiтись, якщо ваша ласка. Ясна рiч, до ночi я мiг би дiстатися й до мiстечка.

Доктор Мiкейрос ще раз окинув його поглядом i тiльки тепер звернув увагу на те, що в незнайомця немає нiякого альпiнiстського спорядження i взагалi нiяких речей, навiть фотоапарата. Щоправда, на боцi в нього висiла причеплена до широкого ременя якась шкiряна торбинка, але й вона, здається, була порожня. Хто ж зрештою вiн: вчений, альпiнiст, просто людина, якiй заманулося помандрувати, чи, може, чоловiк, що наважився порушити закони вже не однiєї країни, та й тепер, остаточно пустившись берега, шукає притулку по таких ось вiддалених оселях та селищах iндiанцiв, куди рiдко навiдується полiцiя?

- Було б нечемно, якби я вiдпустив вас отак, мокрого, брести до мiстечка, - мовив Мiкейрос, запалюючи люльку. - Ходiмо до мого житла. Попросимо господиню, щоб нагодувала нас i дала по склянцi доброго вина.

- А менi казали, що ви живете тут сам-один, - озирнувся Кодар на "гiрське гнiздо".

- Нi, там завжди господарює сеньйора Олiвейра. Але вашi слова свiдчать про те, що ви знали, до кого йшли.

- Так, звичайно, - незворушно вiдповiв Кодар. - Одначе не знав вас в обличчя. У будиночку є ще хтось?

Мiкейрос уже рушив до оселi, але, почувши це запитання, на мить зупинився.

- Вам конче потрiбно знати це? Вас це турбує? - досить сухо запитав вiн. Усi, хто навiдувався сюди досi, вважали за потрiбне негайно i якомога докладнiше розповiсти про себе, щоб вiн знав, з ким має справу. А сеньйор Кодар, чи як його там, не поспiшає з цим, та й взагалi поведiнка цiєї людини не те що не подобалася йому, а просто iнтригувала. Проте розгадувати такi загадки вiн не любив. Вистачало з нього загадок, зв'язаних з "кам'яними плитами".

- Так, мене це дуже турбує, - все з тiєю ж незворушнiстю пiдтвердив Кодар. - I згодом я поясню. Отож є у вас ще хтось?

- Є. В однiй з кiмнат вiдпочиває мiй гiсть. Доктор Крiшна з Тiбету. Вiн приїхав лише кiлька годин тому й страшенно стомився з дороги.

- Доктор Крiшна? Так-так, цiкаво... Ви знали його ранiше? Давно знайомi з ним?

- Ви що, з полiцiї? - вже не приховував свого невдоволення доктор Мiкейрос. Повернувся i повiльно пiшов до будинку. Проте Кодар рушив за ним.

- Я не з полiцiї. I вже попередив, що все поясню згодом. Ви справдi давно знаєте доктора Крiшну, що приїхав до вас iз Тiбету? Можливо, знайомi з його працями?

- Я не сягаю того рiвня обiзнаностi з сучасною наукою, щоб знати працi всiх учених свiту, сеньйоре Кодар. Але по-моєму, Крiшна серйозний учений. Вiн вивчає древнi тiбетськi манускрипти. I, зокрема, цiкавиться всiм, що стосується древньої медицини. Кiлька iндiйських та малайзiйських фiрм уклали з ним угоду, за якою вiн постачатиме їх фармацевтичною iнформацiєю, почерпнутою з рукописiв.

- Дякую, я все зрозумiв. До сьогоднi ви нiколи не бачилися з доктором Крiшною i нiхто не рекомендував його вам. Крiм того, ви не вимагали вiд нього паспорта i навiть не знаєте, громадянином якої країни є ваш гiсть.

- Хiба це так важливо?

Вони були вже бiля ганку, i перед тим, як ступити на першу сходинку, доктор Мiкейрос озирнувся. Кодар зупинився крокiв за два вiд нього i, здавалося, вирiшував: iти йому далi чи нi.

- Слухайте мене уважно, докторе Мiкейрос, - стиха проказав вiн. - Ви певнi, що зараз, у цю мить, доктор Крiшна вiдпочиває?

- Цiлком. А що, зрештою, сталося? Ви знайомi з ним i не хотiли б зустрiчатися пiд одним дахом? Тодi будьте певнi, ми з сеньйорою Олiвейрою помиримо вас. Чи, може, вiн не той, за кого себе видає?

- Куди виходить вiкно його кiмнати? - запитав Кодар, iгноруючи всi його запитання.

- У протилежний бiк. Ця кiмната на другому поверсi. I звiдти добре видно всi плити, - а доктор Крiшна хотiв бачити їх з вiкна, - i кiлька вуличок мiстечка теж видно. Найкрасивiша його частина. Чудовий краєвид, скажу вам.

Доктор Мiкейрос i сам був досить мiцної будови, але, стоячи поруч з Кодором, вiн майже фiзично вiдчував i силу його тiла, i навiть вольовитiсть цього чоловiка.

- Мене мало цiкавлять краєвиди. Особливо зараз. Зробiть так, щоб якийсь час доктор Крiшна не знав про мене. Дайте менi якусь кiмнатку на першому поверсi. I накажiть панi Олiвейрi мовчати. Доктору Крiшнi я вiдрекомендуюся сам. Коли настане час, - додав вiн пiсля паузи. I спитав: - Ви можете зробити таку послугу?

- Звичайно, - поспiхом вiдповiв Мiкейрос. - Будете у кiмнатцi поряд з вiтальнею. Там є лiжко i електрокамiн.

- О, у вас тут є навiть електрика?

- Звичайно. I телефон - теж. До найближчого мiського будинку звiдси кiлометр.

- Кабель прокладено по схилу?

- Так, останнi двiстi метрiв - у кам'янiй нiшi, видовбанiй у скельному грунтi. Це має якесь значення?

- Про те, що мене цiкавить, я звик знати все, - загадково вiдповiв Кодар. - А вiд давнiх звичок важко вiдмовитися - ви це вiдчуваєте по собi.

- Скажiть, - майже пошепки запитав Мiкейрос, пропускаючи його повз себе до вiдчинених дверей. - Крiм вас, сюди може заглянути ще хтось? Це теж дуже важливо.

- Загалом, може. Нас троє. Мої товаришi тут поблизу. Але ночуватимуть вони в мiстечку. Та заспокойтеся, сеньйоре Мiкейрос. Нi я, нi мої друзi не завдадуть вам нiяких прикрощiв.

- Я звик жити в горах, - буркнув Мiкейрос, якого вiдповiдь гостя анiтрiшки не заспокоїла. - I знаю, що гори мають свої закони. - Якийсь час вiн мовчав, потiм узяв з полички i поклав на стiл перед Кодарем ключ вiд дверей. Вже виходячи, задумливо проказав: - Усе життя я присвятив науцi. I хочу, щоб ви це знали. Незалежно вiд того, хто ви i з якими намiрами прибули сюди.

- Я пам'ятатиму це, - чемно схилив голову Кодар.

Крiшна спустився вниз, коли вже остаточно звечорiло й Олiвейра запросила його на вечерю. Коли гiсть iшов сходами, доктор Мiкейрос саме був у коридорi.

- Я вдячний вам, докторе Мiкейрос, за те, що ви надали менi притулок i змогу так чудово вiдпочити, - чемно мовив Крiшна замiсть вiтання. I, ввiйшовши слiдом за господарем до вiтальнi, сiв у запропоноване крiсло.